В результаті еволюційних процесів, що відбувалися у розвитку, вдосконаленні, академізації народних інструментів та в експериментуванні варіантів їх тембрового поєднання в Україні сьогодні утвердилося два види оркестрів: - оркестр народних інструментів зі струнно-щипковою основою, до якого входять домри-кобзи (профілююча група), балалайки, бандури, цимбали, баяни, народні духові та ударні у різних кількісних співвідношеннях; - український народний оркестр, темброве звучання якого визнається поєднанням інструментів традиційного інструментального ансамблю типу «троїстої музики». Розширення складу такого ансамблю передбачає використання окрім скрипок, цимбалів і сопілки, альтів, віолончелей, контрабасів, дерев’яних духових, також і оркестрових різновидностей ладкових кобз, бандур, ударних. Для вирішення проблеми народно-оркестрового репертуару на державному рівні у 60-х і, особливо, у 70-х та 80-х роках активно фінансувалася композиторська діяльність зі створення оригінального репертуару для УНО. Написання оригінальної музики для ОНІ заохочувалося менше. Насамперед, вона створювалася для поповнення навчального та концертного репертуару колективів професійного рівня звучання (оркестрів Київської, Харківської, Одеської, Львівської та Донецької консерваторій) композиторами, що добре знали специфіку жанру. Результати аналізу народно-оркестрових партитур з точки зору використовуваного інструментарію виявили два підходи до формування оркестрового репертуару: багатовекторний та національно спрямований. Багатовекторний підхід передбачає виконання ОНІ різностильової музики: народної музики, класики, естради. Естетичне виправдання такого підходу забезпечено інтенсивним використанням комбінованих тембрів, а, відтак, утворенням нової тембрової якості, віддаленої від звучання етнічних прототипів. Національно спрямований підхід зумовлений, насамперед, специфікою поєднуваних тембрів, зокрема, скрипки, цимбалів, сопілки, бандури, що мають досить яскраво виражений національний колорит. Відповідно, у таких складах виконання музики, ритмо-інтонаційна основа якої далека від національного колориту, досить проблематичне. У дисертаційному дослідженні чітко поставлено проблеми тембрової сумісності темперованих і нетемперованих народних музичних інструментів, що розглядаються на рівні природи звуковидобування, та окреслені форми їх можливих поєднань. Сучасна народно-оркестрова практика свідчить про необхідність подальшого вдосконалення і поширення українських ладкових кобз, і, особливо, народних духових інструментів, темброва поява яких суттєво урізноманітнить колорит звучання колективів обох напрямків. У результаті аналізу перекладень симфонічних партитур у плані відповідності тембрового відтворення виявилися два підходи: аналогове тембровідтворення, що передбачає виконання тематичного матеріалу тим же, або подібним тембром, і темброве переосмислення, в результаті чого той чи інший матеріал може викладатися далеким від оригіналу тембром, переосмислюватися. Підсумовуючи вищезазначене, можемо констатувати, що, загалом, темброва еволюція народно-оркестрового жанру, з точки зору хронології, пройшла два етапи, які можна умовно назвати: екстенсивний та інтенсивний. Перший, що тривав приблизно до кінця 60-х років, – період пошуків складів, напрямків діяльності за рахунок введення нових інструментів та груп. Другий, що почався у 60-х роках, – це етап, коли для сформованих (в основному) двох типів колективів інтенсифікувався процес створення оригінального народно-оркестрового репертуару. У цей період активно впроваджуються новітні прийоми в оркеструваннях (колористичні темброві співставлення і модуляції, сонористичні ефекти та прийоми звуковидобування, що використовувалися у сольній виконавській практиці). Таким чином темброва еволюція у звучанні народно-оркестрових колективів в Україні, що призвела в кінці ХХ століття до утворення двох цілком самостійних і самодостатніх напрямків (ОНІ і УНО), триває. Її перспектива, як і майбутнє народно-оркестрового жанру загалом, залежить від багатьох чинників, визначальним серед яких є наявність оригінального високохудожнього репертуару, в якому музичні інтонації сьогодення оживуть в органічому єднанні з тембровим багатством українського народного інструментарію. |
