У дисертації представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці теоретико-методологічних основ і методичного інструментарію побудови системи стратегічного планування розвитку підприємств в умовах диференційованих змін зовнішнього середовища. Результати проведеного дослідження дають можливість зробити такі висновки: 1. Виникнення стратегічного планування обумовлено необхідністю врахування змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі організації. Воно має свою сферу ефективного застосування, що пов’язано з індивідуалізацією сприйняття і передбачення майбутніх трансформаторних зрушень. У системному форматі стратегічне планування відіграє роль об’єднуючої методології, що складає базис для використання всіх існуючих стратегічних підходів в управлінні. Система стратегічного планування забезпечує формування перспективних цільових рішень, в основі якої лежить вибір адекватної моделі стратегічного управління й обґрунтування змісту стратегічних напрямів розвитку підприємства, характеру стратегічних дій та засобів їх реалізації, що разом складають змістовну основу його стратегії. 2. Модель стратегічного управління є еталоном системних управлінських дій, спрямованих на досягнення визначених стратегічних цілей засобами, які відповідають певному рівню передбачуваності змін зовнішнього середовища. Вибір моделі управління (прогностичного, аналітичного, ситуативного, інтуїтивного та принципологічного) залежить від потреб і умов середовища та внутрішніх управлінських можливостей і стратегічних пріоритетів об’єкта управління. Усі підприємства, незалежно від обсягів діяльності та організаційно-правових форм господарювання, є реальними або потенційними об’єктами стратегічного планування, яким відповідає та чи інша модель стратегічного управління. 3. За своїм характером системне стратегічне планування є адаптивним, оскільки забезпечує відповідність цільової орієнтації розвитку підприємства внутрішнім можливостям і майбутнім змінам зовнішнього середовища. Методологія стратегічної корпоративної адаптації базується на теорії самоорганізації, яка визначає засоби адаптивного розвитку суб’єкта ринку. Стратегічна адаптація виявляється у глибинній трансформації внутрішнього середовища підприємства та пристосуванні майбутніх параметрів зовнішніх змін у вигідному для себе форматі для забезпечення гармонійного цільового розвитку у стратегічній перспективі. Змістовною базою адаптивного стратегічного планування слугують принципи індивідуалізації, гармонізації, перманентності, пріоритетності, системності, послідовності, варіативності й відповідності, системне врахування яких створює теоретичні передумови формування стратегії підприємства. 4. Напрям стратегічного розвитку підприємства має відповідати головній меті господарської організації, яка трансформується відповідно до фаз її розвитку і складає послідовну метаморфозу виживання, існування, зростання. Вона відображає об’єктивний процес зміни економічних пріоритетів розвитку і є результатом корпоративного компромісу інтересів усіх груп учасників підприємства. Наближення до головної мети здійснюється на основі реалізації системи стратегічних цілей розвитку підприємства, яка має індивідуальний характер і формується відповідно до принципів адаптивного стратегічного планування. 5. Результативність стратегічної адаптації підприємства обумовлена рівнем невизначеності зовнішнього середовища, який залежить від об’єктивних ознак його нестабільності й індивідуальної здатності щодо їх пізнання з урахуванням суб’єктивних аналітико-інформаційних і аналітико-прогностичних можливостей. Ознаками нестабільності середовища виступають варіативність, динамічність і флуентність змін, які визначають межі відхилень, швидкість і плавність значимих для підприємства зовнішніх процесів. 6. Аналітичною основою системного стратегічного планування слугують результати стратегічного аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Об’єктами аналізу є значимі явища й процеси в макросередовищі й конкурентному середовищі досліджуваного підприємства, основними з яких є: кількість і склад конкурентів, інтенсивність конкуренції, рівень конкурентоспроможності й ринкової небезпечності суперників. Основними об’єктами стратегічного аналізу внутрішнього середовища підприємства виступають ресурсні й управлінські можливості його стратегічного розвитку. 7. Інтенсивності конкуренції, яка означає ступінь протидії конкурентів у боротьбі за споживача, не має показників безпосередньої оцінки, тому можливим є побічне її визначення, основане на оцінці контрольованих наслідків відносин конкуренції. Існуючі методи базуються на дослідженні статичної варіації ринкових часток, які лише фіксують потенційні ознаки рівня суперництва і тому можуть виконувати допоміжну функцію. Для реальної інтенсивної конкуренції характерна постійна зміна положень суперників на ринку, що дозволяє оцінювати інтенсивність конкуренції на основі запропонованого методу динамічної варіації ринкових часток підприємств-конкурентів. 8. Територіальні межі досліджуваного конкурентного ринку визначаються за принципом спільності потенційних споживачів, на основі якого формуються зони диференційованого конкурентного впливу суперників на досліджуване підприємство. Тим самим географічна розмірність ринку є наслідком обґрунтування складу наявних і потенційних конкурентів, що визначається бажаним ступенем повноти аналізу конкуренції. 9. Конкурентоспроможність як характеристика конкурентного положення суб’єкта ринку має реальні порівняльні ознаки прояву, оцінка яких формується на основі суб’єктивних уявлень щодо його конкурентних можливостей на конкретному ринку у визначений час. Для комплексної характеристики конкурентних можливостей підприємства з позицій вміння суб’єкта ринку не лише створювати, а й утримувати конкурентні переваги, доцільно враховувати рівень досягнутої, потенційної та динамічної конкурентоспроможності. Для відображення бажаного рівня конкурентоспроможності використовуватиметься поняття "ефективна конкурентоспроможність", що характеризує економічну доцільність певного конкурентного положення підприємства на ринку і визначається рівнем досягнутої конкурентоспроможності, співвіднесеної з обсягом авансованого капіталу. 10. Сукупність індивідуальних зусиль впливу суперників на цільового конкурента визначається поняттям "ринкова небезпечність". Вона містить ознаки конкурентоспроможності, територіальної значимості суперника й характеру його діючої стратегії. Ринкова небезпечність конкурента має два формати прояву: поточну конкурентну значимість і корпоративні стратегічні наміри, які разом відображають намагання суперника послабити ринкові позиції конкурента і заволодіти відповідним сегментом ринку. 11. Ресурсні можливості розвитку підприємства залежать від рівня ефективності і ступеня раціональності структури ресурсного потенціалу. Нерівномірне забезпечення обсягу діяльності окремими видами ресурсів призводить до неефективного використання тих із них, які відповідають потенційно більшому обсягу діяльності. Вирішення цієї проблеми полягає у розрахунку реальної потужності підприємства на основі нормативно-технічних, технічних і дискретних параметрів його діяльності. 12. Стратегічний розвиток підприємства передбачає формування системи стратегій підприємства, яка поєднує: корпоративну, конкурентні, функціональні, операційні та територіальні стратегії. При здійсненні системного стратегічного планування необхідно забезпечити їх цільове, ресурсне, часове й технологічне узгодження, яке реалізується при дотриманні системи розроблених принципів: підпорядкованості, пріоритетості та методологічної єдності. 13. Механізм формування конкурентної стратегії підприємства, який має забезпечити її адаптацію до умов зовнішнього середовища і внутрішніх можливостей та цілей розвитку підприємства, передбачає вибір ефективної моделі стратегічного управління, визначення характеру конкурентних стратегічних дій, з’ясування засобів набуття (утримання) конкурентних переваг. Зазначені детермінанти мають незалежний характер і визначають форму та зміст майбутньої стратегії. Вибір засобів набуття конкурентних переваг здійснюються на альтернативній основі, що обумовлює необхідність оцінки якості варіантів плану стратегічного розвитку. Об’єктами такої оцінки визначено ефективність напряму стратегічного розвитку й ступінь методичної придатності плану. Запропонована методика визначення якості стратегічного плану дозволяє отримати кількісні параметри, необхідні для прийняття відповідного управлінського рішення. 14. Виконання стратегії залежить від результативності контролю за її перебігом і передбачає діагностику внутрішніх процесів та моніторинг зовнішнього середовища, зміна якого може обумовити доцільність коригування стратегії. Рекомендації щодо продовження виконання стратегії формуються на основі матричного позиціонування її результативності, базових параметрів розвитку, напряму та рівня змін зовнішнього середовища. Свідченням результативності виконання стратегії є досягнення підприємством визначених цілей розвитку. | 