Здійснюючи мотивний аналіз художньої прози В.Ф. Одоєвського, ми впевнилися в тому, що мотиви в його творах існують не ізольовано один від одного, а утворюють систему. Система мотивів – це цілісна єдність закономірно розташованих мотивів, мотивних рядів та комплексів, які знаходяться у певних ієрархічних взаємозв’язках. Враховуючи ступінь повторюваності мотиву по відношенню до головної теми твору, у роботі виокремлено провідні та другорядні мотиви, що виконують у художньому творі різні функції. Центральні мотиви відображають глибинну предметність тексту та прямо співвідносяться з авторською концепцією. Другорядні мотиви слугують “будівельним матеріалом” у структурі художнього тексту та виконують конструктивну функцію. Результати роботи дозволили зробити висновок про наявність розгалуженої системи мотивів у творах письменника та встановити зв’язок між різними мотивами й образами. Своєрідність творчого методу письменника характеризується широким колом мотивів, різних за семантикою (філософські, містичні, утопічні, фантастико-алегоричні, гротескні), походженням (літературні, фольклорні) та зв’язками з літературними напрямами (романтичні, реалістичні). У цьому різноманітті провідна роль належить філософським мотивам життя та смерті, сенсу буття, пошуку істини, любові і ненависті, космосу і хаосу, скороминущого і довічного. В.Ф. Одоєвському як типовому романтику властиві філософсько-містичні настрої, а також ідея двосвіття, яка не випадково була покладена в основу сюжетів багатьох його творів. У художній прозі митця домінуючу роль відіграють містичні мотиви зв’язку людини зі стихійними духами, повернення мерця з того світу, двійництва, які тісно переплітаються з філософськими та фантастичними. Яскравим прикладом такого поєднання є “таємничі” повісті В.Ф. Одоєвського “Саламандра”, “Сильфида”, “Косморама”, оповідання “Бал”, “Насмешка мертвеца”, “Бригадир” та інші. Незважаючи на те, що у процесі творчої еволюції письменника взаємозв’язки між провідними і другорядними мотивами у його творах не були статичними, філософські тенденції залишалися ключовими на всіх етапах його творчого шляху. Дослідження мотивної організації творів В.Ф. Одоєвського допомогло визначити своєрідність функціонування провідних мотивів та художньої образності у його творчості. Серед головних функцій мотивів виокремлено імагогічну, жанротвірну, конструктивну, динамічну та стильову. Особлива роль відведена імагогічній функції мотиву, оскільки предметом дослідження поряд з романтичними мотивами є романтичні образи. Образна система у творах В.Ф. Одоєвського репрезентована сильними особистостями, що мають трагічну долю, та їхніми антагоністами. У циклі “Русские ночи” ключові образи геніальних митців (Бах, Бетховен, Піранезі) визначають проблематику та художню своєрідність твору. Автор використовує різноманітні прийоми, змальовуючи образи героїв, але провідними засобами характеротворення в його художній системі є порівняння, символи, гіперболи, алегорії. В.Ф. Одоєвському притаманне сприйняття світу у контрастах, а тому у структурі його художніх творів помітну роль відіграє прийом антитези. У роботі простежені особливості втілення філософських мотивів у художній прозі В.Ф. Одоєвського, яка характеризується в цілому філософсько-психологічною глибиною задумів, широтою поставлених проблем, різноманітністю тематики, пошуками нових форм у літературі. Функції мотиву у творах письменника виконують різні компоненти тексту. Це не тільки найменші одиниці сюжету, а й окремі слова (“смерть”, “любовь”, “ложь”, “бал”, “просвещение”), словосполучення (“карточная игра”, “образованный человек”, “смиренный органист”, “гармонический облик”), назви творів (“Сильфида”, “Саламандра”, “Косморама”), підзаголовки (“Из записок ленивца”, “Из записок гробовщика”, “Из записок благоразумного человека”), епіграфи (“Поэта мы увенчаем цветами и выведем его вон из города”) тощо. Особливістю філософських мотивів В.Ф. Одоєвського є властива їм містична забарвленість. Наявність у творчому доробку В.Ф. Одоєвського казок, адресованих дорослій та дитячій аудиторії читачів, свідчить про широкий діапазон літературної прози митця. Аналіз провідних мотивів та образів циклу “Пестрые сказки” показав, що у його структурі переважають фантастико-алегоричні та гротескні мотиви, зокрема, мотиви ляльки, ототожнення людини з машиною, “оживання” речей, проведення “хімічного досліду” з великосвітським суспільством тощо. Особливістю гротеску у казках В.Ф. Одоєвського є наявність трагічних елементів та високий ступінь узагальнення, що сприяє розкриттю найбільш вагомих суперечностей часу. При цьому функція елементів комізму полягає у розкритті карикатурного, потворного, закономірного. За дивовижними казковими подіями легко вгадати риси реального життя. Неймовірна фантастика поєднується з точним описом місця і часу дії, специфікою назв, зазначенням дат. Свої педагогічні ідеї В.Ф. Одоєвський реалізував у циклі казок для дітей “Сказки дедушки Иринея”, у якому переважають фольклорні та просвітницькі мотиви. Використовуючи фольклорний образ діда Мороза у казці “Мороз Иванович”, автор розвиває пов’язані з ним мотиви біди, нещасного випадку, зустрічі з ірраціональною силою, випробування і винагороди за працелюбність окремих персонажів. Але, на відміну від популярного сюжету усної народної творчості, де Мороз постає як жорстока стихійна сила, покликана заморозити пасербицю у лісі, Одоєвський-гуманіст відмовляється від теми сирітства та страждання. Головною функцією оповідача у тексті казки є вираження просвітницьких ідей самого автора. У складному процесі формування російської прози зазначеного періоду, вершинними явищами якого були повісті О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя, М.Ю. Лермонтова, творчість В.Ф. Одоєвського набула глибокого самобутнього змісту. Без аналізу художньої спадщини Одоєвського-романтика неможливо дати цілісного уявлення про хід літературного процесу у Росії, адже він належав до письменників пушкінського оточення, був автором першого у російській літературі філософського циклу “Русские ночи”, новатором у створенні жанру дитячої науково-фантастичної казки (“Городок в табакерке”). В.Ф. Одоєвський одним із перших використав футурологічні мотиви для зображення держави майбутнього (утопія “4338 год”). На всіх етапах творчої діяльності В.Ф. Одоєвського незмінним залишався його інтерес до онтологічних цінностей – гармонії, любові, краси та істини, що знайшло відбиток у його художній прозі. |
