Висновки, яких дійшов дисертант у результаті дослідження, підсумовані наприкінці кожного розділу роботи. Серед висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі. 1. Міжнародне гуманітарне право є галуззю права, логічно розвиваючою і нормативно закріпляючою цілий комплекс соціальних норм, сформованих протягом усієї історії людства й поєднуючою: закони і звичаї війни (у т.ч. гуманні й обмежуючі засоби і методи ведення війни); загальнолюдські цінності; релігійні приписи; морально-бойові кодекси воїна; внутрішні правові акти держав (у т.ч. військові статути й інструкції); міжнародні відносини в сфері регуляції збройних конфліктів і захисту жертв війни. 2. Пропонується наступне визначення міжнародного гуманітарного права: сукупність міжнародно-правових звичаїв, принципів і норм, що регулює збройні конфлікти, захищає осіб і власність, що постраждали або можуть постраждати в результаті конфлікту, що обмежує засоби і методи ведення воєнних дій, а також установлює відповідальність за порушення цих звичаїв, принципів і норм. 3. Принципи міжнародного гуманітарного права є тим елементом системи міжнародного права, який шляхом переносу змісту соціальних норм в область юридичних відносин здійснює логічний і смисловий зв'язок права з відповідними соціальними нормами і забезпечує відповідність нормативно правових актів цілям і змісту міжнародного гуманітарного права, тим самим удосконалюючи структурну цілісність і соціальну значимість даної галузі міжнародного права. 4. На наш погляд, доцільно виділити наступні обов'язкові ознаки внутрішнього (не міжнародного) збройного конфлікту, що дозволяє більш широко застосовувати норми міжнародного гуманітарного права, включаючи мінімальні гуманітарні і процесуальні гарантії, а також правовий механізм відповідальності при їхньому порушенні: 1) це збройні конфлікти, що не підпадають під дію ст. 1 Додаткового Протоколу І; більш високий рівень збройного насильства, чим при порушеннях суспільного порядку, окремих і спорадичних актах насильства;
3) колективний характер бойових дій і наявність організованості сторін конфлікту. 5. Надмірна деталізація і громіздке формулювання галузевих принципів, розподіл їх на загальні і спеціальні, представляється недоцільним. Чіткість і лаконічність запропонованої системи принципів міжнародного гуманітарного права, на наш погляд, може сприяти більш ефективному її розумінню і використанню. Пропонується наступна структура галузевих принципів міжнародного гуманітарного права: 1) принцип гуманності: основний принцип, що виражає загальногуманітарну спрямованість і суть міжнародного гуманітарного права; визначає напрямки подальшого розвитку і кодификації міжнародного гуманітарного права; 2) принцип військової необхідності: обумовлений особливостями сфери дії міжнародного гуманітарного права й обов'язками органів влади і збройних сил держав під час збройного конфлікту; допускає незаборонені міжнародним правом міри до досягнення воєнних цілей, тобто подавлення противника; розглянута як виключення, військова необхідність однак не виправдовує віроломства, жорстокості чи будь-яких інших дій, заборонених міжнародним гуманітарним правом; 3) принцип обмеження: закріплює найважливіше положення про те, що право сторін збройного конфлікту вибирати методи і засоби ведення воєнних дій обмежено «вимогами людинолюбства»; встановлює кількісні і якісні межі застосування сили: застосовувані методи і засоби ведення воєнних дій повинні бути домірні (пропорційні) стосовно передбачуваної військової переваги; вимагає заборони чи обмеження застосування деяких видів озброєнь, властивості яких суперечать вимогам діючого міжнародного права; з принципів обмеження і домірності (пропорційності) логічно випливає принцип неспричинення зайвих страждань і руйнувань; хід воєнних дій і будь-яке застосування сили суб'єктами міжнародного гуманітарного права повинні бути обмежені критеріями чесності і сумлінності у виборі засобів і методів ведення війни; заборонено використання навколишнього середовища як засобу ведення війни чи перетворення його в об'єкт нападу як такий; 4) принцип поваги: забезпечує будь-якій особі (яка не бере участі в збройній боротьбі або яка вийшла з строю) мінімальних юридичних гарантій і гуманітарних умов, сформованих як принцип однакового поводження з учасниками збройної боротьби і заборони дискримінації; повага закріплених міжнародно-правовими нормами прав комбатантів, представників гуманітарних організацій, медичного і духовного персоналу, журналістів та ін.; повага права нейтралітету; 5) принцип захисту: загальна гуманітарна спрямованість міжнародного гуманітарного права ставить під захист міжнародного права певні категорії осіб і об'єктів: цивільне населення й об'єкти; жертви війни (військовополонені, поранені, хворі, що потерпіли аварію корабля); медичний персонал і об'єкти; культурні цінності й об'єкти; нейтральні об'єкти; повинне проводитися розмежування (відмінність) між комбатантами і цивільним населенням (військовими і цивільними об'єктами), щоб останні залишалися поза сферою воєнних дій (принцип проведення відмінності); крім того, міжнародне гуманітарне право захищає права людини в період збройних конфліктів; 6) принцип відповідальності: норми міжнародного права і міжнародного гуманітарного права передбачають відповідальність фізичних осіб і суб'єктів міжнародного права (держав) за злочинне порушення положень міжнародного гуманітарного права, а також міжнародне співробітництво в даній області; вимагає необхідності існування міжнародних судових органів; вимагає наявності у внутрішньому законодавстві держав відповідних норм і правових механізмів їх реалізації. 6. Загальну статтю 3 Женевських конвенцій 1949 року варто було б доповнити нормами: про обов'язок воюючих сторін надавати громадськості інформацію про людські втрати в ході конфлікту і результатів слідства у відношенні затриманих осіб; про статус і захист медичного персоналу, об'єктів і транспорту (як військового, так і цивільного). 7. Діяльність міжнародного співтовариства в сфері гуманітарного права надалі може відбуватися по наступних можливих напрямках: зусилля по ратифікації, імплементації і пропаганда існуючих норм міжнародного гуманітарного права; їх адаптація до нових видів збройних конфліктів; прийняття міжнародних договорів, забороняючих розробку, прийняття на озброєння і застосування тих засобів ведення війни, які не відповідають системі принципів міжнародного гуманітарного права (запропоновано у Додатку Б); міжнародно-правова регламентація концепції «гуманітарного втручання» у рамках ООН; удосконалення механізмів міжнародно-правової відповідальності і контролю як факторів, що забезпечують виконання норм міжнародного гуманітарного права. | 