Новогрецька мова успадкувала свою відмінкову систему з давньогрецької, а через неї з праіндоєвропейської мови. Поступово одні відмінки (давальний, місцевий, віднімальний) зникли, інші частково звузили або розширили сферу свого функціонування. На сьогоднішній день знахідний є одним із важливих елементів синтаксису новогрецької мови. Разом із називним відмінком він оформлює суб’єктно-об’єктні відношення в семантико-синтаксичній структурі речення. Особливість його функціонування в тому, що він уможливлює розкриття значення дієслова, таким чином досягає своєї мети комунікативне призначення речення. З фактичного матеріалу спостерігаємо, що ця грамема поліфункціональна: в ній (при незмінній морфологічній формі) втілені первинні відмінкові (синтаксичні) та вторинні (обставинні) функції, кожну з яких конкретизують прийменники. У зв’язку з цим виникає необхідність вивчати цей відмінок не лише в морфологічному, а й у синтаксичному плані. Тим часом традиційний розв’язок проблеми відмінка заснований на принципі „від форми до значення” (спектр значень визначається на основі різних випадків використання форми). В грецькій лінгвістиці досі відсутній уніфікований опис функцій і значень знахідного відмінка у функціонально-семантичному плані, його співвідношення з рештою відмінків, взаємодії з прийменниками та керівними дієсловами.Відмінкова проблематика залишається дискусійною для елліністики. Враховуючи те, що розробка питання про функціонування знахідного відмінка важлива для розуміння тенденцій розвитку як граматичної системи новогрецької мови, так і синтаксичної будови мови взагалі, ми розглянули стан граматичної системи новогрецької мови в синхронному аспекті з урахуванням діахронічної ретроспективи (історії розвитку категорії відмінка в грецькій мові). Теоретичною основою дослідження стали праці грецької та української теоретичної граматики (І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, Х.Клеріс та Г.Бабінйотіс, І.Філіпакі-Ворбуртон). Робота заснована на принципах функціональної граматики (аналіз відмінків від семантики до форми, розмежування первинних і вторинних відмінкових функцій, зіставлення різних одиниць, що виражають одне синтаксичне значення). При цьому ми не відкидаємо принципи первинної описової граматики, а лише поглиблюємо традиційний (формальний) аналіз відмінка, розглядаючи цю категорію з позицій синтаксису. Серед спеціально-лінгвістичних методів, використаних у дисертації – елементи порівняльно-історичного аналізу інших дослідників; дистрибутивний аналіз; трансформаційний аналіз; елементи кількісного аналізу; описовий. 1. Центральними поняттями концепції функціональної граматики є функція та значення. Їх необхідно розмежувати так: функція виражає мету вживання, призначення певного засобу і не завжди пов’язана зі структурою мовного механізму (може бути не включена в поняття мовного ладу). Значення граматичних форм зазвичай стосуються змістового боку мови, являють собою знаковий зміст форми (а не мисленнєвий). 14 Функціональна граматика розрізнює синтаксичні, семантичні та прагматичні функції. В дисертації виділені формально-синтаксичні (додаток, присудковий додаток) та відповідні їм семантико-синтаксичні (об’єкт, адресат, предикат об’єкта) функції знахідного відмінка новогрецької мови. Обставинну функцію ми відносимо до несинтаксичних, позаяк вона транспонована від іншої частини мови (прислівника) і у випадку її використання відсутній зв’язок із дієсловом-предикатом. 2. Поняття „відмінок” ми визначаємо як граматичну категорію іменних частин мови, яка виражає їхню роль і синтаксичні зв’язки щодо інших слів у реченні і відбиває здатність виконувати в реченні роль підпорядкованого або керівного члена. На основі цього визначення ми виділили в новогрецькій мові чотири відмінкові грамеми – називного, родового, знахідного і кличного відмінків. 3. Відмінки давньогрецької мови, що послужили моделлю для формування відмінкової системи новогрецької мови, походять із праіндоєвропейської мови. Ті з них, які збереглися з розвитком мови, окрім первинних функцій (у називного – суб’єктна, у родового – атрибутивна, у знахідного – об’єктна, у кличного – апелятивна), розвинули і низку вторинних (обставинна у знахідного); посилилося також їхнє вживання з прийменниками, які компенсували недостатню семантичну виразність відмінкових флексій (останні внаслідок морфологічних змін зазнали часткового синкретизму). З цієї ж причини на сьогоднішній день про різні відмінки сигналізують також порядок слів, інтонація, артиклі (що разом із іменною частиною мови утворюють відмінкову форму). 4. На сьогодні існує два варіанти новогрецької мови – катаревуса і димотика. Катаревуса – офіційна мова першої незалежної грецької держави; це очищений від запозичень та простонародних слів варіант новогрецької мови, лексика й граматика якого взяті переважно з давньогрецької. Димотика – жива народна мова, в якій відображені різні етапи історії грецького народу (іншомовні лексичні та граматичні запозичення, спрощена орфографічна і граматична система). Через багаторічне співіснування (катаревуса вживалась переважно в освіті, діловій сфері, пресі, димотика – в літературі, народній творчості, усному спілкуванні), аж до освітньої реформи 1976 р., яка проголосила офіційною мовою Греції димотику, лексика і граматика новогрецької димотичної мови несуть на собі відбиток катаревуси. У лексиці це наявність застарілих слів і виразів (часто стереотипних), у морфології – збереження відмінкових флексій у катаревусному вигляді, в синтаксисі – збереження конструкцій із давальним відмінком (навіть за наявності семантичних відповідників, оформлених знахідним), та функціональне переродження інших відмінків (вживання у функціях, для димотики нехарактерних: родовий у функції прямого об’єкта, знахідний у функції адресата дії). Так само і при дослідженні вживання відмінкових грамем із прийменниками (такими, наприклад, як , ) необхідно брати до уваги, як на їхнє функціонування впливають димотика і катаревуса. 5. В новогрецькому синтаксисі співіснують дві системи відмінків, не тотожні одна одній: кожна має свій синтаксис і повинна розглядатись окремо. Це безприйменникова та прийменникова системи. Розвиток та закріплення цих двох систем у мові можна представити так: 1. Зменшення кількості відмінкових грамем у мові веде до перевантаження тих, що залишилися, і внаслідок цього – до розвитку додаткових засобів (зокрема прийменників), або: 2. Збільшення кількості в мові прийменників (які 15 розвинулися з колишніх прислівників) веде до скорочення відмінкової парадигми, оскільки прийменник здатний виразити більше значень, ніж відмінкова флексія (схильна до звукового варіювання та сематичної омонімії). Внаслідок дії цих двох факторів новогрецька мова з флективної стає частково аналітичною. Судячи з того, що на сьогоднішній день спектр, зокрема, обставинних значень знахідного відмінка з прийменниками значно ширший, ніж спектр таких значень безприйменникового знахідного, ці процеси (нарощення відмінковими грамемами прийменників, їхнє активне функціонування на противагу „чистим” відмінковим формам) триватимуть і в майбутньому. 6. В позиційному складі новогрецького речення знахідний відмінок виконує функцію прямого об’єкта перехідних дієслів (і як його різновиду – внутрішнього/тавтологічного об’єкта). Вторинними є функція адресата дії, предиката об’єкта та апелятивна). Несинтаксичні функції знахідного відмінка – це обставинна та емотивна (у стереотипних виразах). Він і тут зустрічається переважно при дієсловах, однак перебуває з ними у відношеннях вільного зв’язку (не залежить від їхньої валентності). 7. З усіх прийменників, що поєднуються зі знахідним відмінком, синтаксичні функції виконують , , та . Синтаксичне функціонування чистих відмінкових форм зі знахідним відмінком ширше, ніж в аналогічних конструкцій із прийменником: останні більше спеціалізуються на вираженні конкретних (несинтаксичних) значень: часу, місця, причини, способу, мети, вмісту, інструменту, володіння або супроводу, кількості, джерела і походження, зв’язку і відношення – у чистому вигляді або за допомогою прийменників: димотичних (, , , , /, /, ) і катаревусних (, , , , , ) Прийменниково-відмінкові утворення зі знахідним відмінком здатні повніше виразити обставинну функцію, ніж аналогічні безприйменникові форми, зокрема й тому, що деякі прийменники мають власну семантику, а також здатні об’єднуватись між собою або з прислівниками, таким чином набуваючи нових відтінків значень. 8. В новогрецькій мові існують дієслова, здатні водночас на перехідне й неперехідне функціонування без зміни своєї морфологічної форми. Суб’єкт таких дієслів, ужитий у називному відмінку, семантично є не самостійним діячем, а реципієнтом дії (фактично, його об’єктом). Дієслова, які вживаються таким чином, називаються ергативними, оскільки відроджують у новогрецькій мові ергативний лад, притаманний праіндоєвропейській мові (на думку вчених) та сучасним ергативним мовам. В новогрецькій мові це переважно дієслова фізичної дії і стану (ергативні і передавальні), і їхній обсяг є значним, а функціонування в лексиці – активним. Вони не архаїчні, а живі й продуктивні і в перехідному, і в неперехідному використанні. Хоча номінативний та ергативний лад не можуть існувати в мові одночасно, новогрецький синтаксис має таку унікальну особливість завдяки існуванню класу цих дієслів. Називний і знахідний відмінки в реченнях із ергативними дієсловами відповідають давнім ергативному та абсолютному відмінкам. 9. Виділити різні відтінки в значенні прямого об’єкта/адресата дії допоможе семантична класифікація дієслівних предикатів, що керують у реченні грамемою знахідного відмінка (тому що функція знахідного відмінка залежить не тільки від 16 синтаксичної поведінки при дієслові, а й від значення дієслова). Лексичне значення іменника-об’єкта теж важливе, оскільки він як додаток із синтаксичного погляду є необхідним елементом таких словосполучень, а з семантичного – носієм відповідних семантичних ознак, завдяки яким поява на його місці інших контекстних партнерів виключена. На основі семантичних груп перехідних дієслів, що сполучаються зі знахідним відмінком, виділених І.Р.Вихованцем, Т.Є.Масицькою, Д.Перлмуттером, Х.Клерісом та Г.Бабінйотісом, ми створили власну класифікацію: дієслова конкретної фізичної дії; переміщення в просторі; відчуття, ставлення і зацікавленості; розумової діяльності; чуттєвого сприймання і бажання; належності (володіння і позбавлення); мовлення; руху. При цьому значення партнерів-іменників – це зазвичай живі істоти або неживі предмети; абстрактні поняття; місце; продукт розумової діяльності тощо. Так само ми розбили на семантичні групи корпус перехідних дієслів, що керують грамемою знахідного відмінка зі значенням адресата дії: це дієслова передачі і дарування; дієслова руху; позбавлення і присвоєння; відчуття і спілкування. 10. У функціонуванні знахідного відмінка в новогрецькій мові можна помітити дію принципу функціональної еквівалентності. Фактично, цей принцип є одним із креативних механізмів мови, що збагачує висловлювання новими виразними можливостями. Виявляється це у виконанні певними словоформами невластивих їм функцій, коли спостерігається транспозиція слова в інший мовний клас. У вузькому значенні ілюстрацією дії цього принципу може послужити виконання однією відмінковою грамемою функції, більш характерної або домінантної для іншої. Серед таких еквівалентних пар: називний – кличний у функції звертання; родовий безприйменниковий – знахідний із прийменниками у функції адресата дії. Причини для існування в мові функціональних еквівалентів (тобто для гнучкої взаємозамінності різних синтаксичних елементів) такі: по-перше, мовна система як надзвичайно складна ніколи не буває повністю правильною, а лише наближається до рівноваги; по-друге, в системі відмінків новогрецької мови з часів праіндоєвропейської триває перерозподіл функцій. Знахідний відмінок увібрав у себе функції зниклих із мови відмінків (місцевого, орудного, давального) і частково – існуючих у мові (наприклад, родового, який на цю мить характеризується деяким звуженням свого функціонального поля). Оскільки сама мова є живою і плинною, граматична система (в нашому випадку – функціональна картина новогрецьких відмінків) ще не до кінця сформувалась; зміни в ній триватимуть і в майбутньому. Вважаємо, що проведене комплексне дослідження функціонального аспекту знахідного відмінка іменних частин новогрецької мови дає цілісну характеристику цього відмінка, висвітлює його функціональну природу. Здобуті результати можуть допомогти в побудові нових принципів функціональної граматики, оскільки ця парадигма ще не сформована остаточно. Наше дослідження може бути застосоване до створення єдиної теорії відмінка. В майбутньому можливе проведення порівняльного дослідження на базі кількох мов, що сприяє створенню типології відмінкових значень. Також важливі практичні результати може принести статистичний аналіз вживання знахідного та іншого відмінків у різних мовних стилях (ми не проводили частотний аналіз, оскільки в цьому немає необхідності для досягнення мети нашої роботи). Дисертація є внеском в 17 елліністику, якій на сьогодні бракує теоретичних праць, проведених у функціонально-категорійному вимірі. |
