Анотація до роботи:

Весела Н.О. Синтаксичні функції називного відмінка іменників і його функціональні еквіваленти (на матеріалі російської і української мов). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.15 - загальне мовознавство. – Донецький національний університет, Донецьк, 2003.

У дисертації здійснено аналіз синтаксичної природи називного відмінка іменників за умов дії в мові принципу функціональної еквівалентності. Метою дослідження є обґрунтування логіки співвідношення спеціалізованих та неспеціалізованих функцій N₁ у позиційному складі речення, а також синтаксичної своєрідності функціональних еквівалентів N₁. Центральна методологічна настанова концепції функціональної еквівалентності - визнання суворої взаємної співвіднесеності морфологічного та синтаксичного планів висловлення. Відповідно до цього у роботі здійснено систематизацію нагромаджених у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці відомостей про широкі функціональні можливості називного відмінка іменників, а також запропоновано методологічно послідовне обґрунтування цих можливостей як різних засобів реалізації в мові дії принципу функціональної еквівалентності. У дисертації визначено діапазон синтаксичних функцій N₁ і репрезентативних можливостей спеціалізованої для нього позиції підмета, який подано відповідно до загальної типології фактів функціональної еквівалентності на рівні позиційного складу речення: в межах синтагматичної та парадигматичної, однорівневої та міжрівневої, внутрішньочастиномовної та міжчастиномовної, одноступеневої та двоступеневої функціональної еквівалентності. Продуктивність цієї типології пов’язана з динамікою диференційних ознак називного відмінка іменників у разі функціонування його як неморфологізованого члена речення. До диференційних ознак словоформи, у тому числі - N₁, що вживається в спеціалізованій або неспеціалізованій функціях, належать: роль у предикативному мінімумі речення (у випадку входження до нього); набір корелянтів, головних і залежних (лівих і правих); ступінь відповідності / невідповідності словоформи семантичному потенціалу синтаксичної позиції, яку вона займає; трансформаційні можливості словоформи.

Одержані результати поглиблюють тлумачення організації мови як системи, для якої характерна органічна взаємодія різних підсистем через їх складові елементи, а також висвітлюють характер взаємодії категоріальної та структурно-позиційної семантики елементів (словоформ) у межах речення й висловлення.