У висновках на основі проведеного комплексного й системного дослідження сучасного кримінального законодавства стосовно охорони свободи віросповідання в Україні, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правоохоронної практики, зокрема: 1. З історико-правового огляду норм про відповідальність за порушення свободи віросповідання в кримінальному законодавстві України та з аналізу історії розвитку кримінально-правового регулювання релігійної сфери українського суспільства випливає, що можна виділити, щонайменше, чотири етапи, кожен з яких характеризується своїми особливостями формування кримінально-правових норм у сфері захисту свободи віросповідання: 1) церковно-державний дуалізм, що означає рівноправ’я церкви і держави; 2) етап державно-церковного монізму, що означає безумовне верховенство держави над церквою; 3) період войовничого державного атеїзму, що передбачає схиляння до не сповідування жодної релігії; 4) етап відносної релігійної свободи, який означає релігійну свободу для всіх релігійних культів, що не посягають на права, свободи, інтереси громадян, і заборону тих релігій, які проповідують шкоду життю, здоров’ю, честі і гідності громадян. 2. Ґрунтуючись на теоретичних дослідженнях підстав криміналізації злочинів, соціальна обумовленість криміналізації діянь, що посягають на свободу віросповідання обумовлюється цілим рядом чинників: історичними, кримінологічними, нормативно-правовими, міжнародними, соціально-психологічними. Свобода віросповідання і релігійна свобода ширші за поняття свободи совісті, яке, свобода совісті, будучи вужчим, ніж попередні, все ж таки багато глибше за них. У той же час, свобода віросповідання і релігійна свобода – поняття практично ідентичні. Порушення свободи совісті, що охороняється кримінальним правом не ідентичне поняттю «релігійний злочин», тоді як порушення свободи віросповідання і релігійної свободи, що охороняється кримінальним правом ідентично поняттю «релігійний злочин». Не кожен релігійний злочин, передбачений чинним кримінальним законодавством України безпосередньо посягає на свободу віросповідання, але кожен злочин проти свободи віросповідання одночасно є й релігійним злочином. Зі всіх злочинів можна виділити всього вісім, які можна віднести до таких, що в певній мірі посягають на відносини в релігійній сфері (ст. 161, 178, 179, 180, 181, 258, 297, 442 КК України). З них лише чотири кримінально-правових склади, які встановлюють відповідальність за посягання на свободу віросповідання, тобто присвячені виключно посяганню на свободу совісті і віросповідань, передбачені ст. 178-181 КК України. Решта складів змішані – лише опосередковано посягають на свободу віросповідання. У Кримінальному кодексі України немає спеціального окремого розділу, присвяченого злочинам в сфері релігійних відносин – всі вони розкидані по різних розділах КК України (по чотирьох розділах Особливої частини КК України). Натомість, потрібно зауважити наявність у п. 3 ч. 1 ст. 67 Загальної частини КК України обтяжуючої обставини – вчинення злочину на ґрунті релігійної ворожнечі або розбрату. За наявності такої обставини будь-які злочини проти життя, здоров’я, власності, громадського порядку, громадської безпеки і т.п. можуть перетворюватися в розряд злочинів у сфері релігії.
Сучасний стан кримінального законодавства та проведене опитування працівників практичних підрозділів ОВС дозволяє виділити такі види злочинів у сфері релігії: а) злочини, які безпосередньо посягають на свободу віросповідання громадян; б) злочини, які можуть бути віднесені до категорії релігійних за умови наявності додаткового безпосереднього об’єкта – свободи віросповідання; в) групові, тобто склади, де міститься згадка про вчинення релігійного злочину групою осіб, об’єднанням, змішаною групою або проти групи осіб по їх відношенню до релігії; г) злочин, виділений як релігійний винятково у зв’язку з вчиненням його на ґрунті «релігійної ворожнечі або розбрату», що передбачено як обтяжуюча обставина у п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України – це можуть бути будь-які злочини проти життя, здоров’я, власності, громадського порядку, громадської безпеки і т.п. Так як злочини проти свободи віросповідання знаходяться у розділі V Особливої частини КК України, то їх родовим об’єктом потрібно визнати відносини з приводу забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина. Видовим об’єктом даних злочинів потрібно визнати релігійну свободу або свободу релігійного віросповідання, які є ідентичними поняттями. Стосовно виокремлення основного безпосереднього об’єкта досліджуваної категорії злочинів, то потрібно сказати, що ним без сумніву виступає свобода віросповідання кожної окремо взятої людини. Додатковим об’єктом можуть бути відносини власності (ст. 178 КК України) або відносини, що забезпечують охорону здоров’я або інших законних інтересів громадян (ч. 1 ст. 181 КК України), нормальний етичний розвиток неповнолітніх, їх здоров’я і статева недоторканість (ч. 2 ст. 181 КК України).
Структуру суспільних відносин, які визнані об’єктом досліджуваних злочинів складають: суб’єкти суспільних відносин – з одного боку, фізична особа, яка сповідує певну релігію чи не сповідує жодної, фізична особа-священнослужитель (ч. 2 ст. 180 КК України), юридична особа, яка представляє інтереси групи віруючих, з другого боку – фізична особа, яка порушує відносини з приводу свободи віросповідання; предмет суспільних відносин – встановлене у Конституції України право на свободу віросповідання; соціальний зв’язок полягає у праві одних фізичних осіб-учасників (суб’єктів) суспільних відносин на вільне сповідування релігії чи не сповідування такої і в обов’язку інших фізичних осіб цьому не перешкоджати. Удосконалення кримінального законодавства у сфері свободи віросповідання може полягати у наступному:
– необхідно доповнити окремі статті КК України кваліфікуючими ознаками, які б встановлювали відповідальність за вчинення передбачених у них злочинів з мотивів релігійної ворожнечі та ненависті. Зокрема, ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 2 ст. 121 КК України, ч. 2 ст. 122 КК України, ч. 2 ст. 127 КК України, ч. 2 ст. 194 КК України, ст. 195 КК України, ч. 2 ст. 296 КК України, ст. 297 КК України; – історичний і порівняно-правовий аналіз переконують нас в тому, що розкрадання священних або освячених з погляду тієї або іншої конфесії предметів з церкви, молитовного будинку або інших подібних
місць повинно мати особливий захист і тому потребують змін статті розділу VI Особливої частини КК України, з огляду доповнення їх кваліфікованими нормами про відповідальність за викрадення майна, яке має релігійну цінність; – необхідно забезпечити одноманітне застосування положень кримінально-правових норм Особливої частини КК України у цій сфері та положення обтяжуючої обставини, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 67 Загальної частини КК України. Зміни повинні бути внесені саме у п. 3 ч. 1 ст. 67 Загальної частини КК України, і закріплене сьогодні положення «на ґрунті релігійної ворожнечі або розбрату» повинно бути викладене наступним чином «на ґрунті релігійної ворожнечі або ненависті»; – доповнити ст. ст. 178 і 179 КК відповідними вказівками на мотив релігійної ворожнечі або ненависті; – змінити редакцію ст. 161 КК щодо формування мотиву – «на ґрунті релігійної ворожнечі або ненависті»; – доповнити кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за посягання на життя і здоров’я кваліфікуючими ознаками не тільки «з мотиву релігійної ворожнечі або розбрату», а й «пов’язані з виконанням відповідного релігійного ритуалу»; – встановити для злочинів проти свободи віросповідання кваліфікуючі ознаки, для чого доповнити їх: ч. 2 ст. 178 КК і ч. 2 ст. 179 КК України наступного змісту – те саме діяння вчинене групою осіб за попередньою змовою або якщо воно спричинило настання тяжких наслідків; ч. 3 ст. 180 КК України – діяння, передбачене частиною першою та другою вчинене групою осіб за попередньою змовою; – передбачити у кримінальному законодавстві України відповідальність не тільки за перешкоджання здійсненню релігійного обряду, але й за перешкоджання діяльності релігійної організації, для чого доповнити КК України статтею 180-1 «Перешкоджання діяльності релігійної організації» наступного змісту: «Статтею 180-1 «Перешкоджання діяльності релігійної організації» 1. Перешкоджання діяльності релігійної організації з мотивів релігійної ворожнечі або ненависті, що призвело до неможливості подальшої діяльності такої організації або суттєво ускладнило її діяльність, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. 2. Те саме діяння, вчинене службовою особою, – карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.» |
