Ананьєва Олена Павлівна. Свобода совісті в процесі демократизації українського суспільства: соціально-філософський аналіз. : Дис... канд. наук: 09.00.03 - 2008.
Анотація до роботи:
Ананьєва О.П. Свобода совісті в процесі демократизації українського суспільства: соціально-філософський аналіз – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія і філософія історії. Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. Сімферополь, 2008.
У дисертації здійснений соціально-філософський аналіз свободи совісті як частини загальногромадянських прав і свобод в процесі побудови в Україні демократичної держави. Визначається поняття «свобода совісті», виявляється специфіка і взаємозв'язок з широким спектром суспільних відносин. Ґрунтуючись на історичному аналізі, розвиток свободи совісті розподіляється за періодами, кожний з яких пов'язаний з проходженням демократичних процесів. На функціонування свободи совісті в сучасній Україні впливають процеси демократизації та політичної модернізації. Автор полагает, что задачей современного украинского общества в области религиозных отношений является разработка основных направлений по реализации свободы совести на всех уровнях. Недооценка процессов, происходящих в религиозной жизни, может привести к саморазрушительным конфликтам в государстве. Механизмы демократизации общества в Украине, которые заключаются в обеспечении собственного духовно-религиозного суверенитета, этнокультурной целостности государства, формировании жизненного пространства народа могут действовать только при условии безусловного обеспечения права каждого человека и гражданина на свободу совести. Исходя из этого, методологическая разработка и практическое обеспечение свободы совести является важным фактором построения гражданского общества в Украине. В этой связи научная и практическая реализация принципов свободы совести выступает необходимым условием прохождения в Украине процессов демократизации.
Ключевые слова: свобода, совесть, свобода совести, права человека, гражданское общество, демократизация, религиозный плюрализм, свобода вероисповедания, государственно-церковные отношения.
У висновках узагальнені основні ідеї та положення дисертаційного дослідження, що мають наступне наукове і практичне значення:
Систематизоване і узагальнене соціально-філософське уявлення про категорію «свобода совісті» засновується на розгляді даного явища як одного з основних елементів духовної культури суспільства. Подібне уявлення про свободу совісті обумовлене рівнем соціального, духовного, правового і етичного розвитку суспільства. Від стану духовного життя суспільства залежать визнання права особистості на свободу совісті, законодавче оформлення цього права, гарантованість і соціальна захищеність, а також можливість реалізації.
Розгорнена концепція категорії свободи совісті заснована на науковому положенні про те, що свобода совісті є одним з основоположних прав людини, в системі прав і свобод особистості вона займає особливе місце. У суспільному житті свобода совісті виступає як одна з фундаментальних загальнолюдських цінностей; у філософській науці це важлива правова і філософська категорія. Свобода совісті в умовах своєї повної реалізації є необхідним елементом духовної свободи людини, обов'язковою умовою всебічного формування її особистості. Неухильне дотримання принципів свободи совісті – передумова встановлення цивілізованих взаємостосунків між всіма громадянами безвідносно до їх світоглядних поглядів.
Свобода совісті як соціальне явище і філософська категорія має певну структуру. Цю структуру складають: релігійний плюралізм, толерантність і терпимість; свобода віросповідання; права і обов'язки між суб'єктами громадянського суспільства у сфері релігійних відносин. Право на свободу думки, совісті і релігії розповсюджується на загальний філософський світогляд. Розподіл прав і обов'язків між суб'єктами у сфері релігійних відносин веде до гармонізації суспільного життя.
Залежність розробки поняття про свободу совісті від фаз становлення і розвитку демократичних процесів в суспільстві пов'язана з історичною обумовленістю поняття про свободу совісті. Історичний підхід дозволяє зрозуміти, в яких умовах і як конкретно формувалося поняття свободи совісті, яку еволюцію воно зазнало. Можна запропонувати періодизацію розробки і осмислення категорії свободи совісті відповідно до етапів розвитку демократизму в суспільстві. Перший період – ранньофілософський – від Античності до утвердження в Європі християнства – відповідає фазі попередньої умови демократизації. Другий період – доктринально-єретичний – від Середньовіччя до епохи Відродження – відповідає підготовчій фазі в становленні демократизації. Третій період – реформаційний – від епохи Відродження до періоду буржуазних революцій ХVIII століття – відповідає фазі ухвалення рішень у сфері демократизації. Четвертий період – гуманістичний – від ХIX століття до наших днів – відповідає фазі звикання до функціонування демократії в сучасному розумінні.
Специфіка функціонування свободи совісті в період появи «нової релігійності» пов'язана з розвитком даного явища в епоху секуляризації та парадигми постмодерну. Розвиток парадигми постмодерну тісно пов'язаний із глобалізацією та індивідуалізацією свідомості. Ситуація у сфері свободи совісті є відображенням модернізаційних змін у суспільстві. Модернізація відносно свободи совісті веде до переоцінки фундаментальних світоглядних цінностей – зокрема релігійних, культурних, політичних, моральних.
Взаємозв'язок між реалізацією принципу свободи совісті і закріпленням в суспільстві основних демократичних прав і свобод виникає з наймасштабнішої проблеми сучасного суспільства – процесу становлення демократизму. Демократичні зміни в соціумі, глобальна суспільна трансформація, постмодерністські тенденції активно диктують зміни в системі «релігія – суспільство», а також «реструктурацію» особистості як результат якісних змін в її свідомості. У демократичному суспільстві свобода совісті оголошується частиною правового статусу особистості – системи визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав і свобод. Відносно свободи совісті права особистості є соціальними можливостями людини і громадянина в області світогляду, що саме по собі має стабілізуючу соціальну природу.
Механізми вдосконалення реалізації свободи совісті в умовах демократизації суспільного життя сучасної України засновані на прагненні Української держави подолати суперечності між законодавчими актами і практичною реалізацією свободи совісті. У законодавстві України підхід до свободи совісті здійснюється відповідно до уявлення про права людини, які гарантують недоторканність совісті особистості в питаннях відношення до релігії. Право на свободу совісті закріплене в Конституції країни і відображене в законах. Законодавчо в Україні реалізація свободи совісті відповідає міжнародним правовим нормам, та загальним документами з прав людини. Реальне забезпечення свободи совісті в Україні можливе лише за наявності механізмів вдосконалення реалізації даного явища на практиці. Цими механізмами є гарантії економічного, політичного, духовного, організаційного порядку. Гарантії в реалізації свободи совісті визначаються наступними умовами: розвитком державності і становленням громадянського суспільства; роллю і місцем релігії та релігійних організацій в процесі демократичних змін; традиціями, способом життя і формами суспільних зв'язків українського народу; особливостями державно-церковних відносин.
Актуальність розробки та здійснення принципів свободи совісті для забезпечення гармонійного суспільного розвитку тісно пов'язана з проблемою становлення суспільного устрою, в якому якнайповніше реалізуються права та свободи людини. Порушення принципів свободи совісті негативно відображається на розвитку державно-церковних, міжцерковних і внутрішньоцерковних відносин і може стати загрозою стабільного розвитку суспільства, реалізації на практиці прав і свобод громадян. Забезпечення свободи совісті в українському суспільстві виступає необхідною умовою його поступального розвитку і консолідації українського народу. Реалізація принципів свободи совісті виступає необхідною умовою демократизації соціального життя і побудови громадянського суспільства в Україні. Гармонійний розвиток українського суспільства напряму залежить від постійного розвитку науково-методологічної бази свободи совісті і розширення практики її застосування в реальній дійсності.
