У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у необхідності вдосконалення реалізованої у цивільному праві України концепції свободи договору. За результатами дослідження автор сформулював такі висновки: 1. Визначення свободи договору у ЦК України як загальної засади цивільного законодавства означає, що вона має вважатися такою, яка стосується усіх цивільно-правових норм і відносин, якщо інше (зокрема спеціальна засада) прямо не встановлено законодавцем, не випливає із змісту норм окремої підгалузі, інституту чи субінституту цивільного законодавства або суті відповідних цивільних відносин. 2. На стадії укладення договору свобода договору полягає у свободі переговорів, вільному волевиявленні особи на укладення договору, свободі вибору договору, свободі вибору контрагента за договором, свободі вибору форми договору та свободі визначення умов договору. У «чистому» вигляді, без юридичних фікцій, суть свободи договору полягає у можливості сторін змінювати та розривати укладений ними договір. У такому вигляді вона виступає на стадії виконання договору. 3. На рівні ч. 3 ст. 6 ЦК доцільно реалізувати інший прийом правового регулювання договору, а саме: «У договорі дозволено все те, що не суперечить актам законодавства та загальним засадам цивільного законодавства». 4. Підприємництво суб’єктів природних монополій, а також суб’єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку певного товару, та договори, якими воно опосередковується, не є публічними у значенні, передбаченому ст. 633 ЦК України. 5. Стаття 635 ЦК України потребує вдосконалення з тим, щоб виключити неоднозначність часових меж дії обмеження вільного волевиявлення особи (осіб) на укладення договору, яке випливає з попереднього договору та розширити межі договірної свободи при укладенні попереднього договору шляхом вилучення зі ст. 635 ЦК України положення про його двосторонній характер. 6. Главу 53 ЦК України доцільно доповнити загальними положеннями про переважні права на укладення договору. В них необхідно визначити момент виникнення переважних прав на укладення договору, загальні преклюзивні строки їх реалізації залежно від виду об’єктів цивільних прав, загальні підстави припинення таких прав, порядок повідомлення правомочної особи про можливість реалізувати її переважне право на укладення договору, вказати про можливість встановлення таких прав договором. 7. До відносин осіб з приводу укладення та виконання непоіменованого у законодавстві договору має застосовуватись не аналогія закону, а загальні положення ЦК України про договір. Те ж саме стосується змішаного договору у тому випадку, коли застосування положень актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містить змішаний договір, суперечить його суті. 8. Якщо законом встановлено, що певний договір належить укладати у письмовій формі, то учасники цивільних відносин вільні обирати електронну форму договору. При цьому буде вважатися, що вони дотрималися вимоги закону щодо письмової форми договору, тому що на сьогоднішній день електронна форма договору з позиції ст. 207 ЦК України розглядається як різновид письмової форми договору. 9. Щоб виключити передумови для неоднозначного розуміння та застосування учасниками цивільних відносин низки обмежень свободи вибору форми договору (п. 4 ч. 1 ст. 635, ч. 1 ст. 513, ст. 521, ст. 654 ЦК України), у ст. 205 ЦК України доцільно прямо встановити, що письмова форма правочину поділяється на просту письмову та нотаріальну. 10. З ч. 1 ст. 638 ЦК України доцільно виключити такий критерій з’ясування істотних умов договору як «необхідні для договорів даного виду». Цей критерій не дає змоги однозначно з’ясовувати коло істотних умов як поіменованих, так і непоіменованих у законодавстві договорів. Він спричиняє внутрішні колізії у ЦК України, внаслідок чого втрачається чітка визначеність між дозволеним та обов’язковим при узгодженні умов договору. 11. Типовий договір не повинен мати імперативного характеру при визначенні на його основі умов цивільного договору. Для того, щоб у договірній практиці не виникало непорозумінь з цього приводу, у ЦК України доцільно чітко розмежувати поняття «типовий договір» та «типові умови договору». |