Виходячи із поставленої мети, у дисертації розкрито витоки теоретичних засад тоталітаризму, досліджено сутність класичної теорії тоталітаризму і визначено особливості її розвитку, проаналізовано й уточнено зміст поняття „тоталітаризм”, простежено причини кризи тоталітаризму як теорії і політичної практики та еволюцію його змісту в кінці ХХ – на початку ХХІ століть; з’ясовано концептуальні засади неототалітаризму і встановлено зв'язок між неототалітарними тенденціями і трансформацією політичної свідомості в сучасному українському суспільстві. Найбільш важливими є наступні результати дослідження. Тоталітаризм являє собою складне, багатофакторне явище, що найповніше розкрилося у ХХ столітті і яке своїми витоками сягає глибин людської цивілізації. Дослідження генеології тоталітаризму дозволило розкрити етапи зародження, становлення і формування його ідейно-теоретичних засад які, у підсумку, сприяли утворенню теорії тоталітаризму. Такими етапами є: дотеоретичний етап, який відображає ідейні напрацювання мислителів стародавніх цивілізацій Сходу та Античності і триває до 30- х років ХХ століття. Класичний етап розвитку теорії тоталітаризму викристалізовується в 40-х – 50- х рр. у річищі англо-американської політології і продовжується до кінця 80-х років минулого століття. У рамках цього етапу виокремлюються два теоретичні напрями, які обґрунтовують просторово-часову тяглість тоталітаризму як політичної практики. Перший напрям вважає, що тоталітаризм як тип політичного думання і форма політичної практики із використанням відповідних ресурсів і засобів є артефактом людської цивілізації і проявляється у східному і західному варіантах. Другий напрям значно звужує ці рамки, розглядаючи тоталітаризм як явище суто ХХ століття, породжене системною (модернізаційною) кризою. Концептуальні потрактування тоталітаризму 60-х – 80-х років певною мірою доповнюють і уточнюють зміст класичної теорії. Їхній аналіз дав можливість систематизувати різні змістовні напрями у контексті тоталітарології. Третій, неототалітарний, етап розвитку теорії тоталітаризму розпочався наприкінці 80-х років минулого століття. Доведено, що крах політичної, економічної, соціальної і духовної практики тоталітаризму, а також властивий таким концептуальним конструктам схематизм, ідеологічна тенденційність зумовили спочатку стагнацію, а потім – кризу теорії тоталітаризму. Занепад звичних форм тоталітаризму, незатребуваність його теорії відвернув увагу від проявів еволюційних можливостей тоталітаризму. Посилення тенденцій нового тоталітаризму спричинили суспільно-політичні зміни кінця ХХ – початку ХХІ століть. Вони проявилися у розробці і використанні ефективних методів і технологій впливу і управління масовою свідомістю і поведінкою; використанням фінансових, економічних, науково-інформаційних і воєнних ресурсів для встановлення як латентного, так і реального контролю над державами і регіонами. Аналіз цих змін доводить еволюційні тенденції тоталітаризму із набуттям ним нової якості – неототалітаризму. У концептуальному плані неототалітаризм розглядається, по-перше, як функціонування системи імперського глобального управління і, по-друге, як динамічна характеристика тенденцій суспільного розвитку. Концептуальні моделі неототалітарних трансформацій вирізняються ступенем зародження, розвитку й поширення неототалітарних ознак та позиціонуються у кратологічному, інформаційному, технологічному, економічному, культурологічному, мондіалістському і посткомуністичному підходах. Трансформаційні зміни, що відбуваються на посткомуністичному просторі, мають якісно різний характер, різновекторну спрямованість, а також неоднакову систему соціальних та політичних координат. Тому сутність неототалітарних тенденцій визначають не стільки форми, як ефективність контролю. За цього інституції демократії можуть слугувати інструментами реалізації неототалітарних тенденцій. Вагому роль у реалізації неототалітарних засобів контролю відіграє збереження при владі значної частини тоталітарно налаштованого політичного правлячого класу. Прояви неототалітарних тенденцій в Україні мають місце у політичній, економічній і духовній сферах суспільства. Інсталяції неототалітарних проявів сприяє домінування у політичному процесі адміністративно-фінансово-промислових груп, їх злиття із криміналітетом, концентрація в їх руках політичної, економічної та духовно-інформаційної влади і застосування контролю, що є загрозою як для існування держави, так і для цивілізаційного розвитку суспільства. Сучасний суспільний розвиток показує, що трансформація політичних і економічних систем може здійснюватись у відносно короткі терміни, в той час як свідомість і соціалізація, які набуті на протязі тривалого життя, не можуть швидко змінюватись. Вони продовжують впливати один на одного і можуть у процесі пристосування до нових вимог викликати кризу людини і системи. Свідомість і стереотипи дій, властиві людині, яка вийшла з тоталітарного суспільства, не зникають за короткий час, а лише відтісняються на задній план. Тільки значний часовий проміжок дасть змогу подолати стереотипи минулого в тієї частини населення, яка з тривогою і розгубленістю сприймає нове. Можна стверджувати, що в українському суспільстві найважче відбувається трансформація свідомості людей. У більшості громадян залишаються старі стереотипи дій, тоталітарне мислення, яке підтримується неототалітарними методами через ЗМІ, тощо. |