Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2008.
У дисертації здійснено принципово новий підхід до характеристики прізвиськ як класу антропонімів – прізвисько розглянуто в аспекті текстотворення та теорії комунікації, з’ясовано специфіку їх функціонування як стислих текстів, розкрито їх когнітивну прагматику. Запроваджено комплексний підхід до розкриття загальних основ структурно-семантичної теорії прізвиська, яка базується на врахуванні мовленнєвого простору породження та функціонування цього класу онімів. Піддано аналізу сучасні прізвиська Луганщини, з урахуванням новітньої наукової парадигми здійснено їх класифікацію та визначено мотиви номінації на сучасному етапі. Вивчено процеси сприйняття, розуміння та інтерпретації текстів прізвиськ, що дозволило зробити висновок про розвиток самосвідомості та самоідентифікації особистості в умовах нового історичного розвитку суспільства, зумовленість семантичних моделей прізвиськ особливостями ментальності, історії та культури регіону. Проаналізовано сучасні прізвиська Луганщини в психо- і соціолінгвальному аспектах в контексті проблеми розвитку людської свідомості та у світлі сучасної теорії тексту й комунікації.
Спираючись на сучасне теоретичне обґрунтування дефініції «текст», ми доводимо, що прізвисько за його функціонально-структурними й асоціативно-семантичними ознаками та специфікою прагматики можна назвати текстом, а отже, – розглянути процес породження стислого тексту цього антропоніма, спираючись на основні етапи текстотворення.
Нами відзначено, що в сучасному розумінні текст є прагматично спрямованим посередником дискурсу та доведено, що прізвисько за основними елементами дефініції, а саме: цілісністю, діалогічністю, комунікативністю, прагматичним спрямуванням і структурованістю – збігається з терміном «текст» та виступає самостійною мовною структурою, яка реалізує в акті спілкування комунікативні інтенції автора й інтерпретується адресатом.
Прізвисько, як і текст, є комунікативною одиницею, тому що вербалізований образ, представлений мінімумом мовних засобів у антропонімі, повністю розкривається в мотиваційному чи інтерпретаційному текстах. Отже, прізвисько, з урахуванням мінімального формально-структурного плану його вираження, володіє широкими потенційними можливостями творення тексту. З огляду на цей факт досліджуваний антропонім можна назвати стислим текстом.
Кожен текст прізвиська виступає синтезом тематично-змістового, прагматичного та функціонально-стильового чинників і визначається сукупністю таких екстралінгвальних характеристик, як зміст, наміри автора, тобто мотиви й мета створення тексту прізвиська, особистісні властивості автора, характер адресування тощо.
Ключовим у породженні тексту образного оніма є асоціативний механізм, який виконує функцію поєднання образів предметів з образами свідомості, вилучення необхідної інформації з пам’яті, автоматизації етапів мовної програми. Створення прізвиська зводиться до метафоричного переосмислення апелятива, причому внутрішньою формою нових антропонімів стають окремі компоненти семантики апелятива, перенесені в іншу денотативну сферу.
Провідними мотивами творення сучасних прізвиськ Луганщини здебільшого стають, як і впродовж віків у історичній антропоніміці, характерні ознаки зовнішності носія, проте на формування лексичної бази антропонімів саме цього класу активно вплинули суспільно-політичні умови, у яких опинилася Україна на початку ХХІ ст.: науково-технічний прогрес, розкутість мислення, експансія масової культури, запозичення іноземних стереотипів поведінки, що призвело до зміни психологічного типу людини і, відповідно, до появи нових моделей прізвиськ у її ідентифікації.
Аналізуючи сучасні прізвиська Луганщини, ми відзначили, що конотація стислого тексту передається не тільки емоційно насиченою лексикою. Основа прізвиськ може бути полісугестивною, і домінуюча асоціація в такому разі розкривається лише шляхом пояснення мотивування такої номінації.
Розуміння, сприйняття та інтерпретація тексту прізвиська в теорії мовленнєвої діяльності передбачає залучення функціонального, когнітивного, гносеологічного аспектів та врахування «людського фактору». Залучивши метод психолінгвістичного експерименту, ми з’ясували, що стислі тексти цього оніма по-різному сприймаються й творяться адресатами: чим стабільніший асоціативний зв’язок апелятива-етимона з характеристикою образів іменованої людини, тим легше інтерпретувати текст таким, яким він був створений автором, і навпаки, чим більш індивідуалізований асоціативний зв’язок, тим більше варіантів інтерпретацій викликає семантика прізвиська в стислому тексті.
Прізвисько як знак, функціонуючи в дискурсі власної назви, передбачає своє існування завдяки спрямованості на адресатів та мовленнєвій ситуації інтерпретації у вигляді проекції асоціативних зв’язків, які виникають у свідомості реципієнтів, корекції множини інтерпретаційних текстів до співвіднесення знака-символу з образом номінованої людини. У такому випадку діяльність знакового спілкування через посередництво прізвиська актуалізується у процесі розгортання стислого тексту цього оніма.
Нами визначено інтертекстуальний тип прізвиськ: прізвиська-цитати, прізвиська-ремінісценції та прізвиська-алюзії. Інтертекстуальні елементи неофіційних антропонімів розпізнаються адресатами інформації у процесі їх сприйняття й тлумачення, коли розширюються межі існуючих понять, стверджується альтернативне бачення усталених цінностей.
Ономастичний матеріал, зібраний на Луганщині, ілюструє специфічну функцію мови – відображати суспільну свідомість, тобто документально й активно фіксувати інформацію про зміни в історико-культурному та політичному житті народу, відбивати ментальність етносу.
Публікації автора:
Бренер Н.М. Відпрізвищеві прізвиська Луганщини // Студії з ономастики та етимології. 2002. – К.: Кий, 2002. – С. 26 – 31.
Бренер Н.М. Особливості творення сучасних прізвиськ Луганщини // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2002. – № 10. – С. 136 – 141.
Бренер Н.М. Прізвиська як продукт словоутворювальної фантазії народу // Образне слово Луганщини: Тези І регіон. наук.-практ. конф. з укр. мови. – Вип. 1. – Луганськ, 2002. – С. 37 – 39.
Бренер Н.М. Прізвиська у творах Григора Тютюнника // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2003. – № 9 – С. 162 – 166.
Бренер Н.М. Відпрізвищеві прізвиська-асоціати Луганщини // Наукові записки. Серія: Мовознавство. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – Вип. І. – Ч. 2. – С. 18 – 22.
Бренер Н.М., Войнова Н.М. Прізвиська вчителів – показник педагогічного стилю спілкування // Образне слово Луганщини: Тези ІІ регіон. наук.-практ. конф. з укр. мови. – Вип. 2. – Луганськ, 2003. – С. 37 – 40.
Бренер Н.М. Прізвиська Луганщини в соціокультурному аспекті // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2004. – № 3. – С. 159 – 163.
Бренер Н.М., Дворкова І.В. Образність реклами як засіб маніпулювання суспільною свідомістю // Образне слово Луганщини: Тези ІІІ регіон. наук.-практ. конф. з укр. мови. – Вип. 3. – Луганськ, 2004. – С. 28 –30.
Бренер Н.М. Сприйняття та інтерпретація прізвиськ Луганщини // Традиційне і нове у вивченні власних імен: Тези доповідей міжнародної ономастичної конференції. Донецьк – Горлівка – Святогірськ, 2005 – Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2005. – С. 67 – 69.
Фєдотова Н.М. Прізвисько як текстоутворюючий фактор // Регіональна ономастика: Матеріали ІІІ Регіональної науково-практичної конференції з ономастики. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – С. 94 – 100.
Фєдотова Н.М. Ніки луганських сайтів у мережі Інтернет // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2007. – № 2. – С. 92 – 96.
