У дисертації на основі здійснених теоретичних узагальнень концептуальних підходів, наукових гіпотез та сучасних теорій фінансування трансфертів у контексті світової фінансової науки проведено комплексний емпіричний аналіз основних тенденцій та особливостей фінансування платоспроможності, що послужило вихідною теоретико-аналітичною базою вирішення актуальної наукової задачі, яка виявляється в розробці рекомендацій щодо удосконалення субсидування та кредитування соціальних трансфертів (за статусом малозабезпеченості та суспільних заслуг) з метою вирішення проблеми бідності та досягнення суспільного добробуту. Головні висновки теоретичного та науково-практичного характеру полягають у наступному: Соціальні трансферти – необхідна умова досягнення суспільного добробуту та інструмент розподільчої функції державних фінансів. Остання знаходить прояв у формі субсидій та пільгових кредитів, призначених для зменшення соціальної нерівності. Ідеї теорії суспільного добробуту, піонерами розробки якої є західні мислителі, економісти, вчені-фінансисти, вперше реалізовані в державах загального добробуту з соціальною ринковою економікою Західної Європи та Північної Америки. В Україні вчення про добробут – одна із сфер фінансово-економічного знання, що інтенсивно розвивається. Фінанси соціального сектора є системою соціально-економічних відносин, які складаються між державою та її громадянами щодо здійснення соціального забезпечення останніх шляхом відчуження через фіскальний механізм частини національного доходу та його розподілу через бюджет відповідно до потреб членів суспільства. Становлення вітчизняної системи фінансів соціального сектора проходить в умовах фінансової трансформації, найбільшим соціальним ускладненням якої визнано зниження рівня життя переважної більшості громадян. У центр уваги української держави постало пріоритетне завдання – реформувати універсальну за характером і благодійну за змістом систему соціальних трансфертів, перетворити її на ефективно діючий інструмент державних фінансів ринкової економіки, стимул прискорення економічного прогресу і викорінення бідності. В роботі доведено, що вирішення проблеми бідності носить соціогуманітарний характер, а здійснюється через фінансово-економічні заходи. Визначено, що перспектива мінімізації бідності в Україні пов’язана з становленням суспільства трьох секторів – державного (першого), приватно-ринкового (другого) і добровільно-суспільного (третього). За результатами проведеного комплексного аналізу функціонування вітчизняних бюджетних трансфертних програм малозабезпеченим виявлено, що нині найкраще фінансуються програма житлових субсидій та допомог сім’ям з дітьми, а також видатки на надання кредитів молодим малозабезпеченим сім’ям; незадовільною є ситуація з фінансуванням допомог біженцям. Гострою проблемою залишається створення умов для нормальної високооплачуваної роботи працездатних громадян, що розвантажить систему соціальних трансфертів. Наявність роботи в Україні не завжди є гарантією достатку. Розв’язання проблем бідності неможливе без достовірного персоніфікованого аналізу бідних сімей та об’єктивної методики оцінки рівня і причин бідності. Для цього необхідно створити регіональні демографічні інформаційні підсистеми на базі органів реєстрації актів громадянського стану та обліку проживання громадян у складі сім’ї при паспортних столах та житлово-комунальних конторах. Автор пропонує у плані законодавчо-нормативного регулювання здійснити такі заходи: прийняти Соціальний кодекс на рівні кращих світових взірців; завершити приведення у відповідність до можливостей фінансового забезпечення соціальне законодавство; модернізувати інституції, відповідальні за нарахування, виплату соціальних трансфертів з чітким розподілом повноважень між різними рівнями влади; розробити регулюючі законодавчі механізми функціонування та розширення сфери діяльності вітчизняних організацій третього сектору. Для забезпечення підвищення платоспроможності малозабезпеченого населення, зменшення нерівності у розподілі доходів автор вважає за доцільне запропонувати: Вивчити можливості створення бюджетного фонду цільової матеріальної підтримки бідних і спрямовувати до нього певний відсоток обсягів загальнодержавних податків, які збиратимуться на місцях; Здійснювати фінансову політику подолання бідності з урахуванням необхідності збереження відповідних пропорцій між доходами працюючих та непрацюючих; Для вирішення проблем субсидування житлово-комунальних послуг, на думку автора, необхідно: врегулювати ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги для населення, оптимізувати їх собівартість через зменшення норм споживання, втрат і витрат, інтенсивне запровадження приладів обліку; забезпечити конкурсний (тендерний) відбір підприємств для обслуговування та утримання житлового фонду; привести у відповідність оплату комунальних послуг з обсягом фактично наданих послуг; Для вирішення проблеми кредитування житлового будівництва доцільно розробити державну модель функціонування житлового іпотечного ринку в Україні. Запровадження іпотеки має здійснюватись за одним з альтернативних варіантів: еволюційним або прискореним шляхом створення сучасного іпотечного ринку житла; Враховуючи незадовільну ситуацію з фінансуванням соціальних трансфертів іноземним мігрантам в Україні, пропонується здійснювати фінансування із використанням таких зарубіжних джерел як безповоротна фінансова допомога країн-донорів, країн СНД, звідки приїжджають мігранти, МВФ, різних міжнародних фондів тощо. У дисертації наголошено, що в умовах дефіциту ресурсів додатковим резервом активізації боротьби з бідністю є підвищення соціальної ефективності витрачання іманентно обмежених коштів, що передбачає реалізацію таких заходів: на соціально-психологічному рівні: за допомогою засобів масової інформації та іншими способами сприяти викоріненню психології утриманства, акцентувати увагу громадян на неможливості існування безкоштовних благ; на суспільному рівні: підключати до загальнодержавної проблеми подолання бідності такі інститути громадянського суспільства як сім’я, родичі; національні, фахові, релігійні та інші об’єднання і організації; політичні партії; благодійні фонди, меценати і спонсори; на підприємницькому рівні: будь-який бізнесмен має можливість взяти на роботу бідного, хоч і міг би обійтись без його послуг. У такий спосіб бізнесмен і держава розділяють між собою вартість утримання бідного. Кінцева мета здійснення заходів фінансової політики по подоланню бідності полягає в переході від пасивної соціальної політики благодійницького типу до активної політики соціальних видатків і соціального партнерства на принципах інвестицій у “людський капітал” соціальних цінностей високого життєвого рівня, здоров’я та освіти. Задача полягає не просто в підтримці малозабезпечених, а в радикальному скороченні їх кількості. Піднесення загального добробуту, ліквідація масової бідності дозволяють знизити гостроту соціальної несправедливості, а також суттєво розширити місткість внутрішнього ринку. |