Німецький романтичний дискурс визначається як об’єктивований специфічними мовними формами функціонально-смисловий континуум, що конституюється в соціокультурному середовищі Німеччини кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. і характеризується специфічним стилем, зумовленим пересічно романтичним комунікативним модусом. Випливаючи із схожих інтенцій суб’єктів НРД і повторюючись у n-множині різножанрових текстів, романтичний стиль є чинною для них мовленнєвою нормою, зумовленою низкою інваріантних домінантних ознак. Ця норма постає у вигляді системного конструкту, набору домінантних смислів, що програмує вибір, трансформацію та способи комбінування вербальних засобів, призначених для дискурсивної маніфестації романтичної концептуальної моделі світу. Ці смисли є стильовими домінантами НРД – закріпленими в романтичному типі свідомості й об’єктивованими мовою психокогнітивними патернами, що відображають пересічно романтичні принципи ставлення до дійсності. Вся система домінантних стильових ознак НРД (абсолютна еготивність, амбівалентність і абстрактність, фрагментарність і дистаксія) об’єктивується через широкий спектр стилістичних засобів і підпорядковується єдиному алгоритму – інтегральному принципу романтичної невизначеності. Абсолютна еготивність реалізується в НРД в інтроспективній референції (превалюванні автокомунікативних стратегій і прийомів „поетики дзеркального відображення”), у жанровому синкретизмі (активному використанні гібридних жанрових форм), мовленнєвій перформації (використанні прийомів логодабарії та ономантії). Амбівалентність виникає внаслідок синтезу абсолютної еготивності та підвищеної рефлективності. На композиційному рівні вона втілюється у вигляді фрагментарності та дистаксії, на лексико-семантичному – у зображенні амбівалентних ситуацій і станів, у явищах морфологічної та синтаксичної омонімії, в різних видах оксюморона, а також у широкому використанні ірреальних порівняльних конструкцій. Абстрактність проявляється в референції не до об’єктивного, а до романтичного модального світу. Вона знаходить мовне втілення в активному використанні в НРД таких стилістичних засобів, як абстрактні іменники, нульовий артикль, плюралізація імен singularia tantum, транспозиція дієслів. Широко використовуються й загальні та „бліді” епітети, абстрактні прикметники, а також гіпостазис, омонімія граматичних відношень і абстрагізація компонентів метафори. Усі стилістичні засоби перетинаються і взаємодіють в аспекті мовної гри, що цілком відповідає ставленню суб’єктів цього дискурсу до світу, зокрема їх пафосу універсальної іронії, а також принципам „романтичного магічного ідеалізму”, який полягає в абсолютній свободі автора від будь-яких умовностей і регламентацій. У людичній функції цих стилістичних засобів проявляється бажання суб’єктів НРД втекти з реальності у світ ідеалу і в такий спосіб самоствердитися посеред невизначеності буття. В адресатній площині ця функція реалізується в їх спробі долучити адресата до гостроти свого інтелекту, глибин своєї душі та до процесу творення альтернативного, ідеального світу. Мовна гра в НРД – це той граничний феномен, у якому стикаються суб’єкт і об’єкт, свідомість і реальність, дух і матерія, динаміка і статика, індивідуальне й колективне. Схожу функцію виконує у НРД і синестезія, в якій концентрується вся система його стильових домінант. Ця метафора ґрунтується на створенні нових оригінальних зв’язків між вербальними позначеннями різних відчуттів. Вона є, з одного боку, проявом абсолютної еготивності суб’єктів НРД, які нехтують усталеними нормами, традиційними формами й чіткими дефініціями, а з іншого, – амбівалентності й абстрактності, оскільки шляхом штучного синтезу роз’єднаних одне з одним відчуттів реалізує романтичний потяг до відновлення чи створення універсальної цілісності світу особистості. Одне з чільних місць серед домінантних стилістичних прийомів НРД посідає символізація, в якій найбільш яскраво проявляються характерні для стильової системи цього дискурсу принципи ізоморфізму та ізофункціональності. У змістовій структурі концептів-символів НРД відображається вся структура романтичної концептуальної моделі світу. Виконуючи аналогічні чи схожі функції, мовні засоби різних рівнів і стилістичні прийоми вступають у НРД у відношення взаємопосилення та взаємодії. Результуючий ефект їх синергії виявляється значно більшим від простої суми виразних можливостей окремо взятих засобів, що є наслідком цілісної природи НРД, зумовленої спільним комунікативним модусом його суб’єктів. Хоча розглянуті стильові домінанти та засоби їх об’єктивації в НРД є визначальними, вони не вичерпують усього розмаїття окресленої проблематики. Проведений аналіз може стати фундаментом для подальшого вивчення близьких і споріднених явищ, а запропонований у дисертації системний макропідхід може бути плідним для опису стильових профілів інших типів буттєвого дискурсу. Перспективним напрямками у цьому відношенні є також вивчення інших стильових ознак НРД, детальний розгляд концептуальних домінант (як НРД, так і інших дискурсів), порівняльний аналіз стильових домінант романтичного дискурсу в різних лінгвокультурах, виявлення домінантних стильових ознак в інших семіотичних системах у межах міждисциплінарного підходу тощо. |
