Анотація до роботи:

Ожигова О.В. Стилізація усно-розмовної мови в текстах сучасної української драматургії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН України. – Київ, 2003.

Дисертацію присвячено питанням дослідження функціонально-стилістичних особливостей українського драматургійного дискурсу кінця ХХ – початку ХХІ ст. Вивчення явища стилізації усно-розмовної мови виявило зв’язок із загальними тенденціями літературної мови до демократизації та субстандартизації. Основними креативними рисами творів новітньої української драми визначено самовираження мовної особистості через соціальні та часові маркери. Встановлено, що своєрідність стилізації усно-розмовної мови відбувається через асиміляцію книжних елементів (інтертекстуальних кодів, мовних формул, ідіом, фрагментів соціолектів).

1. Межа ХХ–ХХІ ст. позначена пошуками нових засобів мовно-художнього зображення, різноманітністю ідіостилів. Екстралінгвальні чинники зумовлюють появу нових понять, вживання нових номінацій. Розширюються стильові межі функціональних стилів, виникають нові жанрові різновиди мови, посилюється їх взаємопроникнення, взаємодія. Однією з визначальних ознак мови сучасної драми є залучення до активного вжитку ненормативної лексики, практично нерегульоване входження у загальновживану практику жаргонізмів, вульгаризмів, арготизмів. Субстандарт стає нормою не тільки усно-розмовної мови, але поширюється на мову художньої літератури.

2. Для драматургійного жанру показове відтворення дійсності через мовні партії персонажів. Форма, яку обирає автор для втілення свого задуму, – художній діалог, стилізований під усно-розмовну мову. Отже, мова сучасної драми (на відміну від прози та поезії) стає найсприятливішим художнім тлом для відтворення розмовної мови. Моделювання мовно-соціальних типів та мовної картини доби у творах сучасних українських драматургів є рефлексом загальної моди на вживання просторічної, жаргонної лексики, що пов’язується із прагненням до дестандартизації узусу, зокрема, через естетизацію стилістично знижених мовних одиниць, джерелом яких є молодіжний сленг та жаргонні лексичні одиниці.

3. Найбільш широко у сучасній драматургії представлений соціотип інтелігенції, стилізація мови якого відбувається через взаємодію книжних і розмовних елементів, зіткнення високої та низької стилістично маркованої лексики. Поряд із тенденцією до зниження мови відзначено процес поповнення загальномовного словника суспільно важливими соціолектемами.

4. Моделювання мови доби у драматургійних текстах спирається на мовні маркери епохи кінця 80-х – початку 90-х рр. та доби 90-х рр. ХХ ст. Соціально-історична парадигма ключових понять радянської доби, представлених назвами осіб, заходів та акцій, організацій, ідеологічних понять тощо, репрезентується крізь призму поглядів та морально-етичних принципів сучасника. Тому стилізація мови доби має чітко виражений суб’єктивний характер – маркер часу, як правило, виступає не тільки стилемою, але й експресемою.

Стилістика п’єс, що модифікують сучасну дійсність, характеризується такими ознаками, як масштабна неологізація, активне входження табуйованих раніше понять, переосмислення семантико-стилістичних контекстів, жаргонізація та вульгаризація.

5. Важливим аспектом мовного портрета драматургійного персонажа є вибір відповідної антропонімійної моделі. У сучасному драматургійному дискурсі за функціональними ознаками розрізняємо літературно-художню антропонімію п’єс реалістичного та нереалістичного напрямку. У драмах реалістичного напрямку художні антропоніми найчастіше виконують функції прямої номінації та соціальної характеристики, у драматургійних текстах нереалістичного напрямку автори тяжіють до узагальненої, символічної семантики назв дійових осіб.

6. Стилізація усно-розмовної мови в текстах сучасних драм пов’язана з активним використанням синонімічних мовних засобів. З огляду на мінімальні ресурси авторської мови, самохарактеристика персонажів та їх взаємостосунків відбувається через мову дійових осіб, в якій синонімічні та ампліфікаційні ряди містять оцінний зміст, виступають засобами реалізації суб’єктивної модальності, відтворюють внутрішній стан персонажа. Характерне для діалогів підхоплення, реагування на репліку зумовлює виникнення синонімічних відношень між лексемами, що входять до різних синтаксичних структур.

7. Стилістичне зниження лексики, активне освоєння сленгових та жаргонних слів, з одного боку, та тяжіння до книжності (публіцистичні штампи, стереотипи наукової, офіційно-ділової мови) – з другого, виступають стилетвірними ознаками драми кінця ХХ – початку ХХІ ст. Сучасний драматургійний дискурс активно взаємодіє із широким культурним контекстом, передусім із творами сучасної та класичної літератури. Перетин образно-тематичних полів цих текстів репрезентує один контекст через інший. Побудована на взаємодії усно-розмовних та книжних елементів, цитатного мислення, сучасна драма не тільки відбиває тенденцію до інтелектуалізації мови, але й виявляє внутрішній потенціал діалогічного слова.

1. Швидка зміна реплік, подій, думок створює ілюзію “зміни кадрів”, де такі стилістичні фігури, як гра слів (а іноді й реплік), каламбур виконують функцію змістового скріплювача, ідентифікатора соціотипу, маркера доби. Такі поліфункціональні засоби, що моделюють ситуацію живого усно-розмовного діалогу, відкривають широкі можливості для інтерпретування мовної партії (ситуації), деавтоматизують узвичаєне сприйняття та тлумачення слова.

Основні положення дисертації висвітлено у таких публікаціях.

1. Каламбур як стилістичний засіб у сучасній драмі (на матеріалі п’єси В. Діброви “Поетика застілля”) // Культура слова. – Вип. 59. – К., 2001. – С. 51–57.

2. Стилістична функція ремарки у драматургічному тексті // Літературознавчі студії. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – С. 328–331.

3. Нові стилістичні акценти сучасної української драми // Культура слова. – Вип. 61. – К., 2002. – С. 18–24.

4. Функції контекстуальних синонімів у стилістичній фігурі ампліфікації (на матеріалі сучасної української драми) // Система і структура східнослов’янських мов (До 70-річчя з дня народження доктора філологічних наук, професора М.М. Пилинського). – К., 2002. – С. 290–296.

5. Мовна своєрідність драматургійних текстів // Слово. Стиль. Норма (Збірник наукових праць, присвячений 65-річчю з дня народження доктора філологічних наук, професора С.Я. Єрмоленко) / Відп. ред. Н.М. Сологуб. – К., 2002. – С. 96–99.