Із розвитком майстерності письменника мовностилістична структура образу автора у творах Ю.Казакова модифікується, ліричні мотиви посилюються. В оповіданнях з епічною основою, пронизаною ліричними мотивами, подана об’єктивована форма викладу. В оповіданнях, у яких урівноважені епічна і лірична основи, зменшується роль сюжету, ускладнюються прийоми суб’єктивізації оповіді. У текст часто включаються композиційно-мовні форми “міркування”, “спогад”, які нерідко виступають основним текстоутворюючим принципом. У власне ліричних оповіданнях експресивно-мовна організація оповіді стає ще складнішою, форми авторської присутності – більш різноманітними. Ясно виражена суб’єктивна основа виявляє себе в сполученні, об’єднанні, сплетінні між собою розмовних форм синтаксису, які створюють ілюзію спонтанної мовленнєвої імпровізації, і прийомів експресивного книжного синтаксису, які передають високий ступінь інтенсивності почуттів героя, афективності його стану. Індивідуально-художня система пластично-виражального зображення створюється за допомогою використання Ю.Казаковим цілої низки епітетів-означень, які точно фіксують різноманітні відтінки зображуваної дійсності. Епітети допомагають виявити найважливіші, суттєві властивості зображуваних явищ і водночас наповнюють оповідь емоційністю й експресивністю. Яскравим виражально-зображувальним засобом у Ю.Казакова є також порівняння, яке в творах письменника, хоча й використовується скупо, проте виступає найважливішим засобом художньої конкретизації та індивідуалізації, а також засобом стилістичної інтенсифікації. Структура порівняння взагалі проста: улюблена форма письменника – порівняльні звороти, порівняльні підрядні речення. Метафора як місткий образний засіб дає можливість не тільки образно назвати яке-небудь явище, але і викликати відповідні асоціації в читача. Нерідко Ю.Казаков вдається до використання метафор-уособлень. Уособлення є невід’ємним елементом усієї його словесно-художньої системи і виступає як засіб поетизації, персоніфікації зображуваного, піднесення зображувальності. У таких випадках активізуються і посилюються у словах емоційно-оцінні компоненти значення, що робить їх виразниками не тільки об’єктивних властивостей предмета, явища, але й внутрішнього стану суб’єкта. У Ю.Казакова, як правило, уособлення відображають враження суб’єкта від явищ об’єктивного світу у формі зовнішнього уподібнення. Головну особливість оповідної манери Ю.Казакова визначає висока експресивність синтаксичної системи творів художника. Особливо широко використовуються конструкції з однорідними членами, які являють собою або перелічувальний ряд з відкритою/замкнутою змістовно-інтонаційною функцією, або градацію, покликану передати наростання почуття, посилення характеру дії. Нерідко зустрічаються оксюморонні сполучення. Паралелізми в поєднанні зі складною системою різноманітних повторів виступають головним принципом конструювання тексту. Повтори виявляються на всіх рівнях організації тексту в Ю.Казакова. Вони не тільки наповнюють контекст емоційністю, але й формують лейтмотиви , що є характерною особливістю ліричної прози. Уведенням в оповідний або описовий контекст окличних і питальних речень в оповіданнях 1 і 2-го типу передається внутрішній стан героя або його емоційне ставлення до зображуваного. В оповіданнях 3-го типу такими конструкціями відтворюється емоційний стан суб’єкта оповіді, його ставлення до повідомлюваних фактів. У синтаксико-ритмічній організації мелодійна настанова відіграє важливу роль. Кожне оповідання Ю.Казакова виконано в оригінальному емоційному настрої (при відносній стабільності самих типів синтаксичних зв’язків). Особливо складні й різноманітні прийоми стилістичного синтаксису у власне ліричній прозі Ю.Казакова, де письменник нерідко вдається до парцеляції – з метою виділення, посилення, актуалізації смислової (і експресивної) значущості окремих частин висловлення. Акцентовані парцеляти не тільки набувають підвищеної психологічної виразності, але і “рвуть” темп оповіді, наповнюють її емоційністю. Широко застосовуються в цьому типі оповідань Ю.Казакова і періодичні конструкції зі “зміщенням” у другій частині, що надає всій конструкції емфатично-схвильованого характеру. | 