Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська мова


Богданова Ірина Євгеніївна. Стилістика художнього простору у творчості харківських поетів-романтиків 20-40 років ХІХ століття: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Х., 2002. - 183арк. - Бібліогр.: арк. 165-183.



Анотація до роботи:

Богданова І.Є. Стилістика художнього простору у творчості харківських поетів-романтиків 20-40-х років ХІХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 2002. – 181 с.

У дисертаційній роботі досліджується мовна картина художнього простору у творчості харківських поетів-романтиків 20-40-х років ХІХ століття: Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка. Подається теоретичне осмислення філософського та лінгвістичного розуміння категорії простору відповідно до класичного й сучасного наукового дискурсу та його інтерпретаційних лінгвокультурних аспектів. Дисертантом проводиться зіставний лексико-стилістичний аналіз засобів мовного вираження простору в художній картині світу кожного із зазначених авторів. Визначається переважний тип художнього простору (за класифікацією М.Бахтіна) в їх творах та особливості мовного вираження його. Слова лексико-семантичної групи “простір” аналізуються на рівні індивідуально-авторського бачення поданої категорії. У роботі визначені інтегральні (спільні для всіх романтиків) і диференційовані ознаки, що свідчать про особливості бачення простору кожним із поетів-романтиків. Розглядаються питання про традиції й новаторство, динаміку розвитку мовного образу світу в кожного поета. Визначається роль кожного з авторів у процесі формування художньої свідомості тогочасного українського читача та їх внесок у становлення української літературної мови, її літературно-естетичних норм.

Аналізується залежність вираження хронотопу та семантики просторових номінацій від приналежності до романтичного літературного напряму, культурних і духовних потреб, специфічної естетичної атмосфери доби.

Розглянуто особливості функціонування слів на позначення простору, зокрема розширення їх лексичної валентності та стилістичне оновлення семантики. У роботі характеризуються також наукові концепції поетів-романтиків (що були й науковцями) стосовно функціонування і статусу української мови, її особливостей.

Дослідження мовної картини простору в поезії українських поетів-романтиків харківської школи 20-40-х рр. ХІХ століття дозволяє зробити ряд висновків як щодо мовних особливостей поезій Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка, так і щодо розвитку української літературної мови цього періоду, зокрема поетичного мовлення.

У схарактеризованих творах письменників змальовується в основному той тип художнього простору, який М.Бахтін визначив як ідилічний. Для змалювання такого типу простору характерне зображення рідного краю, його краєвидів і т.ін.

У творах харківських поетів-романтиків 20-40-х рр. ХІХ століття ідилічним постає простір України, що асоціюється насамперед із ландшафтами степу й лісостепу, властивими центральній Україні й Слобожанщині. При єдності об’єкта зображення рельєфніше виступають особливості його мовного образу в кожного поета. Аналіз особливостей мовної картини простору окремого творця, а не цілого напрямку дає підстави розглядати творчість цієї плеяди не як нерозчленовану сукупність, а як єдність творчих індивідуальностей.

У поезіях романтиків простір виступає у трьох вимірах: верх – небо, низ – загробне життя, проміжна сфера – земна поверхня. У віршах поетів, творчість яких проаналізована найбільш повно, змальовано простір земний. Відмінності в мовній картині простору у творах харківських романтиків 20-40-х рр. виявляються в кількох аспектах: по-перше, в мовних засобах вираження меж простору, що охоплюється поетом; по-друге, в частотності тієї чи іншої лексеми, що виражає просторовий його світ; по-третє, в семантичному наповненні певного слова, що передається через дистрибутивні зв’язки слова і контекст; по-четверте, в художньому переосмисленні назв певних реалій.

Проаналізований матеріал переконливо доводить, що навіть за складом поетичної лексики мовний образ простору в Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка помітно відрізняється, через що про їхню мову не можна говорити як про однорідну єдність.

Такі ж помітні відмінності й у семантичному наповненні слів, що характеризують простір. У контексті твору й цілої поезії кожного автора випливають концептуальні відмінності в баченні тих же реалій окремим письменником. Наприклад, у Л.Боровиковського слово степ уживається часто і, як правило, воно асоціюється з “козацьким” степом, де розгорталися битви за волю. В А.Метлинського слово степ кілька разів уживається в однойменній поезії і теж пов’язане зі спогадами про козаків, що топтали цей степ і поховані в ньому. У М.Костомарова слово степ є частотним і асоціюється теж із козаччиною. Однак найглибше історичний мотив у значенні слова степ лунав у Л.Боровиковського.

Для Л.Боровиковського слово поле є синонімом до слова степ (особливо з постійним епітетом чисте поле). У поезіях А.Метлинського це слово, крім названого значення, часто називає оброблену землю, про що свідчить лексичне оточення – близькість житла, назви культурних рослин, польових робіт тощо. У поезії М.Костомарова таке значення слова поле виступає ще рельєфніше.

Особливо помітні відмінності в семантиці слова могила, яке вважається одним із ключових у поезії українських романтиків. Воно поширене в мові творів Л.Боровиковського і А.Метлинського, однак із різним значенням. Відповідно до ідейно-тематичних і естетичних установок Л.Боровиковського і його бачення світу слово могила виступає в історичному значенні – насипний курган над похованням героя. Із цього випливає символічне значення слова – “ознака слави й геройських подій минулого”. Оскільки такі могили височіють над рівниною, то Л.Боровиковський уживає його також із значенням “гора”. Поезія А.Метлинського являє нам це слово переважно в значенні “місце поховання” і з похованням козака-воїна майже не асоціюється, не вживається воно і в значенні “гора”.

Дистрибутивні відмінності значень просторових назв виявляються в сполучуваності з тими чи іншими словами. Так, для поезії Л.Боровиковського характерне вживання постійних епітетів, а в А.Метлинського вони майже відсутні. У поетів відбувається переосмислення традиційних символічних значень (напр., чорний ворон, орел), використовуються перифрастичні означення-прикладки, напр., степ – розліг сухого океану, степ – постіль, авторські епітети мертвий степ, дідівський степ; море – синій кришталь; скали – понура сторожа пустинь; пустиня – море сухе.

Творячи свій "образ світу", романтики використовували нові засоби художнього його вираження, бо новий зміст потребував нових естетики, образотворення і виражальних засобів. Це виявлялося насамперед в очищенні від згрубілої лексики, а також у доборі естетично позначених і художньо вартісних слів.

Харківські поети-романтики своєю літературною творчістю, зокрема поетичною практикою, вплинули на формування національних світоглядно-мовних інтенцій та на поетичну свідомість українського читача, який мав достатній культурно-освітній ценз. Важливим наслідком творчості романтиків було пробудження інтересу до рідної мови й історії, прищеплення національних світоглядних моделей. Значною мірою завдяки діяльності письменників, зокрема романтиків, у цей період формувалися художньо-естетичні смаки майбутнього українського читача.

Аналіз мовної картини простору в поезії харківських поетів-романтиків доводить, що мова їх творів, ґрунтувалась на народно-поетичних джерелах, але незаперечно важлива роль їх мовно-поетичних починань і пошуків для наступних поколінь українських поетів аж до нашого часу. Романтики, спираючись на традиції народної лірики, визначили мовно-поетичну парадигму українського простору, яка пізніше перетворилася в барвистий мовний світ української поезії.

Публікації автора:

  1. Богданова І.Є. Мовний образ простору в поезії Миколи Костомарова //Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 1998. – Вип. 1. – С. 118-123.

  2. Богданова І.Є. Мовний образ хронотопу у поезії Михайла Петренка //Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 1999. – Вип. 2. – С. 169 – 174.

  3. Богданова І.Є. Мовне вираження художнього простору в поезії харківських поетів-романтиків 20-40-х років ХІХ ст. //Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 2000. – Вип. 5. – С. 10 – 14.

  4. Богданова І.Є. Концепт "могила" в поетичному мовленні харківських поетів романтиків 20-40-х років ХІХ ст. //Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип. 7. – С. 157 – 161.

  5. Богданова І.Є. Семантичний простір лексеми “небо” в ідіостилі М.Петренка // Південний архів: Збірник наукових праць. Філологічні науки. – Херсон, 2002. – Вип. ХІХ. – с.214-216.