У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розкритті особливостей та закономірностей функціонування класичного драматичного твору – трагедії В. Шекспіра “Гамлет” – в історії професіональної театральної культури міста. Дане дослідження дозволяє стверджувати: 1. Історія сценічної гамлетіани у театральній культурі Львова налічує понад двісті років та посідає вагоме місце у її розвитку. 2. Початки знайомства львівського глядача із трагедією “Гамлет” пов’язані із діяльністю австрійської та польської професійних сцен кінця XVIII ст., вистави 1796 – 1797 рр. слід вважати хронологічно першими поставами “Гамлета” і на всій етнічній території України. 3. На зламі ХVIII–ХІХ ст.. Львів став містом, у театральній практиці якого традиція німецьких переробок “Гамлета” транспонувалась у польську, і завдяки діяльності польських мандрівних труп у перші два десятиліття ХІХ ст. поширилась на схід теренами України. 4. На відміну від австрійської для польської, а згодом української сцен “Гамлет” набував символічного значення. Знакові постави трагедії у ХХ ст.: на кону польського (1907) та українського (1943) театрів стали своєрідним актом самоідентифікації цих націй у європейському гуманітарному просторі, що було показовим у світлі характерних для першої половини ХХ ст. явищ, коли через театральне мистецтво у гноблених націях відбувались утвердження і реалізація програм “культурного націоналізму” як складових боротьби за політичне і державне самовизначення. 5. Історія українських перекладів “Гамлета” виявляє надзвичайну пов’язаність перекладацької практики з утвердженням національної сцени. Поява більшості перекладів інспірована потребами та вимогами формування і утвердження українського професійного мистецтва. 6. Ритмічність прем’єр “Гамлета” в українських театрах Львова відповідає змінам поколінь митців та глядачів, кожне з яких, діагностуючи та осмислюючи найгостріші проблеми сучасності, прагнуло мати “власного” Гамлета. 7. Кожна з режисерських концепцій, виявляючи через твір буттєві реалії і смисли, базувалась на щораз іншій комбінації актантних структур, що дозволяє говорити про оригінальність та глибину ідейно-мистецького розв’язання. 8. Історія вітчизняної сценічної „гамлетіани” виявляє проблемні зони в розвитку української сцени. Надзвичайно мала кількість здійснених в українському театрі постав цього твору свідчить про відставання нашої сцени, про відсутність повноцінного європейського гуманітарного дискурсу в мистецькому просторі України. 9. Чотири українські постави “Гамлета” у Львові 1943 – 1997 рр. слід вважати особливим внеском театральної культури міста в українське театральне мистецтво, свідченням сформованої в його культурному просторі європейської мистецької свідомості. Усе це дає підстави говорити про феномен “гамлетизму” як вияв глибинного органічного поєднання національного й європейського, художнього й громадянського чинників у суспільно-мистецькій свідомості українських діячів львівської сцени. | 