У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у встановленні з позицій сучасного рівня розвитку теорії держави і права основних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування стримувань і противаг в системі поділу влади, перспектив подальшої еволюції їх системи, раціоналізації механізму їх дії в умовах сучасної демократичної держави. Серед висновків виділяються наступні: 1. Ідея взаємного стримування між гілками влади має багатовікову історію. Згадки про неї ми спостерігаємо зі стародавніх часів (Полібій, Н. Макіавеллі та ін.), а доктринальне обґрунтування цього принципу знаходимо у Дж. Локка і Ш.-Л. Монтеск’є. Цінність американської доктрини поділу влади у цьому аспекті полягає у деталізації і конституційній легалізації стрункої системи взаємного стримування і контролю між гілками влади. 2. Застосування принципу поділу влади є історично обумовленим і закономірним результатом розвитку демократичної державності. Відхід від суто догматичного розуміння принципу поділу влади висунув на передній план проблему встановлення природи і змісту механізму, що забезпечує координацію дій усіх гілок державної влади, їх взаємодію і конструктивне співробітництво з метою досягнення поставлених перед державою задач на благо суспільства. 3. Система стримувань і противаг між гілками влади є комплексним, багатоаспектним і багатофункціональним державно-правовим феноменом. Вплив стримувань і противаг на державну владу здійснюється по різних напрямах: встановлення та підтримання рівноваги між гілками; забезпечення їх взаємодії на базі конструктивної співпраці; здійснення виховно-стимулюючого впливу на гілки влади; перешкоджання трансформації політико-правових конфліктів між ними у кризи, що загрожують конституційному ладу; забезпечення спадкоємності влади і усталеності політичної системи. Система стримувань і противаг є основою саморегуляції державної влади. 4. Поділ засобів, які забезпечують взаємоурівноваження та взаємостримування гілок влади, на стримування і противаги, є досить умовним. Противаги часто фактично схожі зі стримуваннями як по характеру, так і за умовами застосування. Водночас їх розмежування є у деяких випадках доцільним. Головну роль в урівноваженні гілок влади відіграють стримування, тобто техніко-правові засоби, що дозволяють кожній гілці впливати на сферу функціонального призначення інших гілок. Противаги, у свою чергу, покликані забезпечити максимально рівну значущість гілок у різних сферах відправлення державної влади. 5. Інститути, що охоплюються системою стримувань і противаг, є самостійними структурними або функціональними елементами державної влади, оформленими у правовому або організаційному відношенні, і спрямованими на забезпечення функціонування цієї системи. Їх основними ознаками є відносна відокремленість, можливість самостійного застосування і, водночас, єдність із іншими елементами цієї системи, наявність стійких зв'язків із демократичними принципами. 6. Система стримувань і противаг, як невід’ємна складова системи поділу влади, є, передусім, характеристикою юридичних аспектів здійснення державної влади. Тому оптимальним є її правовий вираз, у першу чергу, у Конституції. Використання інших джерел права (політичних угод, звичаїв) як правової основи взаємостримування та взаємоурівноваження між гілками влади в Україні є передчасним. 7. На сучасний механізм стримувань і противаг, що діє у правових формах, впливає ряд сторонніх факторів – політичних, економічних, ідеологічних і т.п. Капітальний вплив на фактичний поділ влади здійснюють політичні партії. На системі стримувань і противаг це позначається певною трансформацією механізму дії ряду її інститутів. Найбільш сприятливі умови для попередження послаблення їх дієвості та ефективності складаються в умовах розділеного правління, яке є ймовірним у президентстві та напівпрезидентстві. 8. Система стримувань і противаг постійно знаходиться у процесі еволюції, пристосовування до нових умов функціонування. Основними закономірностями її розвитку є постійне оновлення і удосконалення її інститутів; підвищення її ролі і значення в механізмі здійснення державної влади; посилення правової забезпеченості взаємодії гілок влади; удосконалення використання людського фактору тощо. 9. Ці процеси є найбільш інтенсивними на етапах переходу від однієї до іншої форми правління. Перехід від традиційних до змішаних форм ми спостерігаємо у державах, що знаходяться на зламі формацій, зокрема, у посттоталітарних державах. Встановлення у переважній більшості з останніх саме змішаної форми правління було зумовлено потребою поєднання демократизації державної влади зі збереженням у певній мірі авторитарних тенденцій. 10. Змішана форма правління, встановлена, зокрема, у Франції, у більшості колишніх країн СРСР, як результат певного компромісу, не відрізняється стійкістю, яка притаманна традиційним формам правління. Головною тенденцією її розвитку є тяжіння до перетворення в одну з них. Це позначається на зміні системи стримувань і противаг між гілками шляхом введення додаткових їх елементів, притаманних президентській або парламентській (як це сталося зараз в Україні) формі правління. 11. За новою редакцією Конституції України президентська влада має усі ознаки самостійної гілки влади. Особлива функціональна спрямованість діяльності Президента визначається його статусом вищої посадової особи держави – її глави і, головне, гаранта Конституції. Останнє полягає не у необхідності виконання ним спеціальних повноважень контрольного характеру, а у можливості спілкування з усіма гілками з широкого кола питань, виявлення ним ініціативи у зв’язку із тими або іншими політичними подіями. Заради запобігання переваги Президента над урядом, у тому числі, через партійну дисципліну, Президенту було б доцільно діяти на надпартійних засадах. 12. У будь-якій державі рівновага гілок влади може бути забезпечена, якщо система стримувань і противаг побудована таким чином, щоб: парламенту було забезпечено право вирішального голосу у сферах здійснення установчої влади, законодавства, державного бюджету, зовнішньої політики і національної безпеки, контролю за виконавчою владою; урядові – у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності; судовій владі - у сфері правосуддя і здійснення конституційного контролю. 13. Здійснена в Україні конституційна реформа, безумовно, має прогресивний характер, оскільки спрямована на подальшу демократизацію державної влади, підвищення ефективності системи її поділу. Позитивними можна вважати її положення щодо: удосконалення механізмів стримування між гілками при здійсненні установчої влади, у законодавстві та підзаконній правотворчості, при формуванні органів державної влади, зокрема, уряду; моделі розпуску парламенту; звільнення Президента від виконання ряду функцій виконавчого характеру; означення ролі політичних партій як постійного фактору впливу на механізм здійснення державної влади. З іншого боку, ряд позитивних рекомендацій, напрацьованих світовим досвідом, реформою не були враховані. Це стосується, зокрема, введення другої палати парламенту, уточнення порядку використання права вето на закони тощо. Зауваження громадськості викликав і запропонований реформою варіант виборчої системи. Поряд із властивими їй позитивними рисами, вона ускладнює контакти виборців із депутатами, створює умови для фактичної переваги у депутатському корпусі представників партійної та столичної еліти. |