Речення з прямою мовою – своєрідні функціональні моделі, композиційні стандарти, характерною ознакою яких є відтворення слів дійових осіб художніх творів зі збереженням індивідуальних особливостей їх мовлення. У структурному плані речення з прямою мовою складаються з двох конструктивних частин: репрезентативного і репрезентованого компонентів, специфіка синтаксичних зв’язків яких зумовлена синтаксичним значенням загальної структури – взаємопідпорядкованістю структурних компонентів РПМ. Функція речень з прямою мовою відрізняється від функції інших асиндетичних утворень іспанської мови; вона полягає в тому, що структурні компоненти РПМ об’єднані відношеннями взаємоспрямованості та взаємної імплікації. Предикативне ядро структури РПМ зосереджено в авторському викладі, а пряма мова своєрідно “обслуговує”, підпорядковується йому, внаслідок чого утворюється поліпредикативна синтаксична одиниця гнучкої семантичної структури взаємозалежних синтаксичних зв’язків структурних компонентів РПМ, специфіка комунікації яких визначається як транскомунікативний. Міжкомпонентні синтаксичні зв’язки частково зберігають значення складносурядного і складнопідрядного речень (зокрема одночасність, послідовність, взаєморозташування), однак їх принциповою відмінністю є наявність різних мовленнєвих пластів. Змістовий каркас РПМ визначений лексичним матеріалом – словами, словосполученнями, фразеологізмами в їх номінативній функції. Вони передають інформацію, виявляють логіко-семантичні пресупозиції прямих висловлень, що надає РПМ осмисленості, істинності / хибності. Завдяки пресупозиціям ПМ, відбувається раціоналізація форм структурних компонентів РПМ; вони спираються на власні закони, співвідносяться зі світом дискурсу. Як правило, перехід від АМ до ПМ здійснюється за допомогою дієслів різних лексико-семантичних полів, що відрізняються одне від одного ступенем стійкості закладеної семантичної ознаки, і подібні зміни позначається на характері синтаксичних відношень структурних компонентів РПМ. Найбільш стабільну семантичну ознаку мають дієслова загальної семантики мовлення або мислення. На відміну від дієслів з емотивною семантикою, кінетичних компонентів, що не обов’язково потребують доповнення своєї смислової недостатності прямою мовою, оскільки значення мовлення не є для них основним, дієслова загальної семантики мовлення і мислення передбачають появу прямої мови. Емпіричний аналіз ілюстративного матеріалу вказує на функціональну ідентичність застосування базових дієслів мовлення, мислення АМ та їх еквівалентів як елементів введення прямої мови, що свідчить про збіг структури думки та форми їх виявлення. Послаблення семантичних зв’язків структурних компонентів РПМ компенсується зміною інтонації, що має відповідні графічні показники. Дослідження речень з прямою мовою з позицій тексту дозволяє проаналізувати їх синтагматичні, парадигматичні, епідигматичні властивості з прототипними семантичними, структурними та функціонально-прагматичними ознаками на найвищому рівні ієрархії з урахуванням головної функціональної ознаки – бути одиницями комунікації. Текстологічні ознаки РПМ співвідносяться з рівнями семіотичної системи мови: формальним, когнітивно-інтерпретаційним та соціально-інтерактивним. Головну текстуальну ознаку складають суб’єкт і його аргументи; вони мають контури та визначеність, є неодмінними фрагментами комунікації, або дискурсу. Семантичний аспект вивчення речень з прямою мовою – це актуалізація, співвіднесеність їх компонентів з компонентами фактів, логічна інтерпретація дійсності авторами творів, створення прототипів природи (прямих і фігуральних) з універсальними ознаками у вигляді категорій (концептуальна категоризація світу з урахуванням знань, досвіду, почуттів суб’єктів мовлення). У семантичній структурі РПМ є свій центр – фокус прямої мови двоїстої природи: прагматичний, локальний, або контекстний, та семантичний (референційний) – нелінгвістичний; він перебуває за межами ПМ, вважається пресупозицією попереднього тексту, спирається на фонові знання дійових осіб. Функціональний аспект дослідження мовних знаків на прикладі структур з прямою мовою, надає можливість встановити кореляцію між нормативними різновидами функціонального стилю розмовного мовлення і специфікою дій поверхневих або глибинних семантичних структур, виділити типологічно-видову ознаку узагальнено-характерної діяльності актантів у мовленнєвих ситуаціях. Ситуативність прямої мови визначає форму вираження нормативно-цільової бази РПМ, що передає своєрідність інформації. Типологію чужих висловлень створено на засадах зіставлення соціально зумовлених реплік комунікантів прагматичних ситуацій; вона вказує на найбільш поширені прагматичні значення, утворені з одиниць мови соціально-етикетного спрямування, емоційно забарвленого ставлення мовців до ситуацій. На засадах співвідношення експліцитних та імпліцитних цілей висловлень зразки прямої мови містять локутивний або ілокутивний потенціал, узгоджений із семантико-прагматичними особливостями мовлення в межах досліджуваних структур. Функціональні типи ПМ прямих і образних форм вираження думки сутності, або пресупозиції, мають власні, комунікативні параметри прагматичних значень: щирості, відвертості, щиросердності, визначеності / натяку, недоговореності, лицемірства, невизначеності та ін. з предметними чи узагальнено-метафоричними конотаціями, співвіднесеними з комунікативними намірами мовців створити ефект впливу на співрозмовників. Вони вказують на логіку їх суджень і оцінок, враховуючи при цьому різні функціональні фактори, зокрема соціальний статус комунікантів, рівень їх культури, вік. Конотативні прагматичні значення посилюють емоційно-експресивний та оцінний моменти висловлень. Унаслідок свідомої зміни логіки добору мовних одиниць, позначаються зміни в їх семантичних потенціалах. У сучасних іспаномовних художніх творах спостерігається тенденція до зменшення уваги мовців до себе, використання сакральних імен як щось персонального, а не загального. Вивчення речень з прямою мовою в комунікативно-прагматичному аспекті за ознаками тематики та форм спілкування дозволило виявити їх характер: дискусії, що протікають в умовах конфліктних / неконфліктних ситуацій; ситуації спілкування у сфері релігійних або етично-філософських рефлексій; ситуації спілкування, пов’язані з естетичною цінністю явища, суб’єкта, події; ситуації урочистості або максимальної загостреності (прийняття важливих рішень, божба, клятва, брехня, підступ, плітки тощо). Основні результати дослідження відображено в таких публікаціях: 1. Гріпцов В.І. Синтаксические особенности конструкций с прямой речью в современном испанском языке // Вестник КГУ. Серия романо-герм. филологии. – К.: Вища шк., 1982. –№16. – С. 83–86. 2. Гріпцов В.І. Структуры с прямой речью в предложении и тексте // Методические рекомендации к спецкурсу по лингвистике текста (функционирование единиц уровня предложения в структуре текста). – К.: КГУ, 1985. – С. 41–43. 3. Гріпцов В.І. Глагол volver (se) в качества ядра авторского ввода // Методические рекомендации к курсу теоретической грамматики испанського языка (конститутивные единицы предложения и текста). – К.: КГУ, 1986. – С. 37–40. 4. Гріпцов В.І. Речення з прямим мовленням як репрезентологічні структури в сучасній іспанській мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К.: Вид. центр КЛДУ, 2001. – Вип. 5. – С. 232–235. 5. Гріпцов В.І. Екстралінгвістичні та лінгвістичні особливості прямого мовлення – репрезентованого компонента речень з прямим мовленням // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К.: Вид. центр КЛДУ, 2001. – Вип. 6. – С. 51–54. 6. Гріпцов В.І. Дейктичні елементи як модально-комунікативні та емоційно-оцінні обмежувачі репрезентованого компонента в реченнях з прямим мовленням // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К.: Вид. центр КЛДУ, 2001. – Вип. 7. – С. 58–61. 7. Гріпцов В.І. Прагматичний аспект вивчення репрезентологічних структур: функціонування ілокутивних дієслів у реченнях з прямим мовленням // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К.: Вид. центр КЛДУ, 2003. – Вип.9. – С. 85–89. 8. Гріпцов В.І. Прагматична пресупозиція як поєднання лінгвістичних та позалінгвістичних факторів у мовленнєвому акті // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. – К.: КНУ, 2003. – Вип. 3. – С. 58–63. 9. Гріпцов В.І. Мовленнєві вияви різних норм спілкування на прикладі речень з прямим мовленням // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. – Вип. 13. – С. 356–360. 10. Гріпцов В.І. Обмеження у визначенні та використанні пресупозицій // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. – К.: КНУ, 2006. – Вип. 10. – С. 69–76. 11. Гріпцов В.І. Виявлення контекстуальних пресупозицій прямої мови // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. –К.: КНУ, 2007. – Вип. 11. – С. 125–130. | 