Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська мова


86. Гуменюк Ірина Михайлівна. Структурно-семантичні функції інтер'єктивів в українській мові: дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2004.



Анотація до роботи:

Гуменюк І.М. Структурно-семантичні функції інтер’єктивів в українській мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2004.

У дисертації розкрито функціональні можливості інтер’єктивів як модусних елементів у структурно-семантичній організації висловлень.

На основі аналізу українських текстів різних стилів і жанрів окреслено інформаційну структуру висловлювань з інтер’єктивами, виділено їх основні семантико-функціональні модифікації з урахуванням усіх можливих відтінків суб’єктивних значень, які виникають у процесі ускладнення речень суб’єктивно-модальними формами (вигуками).

У роботі обґрунтовано функціонування інтер’єктивів як сигналізаторів діалогічності модусу висловлення, визначено та проаналізовано способи реалізації суб’єктної перспективи у висловленнях зі звуконаслідуваннями. На основі аналізу фактичного матеріалу (картотека налічує 15000 одиниць) розроблено класифікацію комунікативних моделей висловлень зі звуконаслідуваннями та виділено їх основні семантичні експоненти; здійснено дослідження семантико-регулятивних функцій, які виконують інтер’єктиви у складі реплік діалогічного дискурсу.

На основі аналізу структурно-семантичної організації висловлень з інтер’єктивами можна зробити такі висновки та узагальнення:

1. Невизначеність списку інтер’єктивів та розмаїття існуючих класифікацій можна пояснити невизначеністю семантики цих мовних одиниць (вони одночасно і багатозначні, і синонімічні), контекстуальною залежністю, суб’єктивністю, а також великою кількістю одиниць цього класу, які функціонують в розмовному мовленні, щоразу поповнюючись новими утвореннями чи запозиченнями.

Семантико-функціональна своєрідність окремих інтер’єктивів зумовлює необхідність виділення в традиційній класифікації додаткових підгруп цих одиниць, що характеризуються специфічними особливостями, зокрема:

афективних, які вирізняються з-поміж інших емоційних вигуків ступенем усвідомленості їх появи трансмісором та відсутністю експресивності;

заперечних, які містять у собі семантику емоційного заперечення;

лайливих, які несуть суто негативний потенціал, однак не є комунікативними, а тільки експресивними, хоча і мають якесь первинне значення;

рефлекторних, які не виконують експресивної функції, бо з’являються для позначення фізіологічного стану чи реакції організму на подразнення (кашель, дихання, позіхання, плач тощо);

зооапелятивів, які включають не лише слова прикликання чи відгону тварин, а загалом орієнтовані на встановлення контакту між мовцем і твариною.

Функціональне значення інтер’єктивів як суб’єктивно-модальних форм завжди ситуаційне, контекстуальне, тому допускається взаємоперехід полісемантичних одиниць у межах груп і підгруп.

2. Інформативність інтер’єктивів полягає в тому, що вони не називають, а тільки сигналізують про емоційний чи фізичний (рефлекторні вигуки) стан мовця, про певне ставлення його до дійсності, про властивість ситуації викликати певну реакцію та про наявність реципієнта. Виходячи з цього, інформація, закодована в інтер’єктивах, представлена нами у вигляді трьох сфер: об’єктивної – сфери ситуації, суб’єктивної – сфери мовця і діалогічної – сфери реципієнта, – які взаємодіють і активізують свій впливовий потенціал залежно від комунікативної ситуації. Активізація суб’єктивної сфери спостерігається в емоційних вигуках, діалогічної – в етикетних, імперативах та зооапелятивах, об’єктивної – у звуконаслідуваннях різних видів.

3. Характеризуючись такими семантичними ознаками, як суб’єктивність, емоційність, оцінність, зображальність, контекстність, ситуативність, інтер’єктиви виступають одним з основних засобів репрезентації модусу висловлення та беруть безпосередню участь у передачі значень таких різновидів суб’єктивної модальності: кваліфікативної, квантитативної, спонукальної, ідентифікаційної, енантіосемічної, заперечної.

У процесі побудови висловлення найбільш комунікативно гнучкою є кваліфікативна модальність із значеннями позитивного та негативного ставлення до ситуації, яка взаємодіє з усіма іншими видами модальності; найменш придатною для комунікативної взаємодії виявилась квантитативна модальність, наявність якої у висловленні виключає можливість появи інших суб’єктивно-модальних значень, крім кваліфікативних зі знаками „+” і „-”.

4. Інтер'єктиви є елементами, які можуть репрезентувати сфери (зони) суб'єктної перспективи тексту і на цій основі посилювати його комунікативну значимість. Вони здатні у взаємодії з іншими одиницями формувати Я- та ВІН-модусні рамки висловлення і відповідно виступати засобами їх виявлення. Розташування синтаксичних структур з інтер'єктивами у текстах суттєво впливає на їх прагматичний потенціал, на рівень адекватності сприйняття висловлення реципієнтом.

5. Характерною властивістю інтер’єктивів є їх здатність виконувати функцію сигналізаторів діалогічності модусу, репрезентуючи Ти-сферу висловлення експліцитно та імпліцитно. Діалогічність за допомогою емоційних вигуків може створюватися двома способами: вираження мовцем своїх почуттів і емоцій в контексті власного висловлення та використання вигуків для вираження емоційної реакції на слова чи дії співрозмовника. Не вказують на діалогічність модусу афективні та рефлекторні вигуки у зв’язку зі специфікою їх виникнення. Імперативи, зооапелятиви, етикетні інтер’єктиви вказують на діалогічність модусу експліцитно. Звуконаслідувальні слова сигналізують про діалогічність модусу експліцитно (коли використовуються з певною метою) та імпліцитно (в автокомунікації, коли звуконаслідування з’являються спонтанно). Наявність у названих інтер’єктивах функції вказівки на діалогічність визначається тільки у контексті.

6. Звуконаслідування як специфічний розряд інтер’єктивів ускладнюють суб’єктну перспективу висловлення, репрезентуючи її в умовах первинної комунікативної ситуації, вторинної комунікативної ситуації та імпліцитно. Реалізація суб’єктної перспективи первинної комунікативної ситуації за допомогою звуконаслідувань, передбачаючи безпосередню взаємодію між мовцем (джерелом звуку) та реципієнтом, виявляє себе через вербалізацію Я-модусної рамки (експліцитно) та через вказівку на існування зони адресата (імпліцитно).

Ускладнення суб’єктної перспективи висловлень вторинної комунікативної ситуації схематично можна зобразити так: Ср – Т(Р) – Р, де Срреальна ситуація, Т(Р) – трансмісор, який виступає реципієнтом стосовно ситуації, Р – реципієнт. Звуконаслідування репрезентують усі елементи, наявні в цій структурній схемі, а також усі можливі проміжні ланки Т(Р).

Імпліцитна реалізація суб’єкта мовлення синтезує в собі попередні два варіанти. Наявна у мікротексті вторинна комунікативна ситуація завдяки автономному використанню звуконаслідувань переходить у підтекст, створюючи ілюзію існування єдиної первинної комунікативної ситуації.

7. На основі комплексного підходу до аналізу речення як багатоаспектної одиниці на семантико-синтаксичному та комунікативно-функціональному рівнях нами виділено чотири основні комунікативні моделі висловлень, у структурі яких використовуються звуконаслідування:

а) ілюстративна – передбачає використання звуконаслідувальних слів для ілюстрації певних дій, звукових виявів замість відповідних дієслів;

б) інтерпретаційна – антонімічна до ілюстративної зі структурно-семантичного погляду; звуконаслідування у структурі цієї комунікативної моделі спричиняють виникнення ремного компонента висловлення, оскільки вимагають інтерпретації своєї семантики;

в) лінійна – будується як логічно і структурно завершена семантична цілісність, що не потребує декодування значення своїх частин; звуконаслідування вводяться в структуру таких висловлень як елементи прямої мови або у функції членів речення;

г) супровідна – синтезує в собі ознаки ілюстративної та лінійної комунікативних моделей; розкриває ситуацію двома паралельними інформаційними потоками: змістовим реченням та супровідним звуконаслідуванням, причому перша частина (змістове речення) не потребує додаткової ілюстрації звуконаслідувальним словом.

Названі комунікативні моделі висловлень мають комплекс семантичних експонентів, які можуть існувати ізольовано або у взаємодії.

8. У процесі аналізу функціонування інтер’єктивів у структурі діалогічного дискурсу нами виділено і враховано три комунікативні площини, наявність яких є обов’язковою для успішного розгортання діалогу: регресивна комунікативна площина (РКП) як процес (або його відсутність) ментальної обробки мовцем ситуації, що може спричинити появу ініціативного комунікативного акту; вербальна площина (ВП) як процес обміну репліками; прогресивна комунікативна площина (ПКП) як сфера існування варіативних комунікативних ходів співрозмовника, на які спрямований ініціативний комунікативний акт. Залежно від ступеня активності учасників комунікативної взаємодії використані в репліках обох сторін інтер’єктиви можуть виконувати функції активних або пасивних регулятивів діалогу.

9. Діалог як вид спрямованих інтеракцій зазнає пливу з боку інтер’єктивів як у зовнішньому (організаційному), так і у внутрішньому (змістовому) планах. Функціонування інтер’єктивів у різних видах комунікативних актів ситуативно та категоріально обумовлене: афективні вигуки не використовуються в ініціативних репліках, зооапелятиви – в реактивних, а семантико-регулятивні особливості наказових комунікем у різних видах комунікативних актів визначаються їх тематичною співвіднесеністю з вербалізованою інформацією. Всі інші види інтер’єктивів здатні виявляти свій інтерактивний потенціал як в ініціативних, так і в реактивних комунікативних актах.

Таким чином, проведене дослідження структурно-семантичної організації висловлень з інтер’єктивами в українській мові (на основі вибірок з художньої літератури ХІХ – ХХ століття та усного розмовного мовлення) засвідчило значні комунікативні можливості цих мовних одиниць, наділених великою кількістю модальних емоційно-експресивних відтінків значення та семантико-регулятивних функцій у структурі ініціативного та реактивного комунікативних актів діалогу.

Публікації автора:

1.Інтер’єктиви – сигналізатори діалогічності модусу висловлення // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Філологія. Випуск VIII. – Івано-Франківськ: „Плай”, 2003. – С. 163-167.

2.Інтер’єктиви у структурі модусних рамок висловлення // Українознавчі студії 2002-2003. – № 4-5. – С.74-80.

3. Інформаційна структура інтер’єктивів // Семантика мови і тексту. Збірник статей VIII Міжнародної конференції. – Івано-Франківськ: „Плай”, 2003. – С.172-176.

4.Комунікативні моделі висловлень зі звуконаслідувальними словами та їх семантичні експоненти // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії: Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 11. – Рівне: РДГУ, 2003. – С.31-35.

5.Реалізація суб’єктної перспективи висловлення за допомогою звуконаслідувань // „Наукові записки” Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського: Збірник наукових праць. Серія: Філологія. 2003. Випуск 6. Відп. ред. Н.Л. Іваницька. – Вінниця: Вид-во Вінницького держ. пед. ун-ту, 2003. – С.275-280.

6.Семантичні особливості інтер’єктивів // Studia metodologica. Випуск 13. – Тернопіль, 2003. – С.26-33.

7.Енантіосемічна модальність у висловленнях з інтер’єктивами // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень ’2004”. Том 20. Синтаксис: структура, семантика, функція. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 7-9.