Установлення властивостей семантико-синтаксичних категорій через порівняльний аналіз уможливлює кваліфікацію предикатів процесу як одного з основних предикатних типів і дозволяє дійти таких висновків: 1. Виділені на основі семантичного поля основні диференційні ознаки предиката – динамічність, пасивний характер суб’єкта, часова локалізованість, фазовість – мають граматичну релевантність. Залежно від перспективи висловлювання вони можуть модифікуватися – нейтралізуватися або підсилюватися. 2. Характерною ознакою предикатів процесів є їхня одномісність. Одиниці, що формують розширені валентні рамки, належать до периферії функціонально-семантичного поля предикатів. Правобічна позиція (об’єкта чи локатива) часто є незаміщеною, що лише увиразнює процес, підкреслює перевагу парадигматичних сем над синтагматичними у його семантичній структурі. 3. Речення із суб’єктом у формі називного відмінка домінують у кількісному плані, що відповідає числу загальних предикатних реалізацій. Транспозиція суб’єкта у сферу непрямих відмінків, а також його семантико-синтаксична імплікація вмотивовані категорійними особливостями процесу. Функціонуванню варіантних структур сприяє семантична якість суб’єкта процесу – пасивність, відсутність волевиявлень, що становить одну з основних категорійних ознак предиката. 5. Транспозиційні переходи у сфері відмінкових форм інформують насамперед про зміну модальних відношень: більшість варіантних структур стилістично забарвлені, емоційно марковані, тому стосуються комунікативної настанови речення. 6. Структури, у яких суб’єктна функція корелює у формально-граматичній площині з функцією підмета, мають широку “перспективу” у плані змістової організації. У таких реченнях окремі групи предикатів можуть відкривати правобічні семантико-синтаксичні позиції (об’єкта і локатива). У них, на противагу структурам із варіантними виявами суб’єкта, нараховано і більшу кількість напівоблігаторних компонентів та детермінантних поширювачів. 7. Предикати процесу регламентуються у часі та просторі характерними обставинними детермінантами. Багато з таких поширювачів поєднують у собі кілька обставинних значень, що зумовлено їхньою вторинністю. Окрім інформативної функції, вони модифікують семантичні параметри предиката. Зокрема, детермінанти із значенням міри і ступеня підкреслюють аспектуально-темпоральні ознаки предиката, компоненти з причиновою семантикою – ознаку пасивності суб’єкта, локативна семантика дещо послаблює динамічність предикатної ситуації. 8. Проблематичним у реченні є статус напівоблігаторних компонентів, у яких на базі субстанційних значень (суб’єктних, об’єктних і локативних) розвиваються додаткові – обставинні. Їх проміжний характер щодо зв’язку з предикатом підтверджує думку про те, що у зв’язку із синтаксизацією значень завжди існує певна кількість синкретичних компонентів. Поєднання кількох значень в одному компоненті є свідченням динамічних явищ у сфері синтаксичних зв’язків і відношень. 9. Більшість структурно-семантичних поліпредикатних модифікацій пов’язана з транспозиційними переміщеннями предикатів. Функціонально специфічними виступають позиції обставинні та означальні. Вторинна позиція предикатів процесу на формально-синтаксичному рівні співвідноситься з функціями залежних компонентів. Проведений структурно-семантичний і функціональний аналіз у площинах парадигматики та синтагматики засвідчує єдність лексичних, граматичних і словотвірних чинників у формуванні предикатного значення. Характеристика структур із предикатами процесу підтверджує тринарний вимір синтаксичних категорій: семантико-граматичний, формально-граматичний і комунікативний. |