Аналіз досліджуваної проблеми та теоретичні передумови його проведення на основі комунікативно-функціонального підходу до вивчення мови, вивчення мовного матеріалу дозволяють стверджувати, що: 1. Завдяки різноплановості рецепції та адресації за умов ІК в межах антропокомпонентної структури ІМА можна виділити рівень рецепції, що кількісно представлений одним учасником, а якісно характеризується співвідношенням "мовець – реципієнт", виконання функцій яких належить суб’єктові мовлення, та рівень адресації, що кількісно представлений двома (і більше) учасниками взаємодії, якісно характеризується співвідношенням "адресант – адресат", функції яких належать агентам мовленнєвого акту. Неоднорідність адресатної спрямованості мовленнєвих дій призводить до функціонування в межах рівня адресації двох адресатних систем "Я–Я" і "Я–ТИ", кожній з яких властивий певний тип адресата. Адресатна система "Я–Я" включає внутрішнього відокремленого і внутрішнього невідокремленого адресата; адресатна система "Я–ТИ" включає уявного, прогнозованого, реального та потенційного адресата. 2. Інтрасуб’єктний мовленнєвий акт передає мовленнєву дію регулятивно-рефлексивного характеру і є одиницею самовпливу. Функція самовпливу визначає сутнісний характер інтрасуб'єктної комунікації як самоспілкування та вказує на специфіку втіленого в інтрасуб’єктному висловлюванні перлокутивного ефекту: його вектор завжди спрямований на самого мовця, тобто є автоцентричним. Відповідно до характеру впливу, реалізованого інтрамовленнєвою одиницею, серед інтрасуб’єктних мовленнєвих актів вирізняються семантико-прагматичні класи деонтичних та аксіологічних інтрасуб'єктних мовленнєвих актів, до яких входять мовленнєві одиниці з різноманітними прагматичними значеннями, об'єднані на основі актуалізованої в них базової ілокутивної функції спонукання та оцінки. Реалізація конкретних комунікативних смислів у висловлюваннях, що входять до виділених семантико-прагматичних класів, зумовлена характером адресатної системи, в межах якої здійснюється мовленнєвий акт, типом адресата, комунікативно-інтенціональним призначенням мовленнєвої одиниці, співвідношенням складових деонтичної та аксіологічної ситуації за умов інтрасуб’єктної комунікації. 3. Деонтичні та аксіологічні інтрасуб’єктні мовленнєві акти характеризуються здатністю до семантичної та прагматичної багатозначності, що досягається внаслідок злиття деонтичного та аксіологічного значень або кількох прагматичних варіантів спонукальних та оцінних смислів, за рахунок модифікації ілокутивної сили мовленнєвого акту та потенційної здатності досліджуваних мовленнєвих одиниць набувати додаткової комунікативної значущості. Основними факторами породження смислового синкретизму інтрасуб’єктного мовленнєвого акту є неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата, різноманітність лінгво-когнітивних процесів, що лежать в основі спонукальних та оцінних мовленнєвих дій, участь інтрасуб’єктного мовленнєвого акту у творенні дискурсу. 4. Дискурсивною характеристикою інтрасуб’єктних мовленнєвих актів є їхня потенційна здатність функціонувати в статусі репліки-конституента інтерактивної одиниці вищого порядку – діалогічного інтрасуб’єктного дискурсу як комплексної інтерактивної одиниці, в якій послідовність і форма семантико-прагматичної зв’язності компонентів задається відповідно деонтичними та аксіологічними комунікативними стратегіями. Домінантним каузатором діалогічного інтрасуб’єктного дискурсу є неунісонність вихідних когнітивних настанов учасників інтрасуб’єктної комунікації, що виникає через відокремленість внутрішнього адресата в системі "Я–Я" та "Я–ТИ". 5. Неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата інтрасуб’єктних мовленнєвих актів зумовлює різноманітність мовних засобів передання їх провідних ілокутивних значень. Специфіка вираження прагматичного потенціалу та характер мовної субстанції, залученої до формування комунікативно-інтенціональних смислів мовленнєвих актів, уможливлюють виділення прямих та непрямих інтрасуб’єктних мовленнєвих актів спонукання та оцінки. Комунікативно-когнітивна настанова на дослідження процесу самоспілкування є перспективним напрямком сучасної лінгвістики. Подальшого дослідження потребує проблематика інтрасуб’єктного дискурсу, розгорнених інтрамовленнєвих блоків рефлексивного, епістемічного, аналітичного спрямування, участь інтрамовленнєвої дії у реалізації пізнавальної та мнемонічної функцій ІК. Актуальним є вивчення змістових і формальних характеристик інтрасуб’єктного висловлювання в контексті зовнішнього спілкування, зіставний аналіз способів реалізації інтенцій спонукання та оцінки в інтра- та інтеркомунікативних умовах. |
