1. Важливим досягненням економічної науки є встановлення зв`язку між структурою економіки та її ефективністю. Структурна ефективність економіки має статичну та динамічну складові – відповідно ефективність існуючої структури та ефективність структурних змін. Структурні зміни настільки ефективні, наскільки швидко вони призводять до виникнення бажаних економічних структур. Показниками, що характеризують структурні зміни, є: маса, швидкість, інтенсивність та потенціал, мультиплікатор та акселератор структурних змін, що дають змогу здійснювати не лише оцінку економічному розвитку в ретроспективі, але і використовуватись при прогнозуванні та прийнятті управлінських рішень в ситуації із структурними змінами. 2. Найбільш визначальними структурними зрізами для окремо взятої національної економіки є: галузевий, технологічний, відтворювальний,інституційний, зовнішньоекономічний. Вивчення тенденції розвитку світового господарства дозволяє виявити напрямки змін в економічній структурі, що дозволяють слідувати оптимальним пропорціям та найбільше сприяють соціально-економічному розвитку в сучасних умовах. В зв`язку з недостатністю можливостей ринкового механізму забезпечити структурні зміни, що відповідають сучасним прогресивним напрямкам, особливо в країнах з перехідною економікою, існує необхідність участі держави в процесі структурної перебудови економіки в формі структурної політики. Функції структурної політики полягають в координації всіх напрямків економічної політики, що чинять прямий вплив на структурні зміни в економіці та наданні економіці початкового імпульсу, необхідного для подолання негативних структурних змін. Концепція пріоритетів структурної політики пов`язана з цілеспрямованим збудженням ланцюгової реакції, що посилюється ринковим механізмом та прискорює позитивні структурні зміни в економіці, або розриває “порочне коло”. 3. В останнє десятиріччя постсоціалістичні країни були стрімко відкинуті на периферію світового господарства, значно відстаючи навіть від середньосвітових показників економічного розвитку. За результатами десятиріччя реформ виник глибокий розрив між рівнем економічного розвитку двох груп: Центральної Європи та Балтії і пострадянських країн. Не зважаючи на те, що пострадянські країни мали більш сильну матеріальну базу в порівнянні з країнами Центральної та Східної Європи, значно важливішим фактором успішності реформ виявились послідовність, рішучість та інтенсивність заходів структурної перебудови. Вирішальний вплив на відмінність результатів інституційних структурних реформ здійснювали: відповідність економічної політики цілям забезпечення господарської дисципліни та стимулів до ефективності; розподіл ресурсів між старими, реструктурованими та новими підприємствами; наявність політичного консенсусу для забезпечення небхідного рівня реформ. Східноєвропейські перехідні економіки досягли значно кращих досягнень в реформуванні зовнішньоекономічної структури: це проявилось в активному осноєнні ринків розвинених європейських країн та залученні прямих іноземних інвестицій. Найслабкішим напрямком реформ в перехідних економіках став технологічний напрямок: їх технологічна структура на сьогоднішній день знаходиться переважно в межах третього технологічного укладу і для впровадження сучасних постіндустріальних технологій в більшості перехідних економік немає навіть мінімальних заділів. 4. Найвизначальніше місце в світовому досвіді подолання технологічної відсталості посідає концепція “наздоганяючого” розвитку, яка найбільш успішно використовувалась країнами Південно-Східної Азії та Китаєм. Досвід “наздоганяючих” країн засвідчив, що попри значні успіхи на початку реформ, вони мали тимчасовий та кон`юнктурний характер. Причинами невдачі азіатських економік в досягненні амбіційних цілей входження в число світових технологічних лідерів є протиріччя, притаманні самій концепції “наздоганячого” розвитку: однобокість індустріального виробництва, недоспоживання населення, переважання екстенсивних факторів розвитку, масштабний імпорт капіталу, залежність від експортних ринків, повна культурна, інтелектуальна та технологічна залежність від західних країн. Продовження азіатського “наздоганяючого” розвитку обірвала не стільки фінансова криза, як досягнення західною економікою нового щабля розвитку: посилення ролі інформаційного сектору, вибухове зростання попиту на індивідуальні та специфічні блага, що не виробляються в світовому масштабі. 5. Неможливість наздогнати постіндустріальний світ зумовлена тим, що методи мобілізації, які визначають суть будь-якого “наздоганяючого” розвитку, не придатні для творчості вільних особистостей, що є основою постіндустріального соціуму. Сучасне постіндустріальне суспільство може скластись лише шляхом гармонійного господарського прогресу, що йде паралельно зі змінами соціальних відносин та мотивів людської діяльності, і не може бути побудованим по плану, попередньо розробленому державою. Перспективи перехідних економік стати на шлях постіндустріальної трансформації пов`язують з регіональною інтеграцією з розвиненими країнами. Найбільш виразно ця тенденція проявляється в Європі, де члени Європейського Союзу почали активно інкорпорувати в свої ряди колишні соціалістичні країни. Рухаючись в такому напрямку, “наздоганяючі” країни de facto обмінюють свій суверенітет на економічний розвиток, передаючи його наднаціональним структурам постіндустріального світу, і отримуючи від них потужний поштовх, що активізує господарський прогрес. Іншим перспективним напрямком для них вбачається підвищення стандартів освіти населення. 6. Масштаби кризи в Україні на початку 90-х років виявились чи не найбільшими серед перехідних економік, хоча стартові умови для ринкових перетворень були щонайменше не гірші, ніж в інших країнах соціалістичного блоку та республіках СРСР. Динаміка структурних зрушень в промисловості України являла собою негативну тенденцію перетворення ресурсоспоживаючої економіки в ресурсозабезпечуючу, в якій швидко збільшувалася частка матеріало- та енергомістких галузей, що виробляли проміжну продукцію, й стрімко скорочувалася частка галузей, що виробляли кінцеву продукцію, і насамперед товари народного споживання. Зміни в зовнішньоекономічній структурі економіки України характеризують становлення і розвиток сировинно-експортної моделі, притаманної слабкорозвиненим країнам. Наростання технологічного консерватизму, відторгнення базисних інновацій призвели до того, що в 90-ті роки ХХ ст. тенденція відставання України від розвинених країн в освоєнні п`ятого та шостого технологічних укладів набула характеру технологічної деградації економіки. Основними причинами несприятливої динаміки змін структурної перебудови в Україні є пробуксовка механізму переливу капітальних ресурсів між секторами, що зумовлено нерозвиненістю інфраструктури та низьким рівнем розвитку конкурентних відносин. 7. Попри безперспективність “наздоганяючого” розвитку для досягнення постіндустріальних структурних змін, на сьогоднішній день для України та інших перехідних економік іншої альтернативи не існує: зробити крок в постіндустріальну економіку можна лише за умови досягнення рівня високорозвиненого індустріального господарства. Таким чином, потрібна комплексна довгострокова стратегія освоєння ключових виробництв нових V и VI технологічних укладів, здатних зростати випереджаючими відносно масштабів світового ринку темпами, вираженими двозначними числами; необхідно генерувати інвестиційний та інтелектуальний потенціал, достатній для глибокого структурного оновлення економіки на основі впровадження найновіших досягнень НТП. З точки зору логістики, схема структурної перебудови економіки України передбачає формування наступних напрямків структурних потоків: імпорт високих технологій та їх реекспорт, а також експорт продукції та технологій індустріальних III та IV технологічних укладів. При цьому протиріччя структурних змін будуть вирішуватись наступним чином: в I та II ТУ – шляхом витіснення; в III і IV ТУ – асиміляція реліктових укладів; в V і VI ТУ – за рахунок імпорту високих технологій. |
