1. Встановлено, що сучасна фауна трематод риб, що існують біля чорно- морського узбережжя Криму, нараховує 46 видів з 37 родів 19 родин. Описані 2 нові для науки види трематод; 2 види (Pseudobacciger harengulae і Aphallus tubarium) та 3 роди (Aphallus, Peracreadium і Pseudobacciger) уперше зареєстровані в Чорному Рис. 7. Блок-схема потоків інвазії через різні ланки підсистеми “гемипопуляция марит – остаточні хазяї Helicometra fasciata“, складена з урахуванням розходжень плодючості марит з різних хазяїв морі. 18 видів сисунів знайдені в нових хазяях. Отримані перші відомості про трематод 7 видів чорноморських риб. 2. Уперше повністю розшифрований життєвий цикл трематоди Helicometra fasciata (Rud., 1819) у Чорному морі: знайдений перший проміжний хазяїн трематод цього виду – черевоногий молюск Gibbula adriatica (Phil.). 3. H. fasciata формує в Чорному морі паразитарну систему, що складається з 5 підсистем: "геміпопуляція партеніт – перший проміжний хазяїн", "геміпопуляція церкарій – зовнішнє середовище", "геміпопуляція метацеркарій – другий проміжний хазяїн", "геміпопуляція марит – дефінітивні хазяї" та "геміпопуляція яєць із мірацидіями – зовнішнє середовище". Кожна з них характеризується своєрідністю: фази розвитку паразита, набору середовищ його існування, типу переходу інвазійних елементів у наступну підсистему і стратегією вирішення завдання забезпечення усталеності як кожної підсистеми, так і системи у цілому. 4. Усталеність підсистеми "геміпопуляція партеніт – перший проміжний хазяїн" на рівні "паразит – особина хазяїна" визначається сезонними змінами складу потомства партеніт, а також специфічною адаптацією – надзвичайно малими обсягами ендогенної агломерації. Стабільність підсистеми у цілому забезпечується поєднанням високої екстенсивності інвазії гибул з неповною, на початкових етапах розвитку локальних мікрогеміпопуляцій, паразитарною кастрацією молюсків-хазяїв та відсутністю у них паразитарного гігантизму. 5. Усталеність підсистеми "геміпопуляція церкарий – зовнішнє середо- вище" і активний перехід інвазійних елементів у наступну підсистему забезпечують: "засадна" поведінка церкарій – комплекс реакцій, що оптимізують витрату личинкою енергетичних ресурсів і збільшують імовірність її контакту з другим проміжним хазяїном; збіг періодів максимальної емісії церкарій та активності других проміжних хазяїв; розтягнутий період емісії церкарій, що забезпечує тривалу присутність геміпопуляції цих личинок у біоценозах прибережної зони. 6. Усталеність підсистеми "геміпопуляція метацеркарій – другий проміжний хазяїн" визначається переважним нагромадженням метацеркарій у групах хазяїв, найбільш численних в усі пори року. Системи "паразит – особина хазяїна", які функціонують в межах цієї підсистеми, є стабілізованими утвореннями, про що свідчать відсутність генералізованої запальної реакції тканин креветок та невисока частота елімінації личинок H. fasciata. 7. Першій фактор усталеності підсистеми "геміпопуляція марит – дефінітивні хазяї" - стабільність комплексів "локальна геміпопуляція марит – особина дефінітивного хазяїна". Вона забезпечується низькою патогенністю особин цієї фази розвитку паразита, а також відсутністю проявів міжвидової конкуренції з кишковими трематодами інших видів, зокрема, з Gaevskajatrema perezi (Mathias, 1926) і Proctoeces maculatus (Looss, 1901) – у результаті ефективного розподілу просторової ніші. Другій фактор, що забезпечує відносну незалежність підсистеми "геміпопуляція марит – дефінітивні хазяї" від міжрічних коливань умов середовища II-го порядку, є цілорічне поповнення геміпопуляції марит. Ще один важливий механізм усталеності підсистеми – характерний для H. fasciata параксеноз на стадії марити. Він визначає морфологічний, а також функціональний (зумовлюючий відмінність репродуктивної стратегії геміпопуляції) поліморфізм парагеміпопуляційних групувань марит, що виявляється у відмінностях не тільки їх абсолютної чисельності, але й плодючості. Це дозволяє підсистемі гнучко реагувати на особливості конкретного біоценозу шляхом зміни кількості виведених у середовище яєць; тим самим регулюється чисельність паразитів у всій паразитарній системі H. fasciata. У цілому, застосування методологічних підходів теорії паразитарних систем дозволяє наповнити категорії параксенних остаточних хазяїв гельмінтів біологічним змістом, кількісно оцінивши роль хазяїв різних видів у формуванні геміпопуляції яєць. 8. Усталеність підсистеми "геміпопуляція яєць H. fasciata – зовнішнє середовище" та пасивний перехід інвазійних елементів у наступну підсистему здійснюються завдяки: наявності в яйцях філаментів, що забезпечують формування скупчень яєць у мікростаціях, яким надають перевагу G. adriatica; тривалому існуванню геміпопуляції яєць у прибережній зоні моря, що обумовлено використанням H. fasciata широкого спектра остаточних хазяїв, терміни, переважні місцеперебування та тривалість перебування яких у зоні прибережних заростевих біоценозів дуже різні. 9. У районі проведення досліджень (південно-західне узбережжя Криму) чисельність у біоценозах геміпопуляцій усіх фаз розвитку H. fasciata та активність їхніх хазяїв синхронізовані в часі та просторі, що сприяє усталеному функціонуванню паразитарної системи цієї трематоди. |