У висновках констатуються головні результати і підводяться підсумки дослідження. Зазначається, що сучасний балет є складним багаторівневим і багатофункціональним явищем мистецтва, що містить невичерпні можливості в процесі свого створення та інтерпретації. Зважаючи на специфіку досліджуваного художнього матеріалу, в дисертації сформульоване визначення “тексту музично-сценічного твору”. Запропоноване визначення надало можливість розглянути текст балету в єдності двох підходів: як закінчений твір (синхронічний аспект); в динаміці художнього становлення (діахронічний аспект). У синхронічному плані текст балету трактується як складно-функціональна типова структура, що історично склалася. Вона містить текст-основу і текстові параметри сценічного втілення балету, що названі в дисертації постановочними текстами. До групи постановочних текстів віднесені: хореографічний, сценічно-площадковий, зображальний та інші його різновиди. Ці різновиди одержали характеристики, що відображають їхню специфіку. У діахронічному аспекті текст балету трактується в динаміці створення балету і балетного спектаклю, створення подальших інтерпретаційних версій балету. В цьому плані текст балету підрозділяється на текст-основу, первинний і вторинний тексти. Надається характеристика означеним різновидам тексту. Музичний текст ранніх балетів І. Стравинського, що входить як головна складова в текст-основу, розглядається з точки зору внутрішньої міжтекстової взаємодії. Йдеться про перетворення в тексті балету виділених у знаковій формі презентантів смислової цілісності інших художніх текстів. Ця властивість названа в дисертації подвійним текстом. Виділяються дві основні форми подвійних текстів: текст в тексті та текст над текстом. Прийом “текст в тексті” є універсальною рисою творчого методу І. Стравинського. Особливо показовими для творчості композитора тут стають: стиль в стилі, дифузія і колаж. Створенню тексту-основи балетного твору може передувати лібрето. У такому разі лібрето у відношенні до тексту-основи виступає в ролі передтексту. В побудові лібрето балету окремо розглядаються функції фабули і сюжету. Фабула є найбільш стислою формою, «планом подій» майбутнього лібрето. Її основними параметрами є: а) тема («предмет толку»), яка обрана лібретистом для подальшого розгортання в сюжеті балетного твору; б) композиційна схема, що виражена в послідовності: експозиція => зав’язка => розвиток дії => кульмінація => розв'язка. Сюжет – це опис в художньо-літературній формі подій майбутнього балетного спектаклю, демонстрація характерів дійових осіб, зображення конфлікту. Опис сюжетних подій балету може бути введений: 1) у лібрето театральної програмки; 2) в балетний спектакль; 3) в музичну партитуру у вигляді: а) гранично короткого тексту, вираженого підзаголовками сцен, б) розгорненого тексту, основними складовими якого є не тільки заголовки, але також стислий словесний текст, в) повного тексту сюжету, поміщеного на початку партитури. Балет “Петрушка” І. Стравинського розглядається в дисертації як приклад побудови первісного лібрето балету. У творчості подальших (після прем'єри) інтерпретаторів балету (хореографа-постановника, диригента і музикантів оркестру, художника-постановника, танцівників, освітлювача та ін.) як опора для створення нової виконавської версії функціонують текст-основа і первинний текст балету. У сучасній художній практиці використовуються значні сюжетні модифікації первинного лібрето балету. В результаті відбувається “накладення” нового сюжетно-постановочного тексту на оригінальний “музичний текст” балету. Щодо тексту-основи утворюється ігровий ефект, який одержав в дисертації назву “текст над текстом”. При використанні цього прийому не тільки оновлюється лібрето, але також змінюється хореографічне, зображальне, сценічно-площадкове, а іноді й музичне вирішення балетного спектаклю. Ефект “текст над текстом” може бути досягнутий: а) без відчутного дисонансу з первинним текстом балету, б) з посиленням невідповідності первинному тексту, що досягає в окремих випадках свого апогею. Окрему увагу в дисертації приділено явищу підтексту. Він виступає в ролі згорнутої смислової підструктури тексту, що на всіх етапах обумовлює процес творення і внутрішньої організації балету і балетного спектаклю. В дисертації розрізняються підтексти, що працюють при формуванні тексту-основи, первинного і вторинного текстів балету, а також балетного спектаклю. Відображаючи глибинний внутрішній сенс твору, підтекст адресований, з одного боку, обраному кругу присвячених, з іншою – рядовому слухачу / глядачу. У першому випадку підтекст має езотеричний характер і передбачає активне інтелектуальне виявлення його глибинного сенсу. Адресати такого підтексту – це численні творці балетного спектаклю, його дослідники, а також глядачі, що володіють значною культурою художнього сприйняття. У другому випадку підтекст має екзотеричний характер. Його сприйняття вимагає лише певних операцій, направлених на актуалізацію пам'яті. Пам'ять допомагає адресату сприймати і розшифровувати іноді на інтуїтивному рівні смислові наміри творця первинного тексту. Результати дослідження доводять, що текст балету є цілісним і, водночас, комплексним явищем, яке включає виразові можливості музики, танцювальної пластики, мистецтва декорації, костюму, освітлення та ін. Саме тому запропонована в роботі розгорнута термінологічна система спрямована на те, щоб охопити художній текст балету як цілісність. Вона враховує специфіку балету і балетної постановки на всіх стадіях художньої реалізації – з моменту першостворення балету аж до різноманітних втілень у сценічних версіях. Ранні балети І.Ф. Стравинського, які давно вже стали класикою цього жанру, послужили, з одного боку, стимулом руху наукової думки, з іншого, стали повноцінним матеріалом для дослідження проблеми художнього тексту. |