Проведені дослідження на основі теоретичного узагальнення дозволили зробити висновки та сформулювати пропозиції концептуального, теоретичного і науково-практичного спрямування щодо розв'язання наукової проблеми розробки стратегічних засад розвитку вітчизняного ринку харчових продуктів: 1. Доведено, що в теорії стратегічного розвитку мають місце два основних підходи до сутності категорії "стратегія" – "стратегія як процес" і "стратегія як результат". На основі систематизації наукового матеріалу, зважаючи на численність класифікацій стратегій, виявлено два основних підходи до типологізації стратегій: апріорний та апостеріорний; виділено основні критерії їх класифікації, а також визначено їх ієрархічну структуру. Дисертантом конкретизовано сутність "економічної стратегії", при цьому вирішальним елементом розробки та реалізації стратегії – є цільова орієнтація у використанні власних ресурсів, що у кінцевому результаті, призводить до створення конкурентних переваг для підприємства. 2. Обгрунтовано сукупність критеріїв і груп показників, що використовуються при оцінці конкурентоспроможності підприємства в процесі розробки і реалізації конкурентних стратегій. 3. Визначено, що продовольчий ринок необхідно розглядати як специфічні економічні відносини між основними суб'єктами ринку на основі сучасних економічних вимог, що представлені складною інтегрованою структурою, функціонування якої регулюється системою організаційно-економічних та правових важелів, основним завданням якої є задоволення попиту населення в продуктах харчування та забезпечення продовольчої безпеки країни. Сформульовано стратегічну ціль розвитку ринку харчових продуктів, реалізація якої пов'язана із підвищенням конкурентоспроможності вітчизняної продовольчої продукції, що передбачає підвищення її якості, та активізацією інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств. 4. Оскільки продовольчий ринок на сучасному етапі лише формується, запропоновано визначення категорії "конкурентна стратегія" як найбільш прийнятної для підприємств, що функціонують на ринку харчових продуктів, у зв'язку зі специфікою галузевої конкуренції; різних типів управління підприємствами залежно від ситуації, в якій реалізується стратегія; складових системи реалізації стратегії та програми дій щодо її реалізації. На основі класичної моделі М.Портера розроблено модель реалізації конкурентної стратегії в системі управління суб’єктами продовольчого ринку. Особливість даної моделі полягає в тому, що зміст представлених елементів варіюється в залежності від рівня мінливості зовнішніх умов функціонування підприємства, що є особливо важливим при використанні даної моделі в діяльності тих підприємств, що функціонують в умовах турбулентного зовнішнього середовища. 5. Обгрунтовано, що стан продовольчої безпеки держави необхідно визначати на основі системи оціночних критеріїв: продовольчої незалежності, достатності та доступності продовольчого споживання. Встановлено, що показник недостатності (неповноцінності) харчування, що слугує індикатором недоїдання в цілому є найбільш достовірним вимірником критерію достатності продовольчого споживання, який доцільно називати дефіцитом продовольчого споживання і обчислювати його як до всього набору продуктів харчування, так і до окремих його складових. 6. Обгрунтовано, що для вирішення завдань щодо забезпечення продовольчої безпеки країни та сприяння збільшенню місткості вітчизняного продовольчого ринку необхідно до 2015 р. виробити в 1,7 рази більше м'яса та молока і молочних продуктів, плодів і ягід – у 2,1, овочів і баштанних культур – у 1,4 порівняно з 2007 р. Це передбачає збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства: зерна – до 50 млн. тонн, цукрових буряків – 25,0, олійних культур – 15,0, овочів – 8,0, картоплі – 18,0, плодів і ягід – 3,2, винограду – 0,8, молока – 20,0, м'яса – 5,1 млн. тонн, яєць – 17,0 млрд. штук. 7. Визначено, що реалізація основної стратегічної цілі розвитку продовольчого ринку вимагає розробки стратегій перспективного функціонування підприємств, що здійснюють свою діяльність на окремих субринках відповідно до галузевих особливостей та специфіки їх розвитку. Зокрема, для підприємств, що функціонують на ринку цукру пріоритетною вбачається реалізація стратегії удосконалення міжгалузевих зв'язків. При цьому найбільш прийнятною формою агропромислової інтеграції є об'єднання агрофірм з переробними підприємствами та набуття ними статусу корпорацій, галузевих асоціацій, концернів, холдингів, фінансово-агропромислових груп (ФАПГ) та інших крупних організаційних об'єднань. Стратегія удосконалення зовнішньоекономічних зв’язків та нарощування експортного потенціалу внаслідок адаптації вітчизняних товаровиробників до умов світового ринку вбачається перспективною для підприємств, що функціонують на ринку олії та олійножирових продуктів, у зв'язку з прискореним розвитком біодизельної галузі. 8. Розроблено та науково обгрунтовано системний маркетинговий підхід, що інтегрує реалізацію алгоритму поведінки підприємства продовольчого ринку в умовах нестабільності зовнішнього середовища і залишає можливість корегування обраної стратегії, сприяючи швидкому реагуванню господарського суб'єкта на зміну конкурентного середовища, а також застосування форматів як елемента маркетингової стратегії. За умов сильної конкуренції підприємства мають надавати перевагу не стільки економії на витратах виробництва, скільки опануванню ефективних форматів виробничо-комерційної діяльності. Визначення цієї діяльності як пріоритетної дозволяє гнучко адаптуватися до специфічних потреб окремих груп споживачів. 9. Визначено, що ефективність реалізації основних напрямів державного регулювання повинна базуватися на комплексі заходів щодо зменшення прямого впливу на розвиток продовольчого ринку (включаючи адміністративні заходи: заборони, дозволу, примушування) та посилення ролі непрямих державних регуляторів, які складаються з проведення ефективної цінової, фінансової, грошово-кредитної, амортизаційної та зовнішньоекономічної політики, а також широкого впровадження інституційних регуляторів (правових, етичних, психологічних, організаційних та спеціальних норм). При цьому розв’язання конкретних завдань можливе за умови зміни нормативно-правового підґрунтя, а саме: оновлення нормативно-правової бази через прийняття нагальних законів, удосконалення вже діючих та розроблення нових, гармонізованих з міжнародними, стандартів, посилення метрологічних методів контролю, а також удосконалення процедури сертифікації готової продукції при розширенні мережі сертифікаційних служб та випробувальних лабораторій, акредитованих за міжнародною системою, результати аналізу яких були загальновизнаними на світовому рівні. 10. Для забезпечення консолідації роботи суб'єктів продовольчого ринку щодо вирішення нагальних проблем перспективного розвитку пропонується створення галузевих спілок, основним завданням яких є організація взаємодії із законодавчими і виконавчими органами на основі взаємовигідного партнерства і координації роботи, а також створення необхідних організаційних, економічних, правових і соціальних умов для взаємодії і розвитку взаємовигідних відносин між учасниками спілки, суміжними галузями промисловості, постачальниками сировини і матералів тощо. |
