У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення конкретного наукового завдання, що виявляється в розробці концепції стратегічного управління державним зовнішнім боргом України, спрямованої на ефективне використання позикових коштів для розв’язання економічних відтворювальних проблем та адекватної обраному курсу на євроінтеграцію. Відповідно до цілей і задач дослідження отримані такі результати теоретичного та науково-практичного характеру: 1. Нестача внутрішніх джерел ресурсів та інвестицій спонукають уряд країни до пошуку альтернативних джерел, якими виступають запозичення, що здійснюються на зовнішніх боргових ринках. Таким чином, країна має змогу використовувати додатковi можливостi для покращання економiчної ситуацiї, макроекономiчних показникiв її розвитку, стану платiжного балансу, пiдвищення рiвня споживання тощо. При цьому зовнiшнi запозичення не вiдокремлені вiд загальноекономiчних процесiв країни-позичальника, завдання щодо управління ними покладається на відповідні державні органи, а наслiдки залучення коштiв для країни безпосередньо залежать вiд ефективності використовуваних механізмів державного управлiння. 2. Державний борг розглядається як борг органiв державної влади перед iншими країнами, секторами економіки та їх окремими суб'єктами, в тому числi й iноземними, перед мiжнародними органiзацiями за власними зобов'язаннями та зобов'язаннями третiх осiб, гарантованими цими органами, на певну дату, що має бути повернений у встановлений термiн та за певну платню. Державний зовнішній борг представляє фiнансовi зобов'язання держави внаслiдок отримання кредитiв, матерiальних цiнностей або послуг вiд урядiв, центральних і приватних банкiв iнших країн, мiжнародних фiнансових органiзацiй, державних та недержавних установ (органiзацiй), що гарантуються урядами цих країн, а також борги державних і приватних пiдприємств, гарантом за платежами яких з терміну невиконання останнiми своїх зобов'язань перед кредиторами виступає держава. Державні запозичення можуть мати негативні й позитивні наслідки. Найважливiшими позитивними наслідками є можливiсть отримання коштiв для фiнансування потреб держави, прискорення темпiв зростання національного доходу за рахунок ймовiрних додаткових інвестицій. Серед негативних наслiдкiв особливо слiд звернути увагу на такi, як перекладання боргу на наступнi поколiння, відплив капiталу, негативнi структурнi змiни в економiцi, зниження рiвня споживання, витiснення приватних iнвестицiй тощо. 3. Виявлено закономірності, за якими до зовнішніх запозичень звертаються уряди країн незалежно від рівня розвитку їх економіки. Доведено необхідність створення адекватних механізмів управління, передусім розробки стратегії боргування, що являє собою багатоплановий процес, який є невід’ємною складовою фінансової політики уряду, спрямований на довгострокову перспективу, ключові, визначальні для держави цiлі, вiд досягнення яких залежить її соцiально-економiчний прогрес. 4. Визначено структурно-функціональну модель державного управління державним зовнішнім боргом, за якою управлiння таким боргом є частиною системи державного управлiння економiкою та фiнансової полiтики країни, яка безпосередньо впливає на сам об'єкт - державний зовнiшнiй борг, а пiд впливом об'єкта управлiння та додаткових вхiдних впливiв (внутрiшнiх та зовнiшнiх) перетворює згаданий вплив на процес управлiння боргом. Виділено та проаналізовано систему органів державного управління, які безпосередньо беруть участь у процесі управління державним зовнішнім боргом країни, охарактеризовано основні політичні, правові, економічні, інформаційні та кадрові впливи, які реалізуються через дії органів державного управління при здійсненні управління державним зовнішнім боргом України. 5. Запропоновано економіко-математичну модель стратегії управління державним зовнішнім боргом країни. Відповідно до цієї моделі стратегічне управлiння державним зовнiшнiм боргом має бути системним, за якого державний зовнiшнiй борг розглядається як складна система перетворення вхідних параметрів, умов, ситуацій, впливів у вихідні. Серед вхiдних параметрiв доцільно розглядати особливості структурної та регіональної політики країни, структури ВВП та експорту, стан розвитку ринкових відносин, cукупнiсть змiн, запроваджених в економiчну політику країни у зв'язку з вимогами кредиторiв до отримання нею коштів. До вихідних параметрів слід віднести глобальну реакцiю економiки країни на зовнішні запозичення, зміну загального стану економіки країни, а також окремих її складових. 6. Визначено додатковi показники та критерiї оцінки можливостей економiки країни щодо запровадження стратегічного управління та обслуговування власних зобов'язань: структура економіки країни, яка характеризується спiввiдношенням внескiв окремих галузей у формування ВВП або частками економiчних ресурсiв; встановленi урядом пріоритети при визначеннi базових галузей економіки країни; перелік галузей, що входять до експортного потенціалу країни; частка продукції у ВВП, вироблена приватним сектором; темпи приросту зовнiшнього боргу та платежiв за ним порiвняно з прирiстом ВВП; рiвень макроекономiчної стабiлiзацiї; рiвень лiбералiзацiї зовнiшньої торгiвлi; забезпечення конвертованостi нацiональної валюти за поточними операцiями; реформування пiдприємств, зміна їх форм власностi; формування iнституцiональної та правової структури ринкової економiки. З урахуванням цього доведено можливість та необхідність запровадження в Україні стратегічного управління державним зовнішнім боргом. 7. Як результат узагальнення українського досвіду і обгрунтування необхідності стратегічного управління видiлено чотири основнi етапи в процесi його накопичення та формування зовнішнього боргу України, які характеризуються: 1-й етап (1992-1994 рр.) – залученням перших кредитiв, переважно на фiнансування потреб вiтчизняних суб'єктiв господарювання пiд державнi гарантiї та урегулювання заборгованостi перед Росiєю; 2-й етап (кiнець 1994 - 1996 рр.) – активною спiвпрацею України з мiжнародними фiнансовими органiзацiями (Свiтовий банк, МВФ) та подальшим зростанням заборгованостi перед країнами СНД; 3-й етап (1997 - друга половина 1998 р.) – розширенням перелiку джерел залучення коштiв шляхом виходу України на зовнiшнiй борговий ринок iз власними борговими цiнними паперами; 4-й етап (друга половина 1998 року – по цей час) зумовлений суттєвими труднощами в обслуговуваннi зовнiшнього боргу, зменшенням можливостей урядових запозичень iз зовнiшнiх джерел, проведенням цiлої низки реструктуризацiй простроченої зовнiшньої заборгованості та подальшим накопиченням заборгованості. 8. Виявлено негативні тенденції в реалізації державою механізму запозичень, що полягають у спрямуванні коштів окремими країнами, в тому числі Україною, переважно не на інвестування, а на фінансування нагальних потреб, неефективних програм, накопичення валютних резервів, що спричинило посилення залежності від ресурсів спочатку для покриття тих самих поточних потреб бюджетів, пізніше - для сплати відсотків за користування коштами та погашення самих кредитів. Широко застосовуваний ситуативно-суб’єктивний пiдхiд до формування строкової структури боргу i дискретна iнтервалiсть запозичень з рiзними умовами його обслуговування призводили до "пiкових" перевантажень платежiв. Внаслідок цього насправді відбувається реешелонування боргу, яке полягає в перенесенні на більш пізній строк дати погашення, що зумовлює збільшення відсотків за позикою, але дає боржникові можливість зменшити суму своїх щорічних виплат. Визначено, що до об'єктивних факторiв погiршення ситуацiї в економiцi України слiд вiднести несприятливий iнвестицiйний клiмат, трансформацiйний склад виробництва i звуження на цiй основi податкової бази, вiд'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарiлої технологiчної бази iз значним моральним старiнням i фiзичним спрацюванням основного капiталу, уповiльненi темпи виробничого вiдтворення. 9. Сформульовано основні принципи стратегічного управління державним зовнішнім боргом: - стратегiя управлiння державним боргом має бути зорiєнтована на структурне реформування економіки виходячи з національних інтересів держави та її фiнансової безпеки; управлiння має бути довгостроковим, стратегiчним, спрямовуватися на збiльшення термiну погашення заборгованостi й скорочення витрат на обслуговування боргу, контроль за утворенням рiвномiрного графiка обслуговування боргу; - потребують реформування iнституцiї, вiдповiдальні за управлiння зовнiшнiм боргом; - необхідно диверсифiкувати джерела залучення коштiв в економiку України з подальшим перемiщенням акценту в бiк залучення iнвестицiйних ресурсiв, посилити увагу до управлiння кредитним рейтингом країни, активніше використовувати можливості внутрiшнього ринку; - кошти, що залученi із зовнiшнiх фiнансових джерел, слід вкладати у найбільш ефективні програми і розглядати їх використання з погляду економічної доцільності. 10. Доведено, що інтеграцію України у світове та європейське економічне господарство слід розглядати як важливу умову подолання кризового стану економіки країни, більш вільного доступу до світових фінансових ринків, позитивного вирішення питання щодо державного зовнішнього боргу, створення бiльш сприятливих умов для участi України в процесi економічної iнтернацiоналiзацiї, руху кредитних ресурсiв та потокiв капiталiв. Саме тому цей напрям залишається актуальним і потребує подальшого дослідження. |
