В дисертації досліджено та обґрунтовано теоретичні та практичні положення стратегічного прогнозування соціально - економічного розвитку регіонів. Результати роботи дають підстави для таких висновків: Стратегічне прогнозування розглядається як сукупність процесів управлінської діяльності в сфері прогнозування, соціально-економічного планування, програмування та фінансового планування. Воно здійснюється на основі оцінки об'єктивних факторів довгострокового характеру, сучасного соціально-економічного стану та передбачає визначення стратегічних орієнтирів економічного та соціального розвитку держави та її регіонів. Система стратегічних прогнозів України має ієрархічний характер, оскільки об’єднує низку взаємопов’язаних прогнозних документів, серед яких: стратегічні прогнози розвитку України, в яких визначаються загальнодержавні пріоритети, цілі та завдання; прогнози регіонального розвитку, що відповідають завданням регіональної політики держави; територіальні прогнози, в яких відображаються пріоритетні напрямки розвитку окремих територій (регіонів, районів, міст). Дослідження зарубіжного досвіду в контексті еволюційних аспектів та особливостей здійснення стратегічного прогнозування та планування доводить, що важливим методологічним положенням розробки регіональних стратегій є їх спрямованість на активізацію діяльності лише за окремими напрямами - “точками прориву” економіки регіонів. Це є основною відмінністю стратегії від планів соціально-економічного розвитку регіонів, які носять комплексний характер. У перспективі реалізація стратегічних пріоритетів позитивно позначиться на розвитку всіх інших сфер економічної діяльності у регіоні. В результаті проведення діагностики вітчизняних стратегій за запропонованими автором критеріями, з’ясовані методологічні та методичні аспекти розробки вітчизняних регіональних стратегій. Встановлено, що поряд із залученням широкого методичного інструментарію та організаційних форм проведення діагностики соціально-економічного стану територій та вибору стратегічних цілей розвитку регіонів в більшості стратегіях не визначені індикатори досягнення стратегічних цілей та недосконалим є організаційно-економічний механізм реалізації стратегій.
4. Стратегія, яка є управлінським резервом зміцнення економічної системи регіонів є, одночасно, і дієвим інструментом реалізації соціального контролю за розвитком економіки. Згідно інституціонального підходу існують різні форми організації соціального контролю На макрорівні соціальний контроль включає активну регулюючу активність держави. На регіональному рівні в умовах реалізації стратегії суб’єктами соціального контролю є підприємницькі, банківські та інші господарські структури регіону, його населення. Перелічені суб’єкти економічної діяльності та населення регіону повинні бути не тільки безпосередніми учасниками процесу реалізації стратегічного вибору, а й разом у співпраці з регіональною владою впливати на ситуацію, на механізм ринкової конкуренції, ціноутворення, зайнятості, стан грошово-кредитного ринку, фінансово-бюджетної системи та вчасно реагувати на зміни, що відбудуться у бізнес-середовищі. Досягнення стратегічних цілей розвитку регіонів в значній мірі залежить від ефективності рішень, що приймаються в сфері узгодження, розподілу відповідальності та повноважень. 5. У реалізації конкретних операційних цілей стратегії важливе місце займають цільові державні та регіональні програми, які забезпечать реалізацію окремих стратегічних пріоритетів. До того ж, цільові програми дозволять сконцентрувати фінансові та інші ресурси регіону на розвиток найбільш перспективних сфер економічної діяльності. Для Львівської області такими є: залучення прямих іноземних інвестицій; міжнародне та прикордонне співробітництво; підтримка інновацій; розвиток туризму і рекреації; розвиток всіх видів інфраструктури; розвиток людського та соціального капіталу; охорона довкілля. Запропоновані автором шляхи удосконалення організаційного забезпечення реалізації регіональних стратегій містять пропозиції щодо: внесення змін у структуру регіонального управління, метою яких є посилення відповідальності місцевої влади, контролю за досягненням стратегічних орієнтирів та здійснення інформаційного забезпечення моніторингу; вдосконалення регіонального програмування, зокрема, з приводу зменшення кількості регіональних програм, їх підпорядкування стратегічним напрямам розвитку території, корегування діючих програм та розробки нових, врахування завдань стратегії у розробці заходів щорічних програм соціально-економічного та культурного розвитку регіону; удосконалення фінансового планування, зокрема, щодо фінансового забезпечення реалізації пріоритетів шляхом врахування відповідних витрат в обласному бюджеті.
7. В роботі доведено, що оскільки першочерговим завданням стратегії залишається концентрація ресурсів на реалізації пріоритетних напрямів розвитку економіки регіонів, то побудова ефективного організаційно-економічного механізму реалізації регіональних стратегій передбачає програмне та ресурсне забезпечення реалізації операційних цілей. При цьому, реалізація стратегії повинна здійснюватись не тільки за умов використання програмно-цільового методу управління, а й програмно–територіального, який спрямований на оптимізацію процесів територіального розвитку, просторової організації економіки та регулювання фінансових потоків. 8. Формування регіональних прогнозів базується на поєднанні процесів стратегічного прогнозування та планування. Автором обґрунтовано, що дляпроведення прогнозних розрахунків у якості прогнозних показників доцільно обрати показники-передвісники – випереджувальні індикатори, які дозволять прогнозувати зміни кон’юнктури на регіонального ринку та їх наслідки, зокрема щодо змін ділової активності. Випереджувальні індикатори можуть бути використані не тільки для короткострокового, а й довгострокового прогнозування оскільки вони є показниками, що дозволяють відстежити циклічні коливання та спрогнозувати поворотні точки динамічного ряду показників. |