Аналіз теоретичних засад іноземного інвестування, а також дослідження інвестиційних процесів, що відбувалися у Східній Німеччині та інших трансформаційних суспільствах, дали можливість з’ясувати, що класичні підходи західних вчених не дозволяють провести комплексний аналіз суспільних соціально-економічних проблем східноєвропейських країн з перехідною економікою і розробити пропозиції для їх вирішення. Західна економічна думка переважно виходить з позицій, які не враховують відмінності історичного розвитку Західної і Східної Європи. Навіть визначення “Східна Європа” є досить суперечливим і багато аспектним за своєю суттю. В дослідженні всі країни Східної Європи було згруповано за ознакою соціально-економічного стану, що дозволило отримати такі чотири групи, що визначаються можливістю вступу до європейських інтеграційних структур: 1. Перспективні і добре розвинені країни – кандидати до вступу в ЄС: Польща, Чеська Республіка. 2. Перспективні кандидати, які формують відповідні передумови: Хорватія, Словаччина, Угорщина. 3. Держави з великими інтеграційними вадами: Румунія, Болгарія. 4. Держави, які ще не визначилися з напрямком розвитку: колишні республіки Радянського Союзу. Остання група країн, куди входить і Україна, характеризується тим, що ці країни переживають суспільні і економічні процеси, які в державах Західної Європи проходили багато десятиліть тому. Такі країни лише зараз почали створювати демократичний і ринково-конкурентний суспільний устрій. Слід зазначити, що до того часу, поки не буде сформовано теоретичної платформи реформ, нація не зможе визначити довгострокові національні цілі та конкретні можливості вступу до ЄС. Щодо економічних проблем України потрібно зазначити, що в країні відчувається недостатність багатьох базових елементів ринкової економічної системи. В той же час ті елементи, які впроваджені і почали працювати, не можуть на даному етапі забезпечити потреби ринку. Серед головних елементів економічної структури, які потребують вдосконалення і які справляють вирішальний вплив на економічний розвиток держави, можна виділити, насамперед, нормативно-правову базу, політичну стабільність, деякі економічні інститути (приватний інвестиційний капітал; співвідношення між приватною і державною власністю; співвідношення між малими, середніми і великими підприємствами; поділ праці і виробництво сировини та напівфабрикатів), податкову і фінансову системи. Процеси приватизації в Україні відбуваються досить успішно, але податкова і фінансова системи працюють недосконало. Якщо державі не вдається виробити і впровадити ефективну для державних фінансів і стимулюючу для суб’єктів економічних відносин систему оподаткування, це спричинить значні втрати державних доходів, зростання “тіньової економіки” тощо. Процес започаткування нових видів податків і безперервне внесення змін до вже діючих податкових законів неминуче приводить до хаосу і не служить покращенню стану домашніх господарств. На жаль, поки що залишається болючою і проблема розбудови банківської системи України. В ринковій системі одного лише створення інституту приватної власності недостатньо для того, щоб зумовити в економіці динамічні економічні процеси. Власність служить для створення можливості отримання банківських кредитів та залучення інвестицій. Банківська ж система живить економіку капіталом, виступає рушієм економічного зростання. Саме тому Україна повинна докласти всіх зусиль, щоб якомога швидше реформувати і створити дійсно потужну банківську систему. Тільки тоді, коли будуть створені елементарні структурні передумови, а інвестори відчують переваги конкурентоспроможності України на світовому ринку капіталів, в країну надходитиме і працюватиме іноземний капітал. Наскільки важливим в реформаційних і трансформаційних процесах є капітал, показує приклад Східної Німеччини. Без значних інвестицій держави, приватних структур і домашніх господарств процес відбудови Східної Німеччини тривав би щонайменше в п’ять разів довше. А Східна Німеччина як одна із країн посткомуністичного простору, до речі, мала аналогічні з іншими східноєвропейськими країнами стартові умови економічного розвитку. Правда, не можна забувати про те, що швидке забезпечення розвитку економічної інфраструктури було досягнено за рахунок чітких дій Уряду ФРН, який мав за плечима значний досвід у розбудові ринкової економіки. У інвесторів з’явилася віра в майбутнє економіки Східної Німеччини, підкріплена значними заходами стимулювання капіталовкладень. Така філософія з часом все більше конкретизувалася і спеціалізувалася на певних сферах, які з економічної точки зору особливо потребували стимулювання. Дигресивна політика інвестиційного стимулювання, відповідно до якої спочатку було створено надзвичайно великі інвестиційні стимули, що з часом зменшувалися, виходить з того, що на початку трансформаційного процесу жоден експерт не може напевно сказати, які сфери потребують особливого стимулювання, не говорячи вже про визначення майбутніх процесів розвитку. Незважаючи на деякі критичні зауваження в другому розділі дисертаційного дослідження, німецьку економічну політику минулих десяти років автор вважає задовільною. “Відбудову Сходу” можна вважати успішною, якщо цей процес буде продовжуватися і надалі. В умовах жорсткої міжнародної (глобальної) конкуренції економічне стимулювання повинно виходити за рамки податкової політики, інвестори при прийнятті інвестиційних рішень схильні швидше до аналізу усієї палітри економічних рамкових умов. В майбутньому боротьба за іноземних інвесторів посилиться ще більше, тому що самотужки країни не можуть подолати проблеми зайнятості і росту. Таку стратегію стимулювання можна застосувати і в інших країнах. Не варто відмовлятися і від вивчення специфічних для Східної Німеччини інструментів регулювання, тому що їх можна модифікувати до умов окремої країни. Різке зростання за останні роки кількості мегазлиттів підкреслює роль процесу глобалізації. Міжнародний рух капіталу сьогодні як ніколи стоїть в центрі світового господарства. В роботі було показано, що країни з високим рівнем зарубіжної діяльності (напр., частка в світовому експорті) мають набагато більшу частку в експорті прямих інвестицій. Цей ефект автор називає ефектом розширення зарубіжної діяльності (FAA). В роботі він застосований у загальноекономічних циклічних формулах, за допомогою яких можна виміряти вплив відповідного капіталопотоку та інвестиційної діяльності на економіку країни. FAA-ефект було не тільки доведено та втілено в математичні моделі, а й пояснено через теорію фаз. Ця теорія виходить з того, що підприємство з пробігом часу і в залежності від рішення щодо організаційної форми у процесі зміни виду зарубіжної діяльності демонструє прогресивне зростання капіталоінтенсивності. Потоки капіталу й інвестиції будуть предметом дослідження науковців і в майбутньому, тому що процеси глобалізації і концентрації далеко не вичерпали себе. В той же час зростає кількість країн, які шукають свого місця в координатах світового ринку і вступають в конкуренцію за інвестиційні капітали з іншими країнами. Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертації відбивають наступні публікації, які розміщені у наукових журналах і виданнях, що відповідають переліку наукових фахових видань України, затверджених ВАК України: Уве Маркуард. Рамкові умови залучення іноземних інвестицій в економічний процес. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип. 23. – Ч. ІІІ – К. 2000. – С. 162-169. Уве Маркуард. Роль інвестицій в процесі відбудови східних земель Німеччини. // Вісник міжнародні відносини. – Вип.. 16. – К. 2000. – С. 36-42. Уве Маркуард. Податкове та субвенційне право як інструмент сприяння інвестиціям // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип. 18. – Ч. І. – К. 2000. – С. 199-207. Уве Маркуард. Використання німецького досвіду залучення іноземних інвестицій для процесу трансформації в Україні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип. 24. – Ч. І. – К. 2000. – С. 168-175.
Уве Маркуард. Іноземні інвестиції як фактор відбудови нових земель Німеччини. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип. 21. -–Ч. ІІІ. – К. 2000. – С. 116-122.
|
