У дисертації здійснено науково-теоретичне узагальнення, проведено оцінку та запропоновано можливі шляхи удосконалення механізму формування та реалізації стратегії забезпечення фінансової стійкості суб’єктів господарювання в економіці України як ефективного способу подолання невизначеності та мінливості чинників зовнішнього середовища, зміцнення конкурентної позиції суб’єктів господарювання та галузей вітчизняної економіки в умовах глобалізації. Виконане дослідження дало підстави зробити такі висновки: 1. Під фінансовою стійкістю суб’єкта господарювання запропоновано розуміти його спроможність функціонувати протягом тривалого періоду, одержуючи достатній для відновлення потенціалу, виплати дивідендів і стабільного розвитку прибуток, забезпечуючи при цьому економічно обґрунтоване співвідношення джерел фінансування та активів і збалансоване надходження й виплату грошових коштів, попри вплив внутрішніх і зовнішніх чинників. 2. Конкурентоспроможність національної економіки визначається положенням її суб’єктів господарювання на внутрішньому та світовому ринках. Передумовою їхнього ефективного функціонування є здатність адаптуватись до змін у структурі конкурентних переваг. Використання наявного потенціалу конкурентних переваг залежить не лише від зусиль підприємств і тиску конкурентного середовища, а й від методів державного регулювання, які спроможні посилити, зменшити або нівелювати мотивацію до ефективних дій щодо їхньої реалізації. 3. Ефективним механізмом досягнення тривалої фінансової стійкості суб’єктів господарювання є організація стратегічного управління їхньою фінансовою діяльністю, важлива характеристика якої – наявність механізму адаптації до зміни умов функціонування. За рівнем впливу чинників зовнішнього середовища виокремлено чотири види адаптивної реакції системи „імпульс”, „тривога”, „аварія”, „криза”, а також за рівнем передбачуваності зміни зовнішнього середовища – два її типи: активна та реактивна адаптації. 4. Оскільки стійкість фінансової системи ділових одиниць формується під впливом чинників як внутрішнього, так і зовнішнього середовища, запропоновано для оцінки фінансової стійкості суб’єкта господарювання використовувати інтегральний показник фінансової стійкості - , який є функцією багатьох змінних, що характеризують внутрішній фінансовий потенціал, та інтегральний показник впливу зовнішнього середовища на фінансову стійкість суб’єкта господарювання – . Такий аналіз фінансової стійкості даватиме змогу сформувати комплексну оцінку стійкості фінансової системи суб’єкта господарювання та ухвалювати на її основі стратегічні фінансові рішення. 5. У розробленій моделі організації стратегічного управління фінансовою стійкістю суб’єктів господарювання виокремлено такі його етапи: стратегічний аналіз фінансової стійкості та моделювання фінансової діяльності; формування, вибір та оцінка стратегії забезпечення фінансової стійкості; реалізація стратегії управління фінансовою стійкістю; організація контролю реалізації стратегії забезпечення фінансової стійкості. 6. Зважаючи на рівень фінансової стійкості та вплив на неї чинників зовнішнього середовища, розроблено матрицю альтернативних фінансових стратегій суб’єкта господарювання, до яких віднесено стратегію фінансової стабілізації, стратегію підтримання фінансової стійкості та фінансову стратегію стійкого зростання. 7. Під ризиком втрати фінансової стійкості доцільно розуміти ймовірність погіршення фінансового стану суб’єкта господарювання (його банкрутство) унаслідок реалізації альтернативного фінансового рішення в умовах невизначеності. Головними ризиками, які спричиняють до втрати фінансової стійкості суб’єктів господарювання, є: ризик неефективної структури капіталу; ризик зниження ліквідності; кредитний, податковий, інвестиційний ризики; ризик операційної діяльності; ризик неефективної організаційної структури. 8. Система управління фінансовою стійкістю суб’єктів господарювання в Україні об’єднує управління фінансовою стійкістю на мікрорівні та її державне регулювання. Вітчизняні ділові одиниці у сучасних умовах переважно здійснюють поточне управління фінансовою стійкістю. При цьому вважають, що формування стратегії забезпечення фінансової стійкості є дієвим механізмом подолання невизначеності та мінливості зовнішнього середовища. 9. Державні інститути найефективніше впливають на фінансову стійкість вітчизняних суб’єктів господарювання у тривалому періоді за допомогою економічних та індикативно-планових методів. Пріоритетними напрямами вдосконалення державного регулювання фінансової стійкості суб’єктів господарювання, на думку дисертанта, є: підвищення рівня інформаційного забезпечення вітчизняних та іноземних інвесторів, у тім числі за допомогою рейтингового оцінювання фінансової стійкості суб’єктів господарювання; розроблення якісних та узгоджених стратегічних програм розвитку економіки, регіонів і галузей національного господарства; підвищення ефективності механізму пільгового кредитування та оподаткування ділових одиниць, які впроваджують ресурсоощадні та екологічно безпечні технології; удосконалення механізму фінансування інноваційної діяльності. Результати роботи доцільно використовувати для оптимізації механізму формування та реалізації стратегії забезпечення фінансової стійкості суб’єктів господарювання в економіці України. | 