Завершують роботу загальні висновки. У висновках подано узагальнення результатів комплексного дослідження, основних положень, які виносяться на захист: 1. У системі мови СДС знаходяться на межі між фразеологізмами та вільними словосполученнями. Їм притаманні такі ознаки: 1) стійкість, 2) співвіднесеність з однією понятійною одиницею, 3) перерозподіл функціонального навантаження між компонентами, 4) вторинне зв’язане значення дієслова, 5) вибіркова сполучуваність дієслівного компонента, 6) наявність семантико-граматичної моделі, 7) традиційність вживання, закріплена узусом. Відрізняються СДС від вільних словосполучень більшим, а від фразеологізмів меншим ступенем стійкості. СДС українського публіцистичного мовлення становлять сукупність сполук трьох типів, що розрізняються ступенем стійкості та семантичним зв’язком між компонентами: 1) сполуки з високим ступенем абстрагування дієслова, що виражає загальне значення дії (ядерна група), 2) сполуки, дієслівний компонент яких виступає у фразеологічно зумовленому значенні (значенні, яке реалізується у сполученні з єдино можливим словом), 3) сполуки зі зв’язаним значенням дієслова, що утворилося на основі лексичної метафори і закріпилося мовною системою. 2. СДС — це лексико-граматичні аналітичні номінативні одиниці мови. Значення СДС створюється внаслідок вибіркової сполучуваності дієслів, переважно, конкретної семантики та іменників, переважно, абстрактної семантики, що призводить до формування зв’язаного значення дієслів. Іменниковий компонент є семантичним центром СДС, а дієслівний — граматичним, який може виражати категоріальне значення процесуальності або додаткову характеристику дії, але не може без іменникового компонента дати назву дії. 3. СДС позначають абстрактні дії та процеси, базуючись на чуттєво-конкретних діях та процесах. У створенні СДС бере участь обмежена група дієслів, що належать до основного словникового фонду. Семний аналіз дієслів СДС доводить факт перегрупування сем у їх семантиці у процесі формування вторинного зв’язаного значення. Тематико-понятійна класифікація іменникових компонентів сполук доводить, що вони мають предикативний характер і належать до таких лексико-семантичних груп: назви різних видів діяльності, інтелектуальних та психологічних процесів, абстрактних відношень тощо. 4. СДС є засобами вираження у мові таких значень, як перфектність, фазисність, результативність, кратність, інтенсивність (категорія аспектуальності), каузативність, спрямованість, якість дії, модальність. Усі вказані значення (крім модальних) передаються у СДС за допомогою дієслівного компонента. 5. Синтаксичні відношення між членами основного масиву СДС ми розглядаємо як комплетивні. Формально-граматичні моделі СДС уподібнюються до граматичних моделей вільних словосполучень і характеризуються бінарною структурою, синтаксичним зв‘язком керування між компонентами, всіма непрямими відмінковими формами іменникових частин (серед яких переважає знахідний відмінок, оскільки саме знахідний відмінок має значення прямого об’єкта, що найбільшою мірою зливається з дією). 6. У зв’язному мовленні СДС співвідносяться з однією односкладною синтагмою і виступають у ролі одного члена речення (виняток становлять окремі СДС периферійної групи, які є синтаксично членованими). СДС поширюються відмінковими та прийменниково-відмінковими формами іменників, прикметниками, інфінітивами та підрядними реченнями. 7. СДС мають у мові і реалізують в українському публіцистичному мовленні як стандартні, так і експресивні значення. Українське публіцистичне мовлення свідчить про активне функціонування у ньому СДС, ускладнених експресивними значеннями: інтенсивності дії — посиленої, інтенсивної, пом‘якшеної; оцінки – позитивної, негативної; емотивності — патетичності, іронії тощо, стильової належності – книжне, розмовне, фамільярне тощо. СДС найактивніше підлягають таким типам контекстуальних трансформацій: внутрішньофразовим – поширенню компонентного складу, субституції компонентів (переважно, дієслівних), переходу дієслівного компонента у віддієслівний іменник, фразовим – інверсії, нанизуванню синонімічних одиниць, антитезі, розгорнутій метафорі, транспозиції в іншу стилістичну сферу; надфразовим – каузованості з широким попереднім контекстом. |