Основні результати дисертаційної роботи полягають у такому. Розроблено методику розрахунку просторових вантових систем з великими переміщеннями та деформаціями, які мають у своєму складі проковзні ванти. Для цього:
побудовано нову розрахункову схему, елементами якої є вузлові вставки та пропущені крізь них проковзні ванти, внаслідок чого матеріал вант може переміщуватись від одного скінченного елемента до іншого; запропоновано за основні невідомі прийняти координати вузлових вставок, до складу яких входять не лише просторові, але й принципово нові – вантові координати та ввести спеціальну цілочислову функцію, яка визначає структуру вантової системи і встановлює принцип нумерації вантових координат вузлових вставок; виведено систему нелінійних рівнянь рівноваги для побудованої розрахункової схеми, яка без нехтування враховує великі переміщення і великі деформації та проковзування вант; розроблено метод розв‘язання системи нелінійних рівнянь рівноваги, в якому використана функція потенціальної енергії системи, її перші та другі частинні похідні по основних невідомих. Розроблено метод слизької сітки для вирішення задач формоутворення вантових та мембранних покриттів з елементами оптимізації. Для досягнення цієї мети:
теоретично досліджено якісні властивості просторових вантових систем зі сталими по довжині натягами вант; доведено, що такі системи мають екстремальні властивості відносно сумарних довжини, маси та вартості вант; виведено формули для знаходження попередніх натягів вант, які забезпечують таку початкову форму системи, що сумарна довжина вант, сумарна маса вант або їхня сумарна вартість будуть мінімальними; виявлено, що у вантових сітках, утворених двома сім‘ями проковзних вант зі сталими по довжині натягами – слизьких сітках, кожна ванта є геодезичною лінією на поверхні вантової сітки; на базі цієї властивості встановлено, що в слизьких сітках ванти можна виготовляти із стрічок листового матеріалу, причому в зонах перетину стрічки щільно прилягатимуть одна до одної; встановлено, що проміжки між вантами слизьких сіток можна заповнювати смугами майже прямокутної форми, перетворюючи тим самим вантове покриття у мембранне. За допомогою експериментальних досліджень на моделях уточнено схематизацію розрахункової схеми та підтверджено вірогідність теоретичних результатів роботи, а саме:
методики розрахунку просторових вантових систем щодо визначення просторових та вантових координат вузлових вставок; методу слизької сітки щодо щільності прилягання вант, виготовлених із стрічок листового матеріалу; методу слизької сітки щодо можливості заповнення проміжків між вантами смугами майже прямокутної форми. За допомогою числових досліджень моделей та реального об’єкта отримано нові дані про формоутворення вантових покриттів, які складаються з двох сімей вант, а саме:
для сідлоподібних вантових покриттів функції сумарної довжини, маси або вартості вант в околі їхнього мінімуму є дуже положистими; початкову форму таких покриттів з використанням методу слизької сітки можна обирати не тільки з економічних, але й з архітектурно-планувальних, акустичних, естетичних або з інших міркувань. Результати дисертаційної роботи впроваджені при розробленні проекту вантового покриття Зеленого театру в місті Києві та в навчальному процесі Національного авіаційного університету. З урахуванням результатів аналізу проектних рішень надані рекомендації щодо вдосконалення конструктивного рішення покриття у частині вибору його форми, корекції умов спільної роботи та поліпшення економічних показників покриття в цілому.
|