У роботі вирішено актуальну науково-теоретичну проблему щодо аналізу процесів становлення і розвитку соціально-ціннісних засад сучасної теорії і практики державного управління України. Соціально-ціннісні засади розвитку є умовою зміни системи суспільних відносин, а також чинником впливу на соціокультурну динаміку, засобом формування та успішної діяльності відповідних структур держави. Остання як суб’єкт соціального розвитку вимагає рефлексії за умовами існування своїх соціально-ціннісних засад, методології моніторингу змінюваної ситуації латентних процесів перебудови ціннісної ієрархії, комплексної моделі розвитку ціннісних орієнтацій, важелів впливу на культурно-духовні процеси розвитку суспільства, ідеологічного забезпечення тощо. Ці феномени, у свою чергу, потребують наукової дескрипції та розробки нових теоретичних та методологічних підходів до проблеми розуміння соціально-ціннісних засад державного управління України. На основі здійсненого дослідження сформульовано такі висновки і пропозиції: 1. Історіографічний аналіз наукових джерел дав змогу у загальних рисах виявити та описати еволюцію аксіологічних поглядів у світовій теорії державного управління. Передусім у своєму становленні державне управління розглядалося як включене в ціннісну ієрархію буття на підставі безпосередньої тотожності соціальної онтології й аксіологічної проблематики, про що свідчать античні класифікації правильних і неправильних форм державного управління, теологічна апологія державної влади в добу Середньовіччя, єдність в опозиції “держава – громадянське суспільство” Нового часу. Державне буття споконвічно наділялося ціннісним виміром. У процесі історичного розвитку проблему суспільних цінностей істотно загострило руйнування непорушної єдності соціальної онтології й аксіології. 2. Визначено та проаналізовано основні тенденції формування сучасних соціально-ціннісних концепцій державного управління. Зокрема показано, що позитивістські стратегії побудови соціальних наук, які панували в американській школі, редукували ціннісні компоненти теорії державного управління, що призвело до елімінації аксіологічної проблематики в цій сфері. Але суто емпіричні методології американської школи “public administration” заперечували роль всіляких ідеальних конструктів у науковому пізнанні. Це спричинило втрату розуміння ролі людського фактора в державному управлінні, що було частково компенсовано “школою людських стосунків”, яка намагалася пояснити роботу державних установ як проекцію поведінки їх службовців. Пояснення природи потреб керівників соціальними, а не економічними причинами дало змогу повернути суб’єктивний вимір науки про державне управління, але не аргументувати значення соціальних цінностей у ній. Необхідність усунення цього недоліку постулювалась у біхевіористській і модерністській теоріях державного управління як у США, так і в Західній Європі. Однак у цілому можна стверджувати, що, незважаючи на численні спроби ввести ціннісні мотивації в концепти державного управління, емпірична методологія американської школи не дала їй змоги розкрити роль соціально-ціннісних засад державного управління. 3. Пострадянська парадигма науки державного управління висвітлює різні проблеми соціально-ціннісних засад предмета свого дослідження. Серед них – становлення категорійного апарату науки про державне управління; розробка нової парадигми державного управління; визначення соціально-ціннісних засад єдності українського соціуму та місця ціннісних структур у діалектиці національного і глобального рівня існування Української держави; окреслення ролі соціально-ціннісних засад стратегій державного цілепокладання; пошук шляхів подолання кризи авторитету державної влади як невідповідності соціально-ціннісним пріоритетам розвитку, що маніфестуються нею; виявлення і коригування етичних норм управлінського середовища; вдосконалення норм адміністративного права тощо. Окреме місце у розробці соціально-ціннісних засад державного управління пострадянської парадигми посідає теорія соціально-правової держави і стратегії вироблення соціальних стандартів. Однак цілісної аксіологічної теорії в пострадянській державно-управлінській науці досі не створено. 4. Узагальнено методологічні підходи щодо дослідження й формування соціально-ціннісної бази державного управління, виявлено та з’ясовано проблемне поле та складності щодо їх формування і розвитку в Україні. В процесі дослідження встановлено, що емпірична методологія, яка домінує в більшості сучасних шкіл державного управління, була наслідком критичного ставлення до спадщини соціальної онтології, що базувалася на принципі конструювання ідеальної держави, але не давала змоги подолати існуючі історичні труднощі державного управління. Водночас в умовах панування емпіричної методології редукувалося розуміння людиновимірного змісту державного управління, а отже, позначалися методологічні установки, навіть якщо вони тільки допомагали ефективно вирішували ситуативні складності державного управління і не вели до створення універсальної моделі управління, яку можна було б екстраполювати на державу в цілому. Проте специфіка основних напрямів дослідження соціально-ціннісних засад державного управління в Україні вимагала формування й застосування оригінальної методології, заснованої на логіці й теорії наукового пізнання. Особлива увага у методології дослідження проблемного поля теми дисертаційного дослідження має приділятися: діалектичному, системному, гіпотетико-дедуктивному, соціологічному, історіографічному, структурно-функціональному та прогностичному методам; низці порівняльних та інших методів. У дослідженні застосовується парадигмальний та критеріальний підходи. 5. Типологізовано провідні сучасні нормативно-політичні теорії (утилітаризм і гуманізм) як базові соціально-ціннісні засади формування систем державного управління і розкрито їх основний зміст. Установлено, що нормативна політична теорія, яка містить в собі утилітарний підхід, частково спроможна обґрунтувати й задовольнити ціннісні потреби організації сучасного державного управління через максимізацію ідеї суспільного блага як головної мети діяльності держави в суспільстві. Поряд з цим навіть у сучасних утилітаристських школах нормативної політичної теорії відсутня єдина доведена думка про зміст ідеї суспільного блага і механізми її реалізації в процесі управління державою. Водночас основи теорії утилітаризму вступають в протиріччя із сучасними уявленнями демократії про місце і роль прав людини як окремо взятої особистості у формуванні основ політичної системи і ціннісних засад державного управління. Ідея гуманізму в управлінні державою, яка з’явилася у працях античних мислителів, зрештою, знаходить вираз в основоположних правових документах світового масштабу і починає домінувати в процесі формування соціально-ціннісної системи сучасного державного управління в країнах розвиненої демократії. В основу цієї ціннісної системи, на відміну від ідеї суспільного блага, яке в теорії утилітаризму розглядається виключно як добробут, покладено ідею домінування природних прав людини і їх забезпечення як основне завдання держави в процесі управління суспільством. У провадженні гуманістичних цінностей в основи сучасного державного управління України ключовим етапом є процес усвідомлення беззаперечної ваги соціальних цінностей, що відповідають природним правам людини. 6. Визначено та проаналізовано особливості й суперечності формування ціннісних засад сучасного українського соціуму в цілому та його політико-управлінських верств. Передусім підтверджено, що політичні цінності держави й цінності державного управління формуються під впливом соціально-ціннісної парадигми державно-організованого суспільства. Доведено, що сьогодні в Україні актуалізується питання про культурну й цивілізаційну ідентичність, про місце між Заходом і Сходом, індустріальним і постіндустріальним суспільством, і що розуміння специфіки й перспектив формування ціннісної системи, її політичної культури набуває особливого значення. 7. Показано, що в сучасній Україні ціннісні орієнтири політичної еліти відображають не лише прогресивні способи державного управління, а й традиції, властиві радянському періоду розвитку, та навіть досвід інших, більш ранніх етапів вітчизняної історії. Зокрема, один з парадоксів сучасної ціннісної системи вітчизняної політичної еліти полягає в тому, що у зневажливому ставленні до права (як до провідної управлінської цінності) спостерігається дивна духовна солідарність верхівки й основної маси суспільства. Дію останньої тим більше відчутно тому, що внутрішнє заперечення цінності права підкріплюється й постійною наявністю подвійних стандартів відповідальності, які привчили керівників різного рівня уникати будь-якої реальної відповідальності перед суспільством. Система державно-управлінських цінностей у процесі взаємодії із своїм носієм (державно-управлінською елітою), виступаючи щодо останнього регулятором і водночас об’єктом впливу, таким чином може проявлятися як самодостатня й замкнена, уповільнювати свій розвиток, не відповідати вимогам часу й потребам громадянського суспільства. На сучасному етапі українського національного державотворення одним з найбільш ефективних механізмів впливу на систему державно-управлінських цінностей видається формування та послідовне впровадження в середовище державних службовців національної ідеї як основи свідомого та переконаного сприйняття ними цінностей патріотизму, служіння державі й народу України. 8. Сформульовано та концептуально обгрунтовано пріоритети розвитку соціально-ціннісної бази державного управління в Україні. Визначено, що завдання щодо підвищення якості державного управління в Україні передбачають дотримання цілої низки соціально-ціннісних критеріїв, які водночас виступають як чинники і виміри ступеня демократичності державно-управлінських відносин. Досвід демократичних країн свідчить, що існує певна система таких критеріїв, серед яких особливо слід виділити: професіоналізм, взаємодію, відповідальність, які в комплексі закладають підвалини соціально-ціннісної системи демократичного державного управління. З’ясовано, що одним з найважливіших соціально-ціннісних критеріїв державного управління у правовому вимірі є відповідальність, дефіцит якої є однією з суттєвих вад української державно-управлінської еліти. Відповідальність державної влади визначається адекватністю професійних, моральних, культурних та інших якостей її суб’єктів, а також результатів діяльності останніх умовам і завданням, які постали перед країною і суспільством, і передбачає відповідальність за належне здійснення державного управління. Як показують міжнародний досвід та історична практика, одним з ефективних напрямів реформування системи державного управління на демократичних засадах є застосування системної взаємодії як визначального соціально-ціннісного критерію його ефективності і демократичності. Застосування принципу взаємодії в державному управлінні сприяє зміцненню єдності державної влади, взаємозв’язків державних органів та інститутів громадянського суспільства, узгодженню різнопланових суспільних інтересів і, зрештою, досягненню політичної та соціально-економічної стабільності в державі. У результаті цього процес взаємодії слід розглядати як основу вдосконалення системи державного управління в Україні в напрямі підвищення його ефективності та демократичності. Насамперед це стосується проблеми взаємовідносин між різними гілками державної влади, оскільки відсутність належної взаємодії між ними, особливо між законодавчою і виконавчою структурами, до останнього часу була джерелом конфліктності в українському суспільстві. 9. Важливим аспектом взаємодії як визначального соціально-ціннісного критерію державного управління є взаємодія органів державної влади і громадянського суспільства, оскільки спрямованість на розбудову вільного, демократичного суспільства, в центрі якого перебуває людина з її потребами та інтересами, має передбачати особливу увагу до розвитку цього процесу, який виступає як справжнє і актуальне джерело формування цілей державного управління. Організаційним показником якості управління державою при збереженні зв’язку із соціально-ціннісними засадами виступає професіоналізм управлінських кадрів, який має іманентно містити такі ціннісні ознаки, як компетентність, інноваційність, толерантність, моральність тощо. Слід зауважити, що наведена в роботі класифікація соціально значимих цінностей державного управління уможливлює ранжування показників та характеристик якості державного управління для кожної зі цих сфер. Позитивний ефект може бути досягнутий лише за умови комплексного застосування базових соціально-ціннісних принципів демократичного державного управління та окремих їх показників. 10. Здійснено емпіричну верифікацію результатів теоретичного аналізу й узагальнення та розроблено практичні рекомендації щодо удосконалення системи соціально-ціннісних засад державного управління в Україні. Проведене дослідження вказує на існування проблеми формування та подальшого розвитку демократичних соціально-ціннісних засад сучасної системи державного управління України. І хоча ця проблема характерна для сфери практичної діяльності держави, її вирішення значною мірою може бути забезпечене засобами наукового дослідження. Результати експертної верифікації результатів дослідження дають змогу отримати цілісне уявлення про стан і перспективи подальшого розвитку соціально-ціннісних засад сучасної системи державного управління в Україні, для якої характерними є: суттєва перевага утилітарних цінностей над культурно-духовними в свідомості осіб, які покликані професійно управляти державними справами на всіх рівнях їх службової ієрархії; значний вплив родинних традицій, патріархального способу мислення, колективних і корпоративних інтересів; уповільнене сприйняття політичною та адміністративно-управлінською елітою країни принципів і пріоритетів формування системи демократичних цінностей державного управління тощо. Дієвість принципу служіння народу в сучасній системі державного управління України також може бути поставлена під сумнів через відсутність об’єктивних підстав для усвідомлення державними службовцями такого стану. 11. У процесі дослідження окреслено основні напрями та визначено засоби цілеспрямованого впливу на процес подальшого формування соціально-ціннісних засад демократичної системи державного управління в Україні. Зокрема, визначено, що: основним об’єктом впливу з метою формування базових засад демократичної системи державно-управлінських цінностей є група утилітарних цінностей: матеріальний добробут, владний, правовий та політичний стан соціально-професійної групи державних службовців; дієвим засобом подальшої демократизації ціннісних засад державного управління в Україні може стати лібералізація професійних відносин у системі державного управління шляхом запровадження більш відкритої комунікації в середовищі політичної та адміністративно-управлінської еліти; для формування механізмів удосконалення системи державного управління з опорою на ціннісні засади сучасного українського суспільства більш ефективним засобом може виявитись не виховна робота, а активна законотворчість з метою чіткої нормативно-правової регламентації системи державного управління та унеможливлення проявів непорядності в професійній діяльності державних службовців. Подальшому формуванню демократичних ціннісних засад системи державного управління в Україні може сприяти низка соціальних передумов та механізмів їх задіяння у зазначеному процесі, а саме: позитивні ціннісні установки української родини (патріотизм, гуманізм, законослухняність, лояльність, працелюбність тощо) можуть вже в недалекому майбутньому відчутно прискорити формування ціннісних установок нової генерації державних управлінців. Для цього слід особливу увагу звернути на гармонійний розвиток самої родини як первинної ланки суспільства; надійним і досить швидким засобом формування ціннісних засад і принципів системи державного управління є законотворчість і забезпечення законності. Але недостатньо приймати хороші закони, потрібно ще домогтися їх виконання. Тому в системі державного управління доцільно розвивати механізми адміністративного судочинства і дисциплінарної відповідальності; запровадження необхідного освітнього мінімуму з демократичного державного управління для державних службовців та осіб, які претендують на заняття посад державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, могло б сприяти не лише підвищенню їх професійного рівня, а й досить швидкій зміні професійних ціннісних установок; науковий супровід процесів державного управління спрямований на те, щоб у подальшому з’ясовувати зміст і механізми формування системи демократичних державно-управлінських цінностей, здійснювати моніторинг та експертно-консультативне забезпечення цього процесу. З’ясовано, що надійним партнером держави щодо процесів суспільних перетворень у демократичному суспільстві виступає громадськість. За умов такої взаємодії, коли держава враховує в своїй діяльності громадську думку як основний орієнтир, а громадськість підтримує діяльність держави, ці фактори дійсно набувають вирішального впливу. Саме в такій взаємодії двох суспільних систем, на нашу думку, може найбільш яскраво проявитися феномен синергії. Апробованим протягом тривалого часу та в зарубіжному досвіді механізмом налагодження такої ефективної взаємодії має стати запровадження процедур публічної політики. Особливого значення набуває усвідомлення державою та інститутами громадянського суспільства взаємної корисності й ціннісності. Перспективами подальшого наукового пошуку аксіології вітчизняної державно-управлінської науки є: уточнення складу та змісту соціально-ціннісних елементів системно - утворюючого підґрунтя державного управління; подальше розроблення соціально-ціннісних засад національної ідентичності як завдання державного управління на сучасному етапі розвитку України; вироблення стратегій формування національної свідомості державних службовців України та уточнення її соціально-ціннісних засад; розроблення демократичних механізмів розвитку системи професійних цінностей політичної та адміністративно-управлінської еліти в Україні. Особливе місце в подальших дослідженнях має посісти розробка соціально-ціннісних показників як критеріїв якості демократичного державного управління в Україні. Таким чином, дисертаційна робота є першим завершеним комплексним системним дослідженням процесу становлення та розвитку соціально-ціннісних засад державного управління в Україні, що закладає основи формування нової вітчизняної науково-прикладної школи аксіології державного управління. | 