У результаті проведеного дослідження автором зроблено висновки, що виносяться на захист: - встановлено, що наявні історико-наукові, зокрема історико-аграрні дослідження, недостатньо повно відтворюють тенденції й етапи розвитку вітчизняної сільськогосподарської науки, а саме проблему науково-освітньої діяльності сільськогосподарських товариств другої половини XIX – початку XX ст. як особливої форми організації науки і просвітницької діяльності. Відсутність узагальнюючого дослідження з даної проблеми і недостатність історіографічних розвідок ставить на перший план джерельну базу, як основу для вивчення історії агрономічних досліджень. Обґрунтовується, що наявна джерельна база в цілому є достатньою для цілісного й комплексного дослідження поставленої наукової проблеми; - з’ясовано, що сільськогосподарські товариства Південно-Західного краю на початку ХХ ст. утворювали чисельну мережу різних за напрямами та масштабом діяльності галузевих об’єднань, слугували структурами суспільно-виробничих організацій, у функції яких входили й науково-освітні форми діяльності. Об’єднані територіально, діючи в умовах різних ґрунтово–кліматичних зон економічно розвинутого сільськогосподарського регіону, ці товариства можна розглядати як приклад галузевих об’єднань, у структуру яких входили науково–дослідні заклади, для визначення найбільш характерних рис та особливостей розвитку аграрної науки в Україні взагалі й дослідної справи зокрема; - виділено три періоди створення мережі сільськогосподарських товариств на Правобережжі: перший (1876–1900 рр.) – період поступового виникнення поодиноких сільськогосподарських товариств великих товаровиробників; другий (1900-1910 рр.) – період створення вузькогалузевих товариств обласного й місцевого рівнів; третій (1911-1915 рр.) – період стрімкого зростання кількості різних категорій місцевих товариств, загальне піднесення у діяльності товариств усіх рівнів; - у результаті аналізу діяльності Південно-Російського товариства сприяння землеробству, Київського агрономічного товариства, Всеросійського товариства цукрозаводчиків, Київського та Подільського товариств сільського господарства, інших місцевих товариств, визначено що їхні взаємини з органами самоврядування, державне та земське фінансування більшості науково-дослідних й освітніх закладів, створених при них, свідчать про значний внесок цих об’єднань у вирішення найактуальніших аграрних регіональних проблем та оптимальну форму впровадження кращих наукових розробок у виробництво; - розкрито, що сільськогосподарські товариства були центрами формування й розвитку наукової думки, навколо яких концентрувалися і поєднувалися різні напрями науково-дослідної та просвітницької діяльності з агрономії. До особливостей діяльності сільськогосподарських товариств Південно-Західного краю належить активна участь у вирішенні ряду регіональних проблем аграрної галузі. Причетність товариств до наукового розв’язання загальних питань розвитку рільництва й особливо буряківництва як провідних галузей сільського господарства регіону зумовила характер взаємин наукових закладів товариств, цих об’єднань із владними структурами, іншими науковими й освітніми закладами; - доведено, що позитивною рисою товариств була їхня діяльність у розвитку аграрної науки, формуванні нових науково-дослідницьких напрямків, необхідних для подальшого розвитку тих галузей сільського господарства, що відповідали природно-кліматичним умовам краю. Так, одним з основних завдань дослідницької діяльності закладів Всеросійського товариства цукрозаводчиків була інтенсифікація виробництва культури буряку цукрового, яку здійснювали Київська контрольно-насінна, Миронівська та Смілянська ентомологічні станції. Товариства місцевого рівня: Київське, Подільське, Умансько-Липовецьке мали більш широку дослідницьку спрямованість. У діяльності більшості з розглянутих товариств поряд з науковими питаннями провідне місце посідали дослідження з вивчення місцевих кліматичних умов, ґрунтів, економіко-адміністративних заходів інтенсифікації господарств тощо; - виділено п’ять етапів розвитку сільськогосподарської дослідної справи на Правобережжі України: І – 1820–1860 рр. – період накопичення первісних наукових підходів; ІІ – 1870–1883 рр. – початковий період дослідної справи; ІІІ – 1884–1900 рр. – період появи державної зацікавленості у розвитку дослідної справи; ІV – 1901–1908 рр. – період становлення загальної мережі з дослідної справи; V – 1909–1914 рр. – період піднесення дослідної справи; VІ – 1915–1917 рр. – період скорочення й призупинення діяльності мережі дослідних установ; - визначено, що найважливіші відкриття, нові напрями сільськогосподарської науки, становлення видатних учених були стимульовані організацією системи фахових досліджень у галузевих закладах товариств Південно-Західного краю. З ними нерозривно пов’язані імена С.М. Ходецького, С.М. Богданова, Д.І. Піхна, С.Л. Франкфурта, О.І. Душечкіна, С.М. Тулайкова, О.Ф. Несторова, О.К. Филиповського, В.П. Поспєлова, Є.М. Васильєва та багатьох інших; - розкрито, що просвітницька діяльність товариств Південно-Західного краю проявилася, передусім, у створенні закладів фахової освіти: сільськогосподарські курси (Київське товариство), Боярська школа бджільництва І розряду (Південно-Російське товариство бджільництва), Гуменнська практична школа садівництва й сільського господарства (Подільське товариство) та Житомирська школа садових робітників (Волинський відділ Імператорського товариства садівництва). Галузеві товариства брали безпосередню участь у створенні вищого навчального закладу з фаховим відділенням – Київського політехнічного інституту; - з’ясовано, що заходи аграрно-просвітницького спрямування: проведення у Києві та інших містах краю виставок і з’їздів, організація курсів для фахівців та сільського населення, створення галузевих музеїв і бібліотек відбувалися у регіоні завдяки діяльності сільськогосподарських товариств; - встановлено, що винятковою за своїм національним характером була інформаційно-видавнича справа, започаткована сільськогосподарськими товариствами. У комплексі це було явищем становлення видавничої справи, галузевої наукової, науково-популярної і навчальної літератури в регіоні. На початку ХХ ст. видавнича діяльність трансформувалася у систему галузевих періодичних видань. Широко практикувалася публікація звітів про діяльність товариств та їхніх наукових підрозділів, монографій у вигляді результатів досліджень зі спеціальних проблем, видання доступної для широкого загалу науково-популярної літератури. |