Становлення та розвиток малих форм господарювання сільських поселень є результатом тривалої еволюції системи господарювання, в тому числі й ринкової. Залежно від співвідношення свідомого впливу на економіку і дії ринкового механізму формуються різні організаційно-правові форми господарювання на селі серед яких чільне місце відводиться малим їх структурам. 1. Поетапне і постадійне відстеження еволюції формування теоретичних основ і розвитку малих форм господарюванні та сутності останніх показало, що у зарубіжній і вітчизняній теорії та практиці ще не опрацьовано достатньо уявлення про справжню природу малих форм господарювання, їх логічні, теоретичні і методологічні засади, але соціально-економічна формація в кожній країні, її законодавча база суттєво впливає на місію, роль і значення та визначали рівень розвитку малих форм господарювання. 2. Концептуальний підхід до тлумачення поняття “мала форма господарювання” повинен ґрунтуватися на розумінні її змісту, місця і ролі в системі господарських зв’язків, що формуються і в аграрному виробництві. За своїм змістом мала форма господарювання - це економічне явище, для становлення і розвитку якого необхідні сприятливі політичні, економічні, соціальні та природні умови, а за формою - суб’єкт господарювання, який функціонує на принципах добровільності, самофінансування та самоврядності. 3. Мала форма господарювання - це така форма господарювання, якій притаманні принаймні дві з таких характеристик: а) незалежне управління і б) локальна сфера діяльності, приватний капітал, порівняно невеликий розмір у своєму сегменті діяльності, а тому для їх розвитку потрібні сприятливі політичні, економічні, правові, соціальні і природні умови. 4. На сучасному етапі більш мобільними є малі форми господарювання на селі: особисті селянські, фермерські господарства, які можуть швидко перебудовуватися відповідно до кон’юнктури ринку. Дана категорія господарств обробляє відповідно третину сільськогосподарських угідь, взяла на себе функції вирощування трудомісткої продукції. І сьогодні, без капітальних вкладень, за відсутності комплексу сільськогосподарських машин, необхідної кількості мінеральних добрив, засобів захисту рослин та тварин, їх дорожнечі, малі форми господарювання не допустили значного спаду виробництва продукції. У середньому за 2000-2005 рр. малі форми господарювання сільських поселень виробили майже 65% валової сільськогосподарської продукції, в тому числі: 60,1% – рослинництва і 73,4% – тваринництва. Вони ведуть своє господарство беззбитково за рахунок високої мотивації щодо більш ефективного використання ресурсного потенціалу, насамперед землі й робочої сили; мають надзвичайно високу стійкість до виживання у нинішніх складних умовах. 5. Вступ України до СОТ суттєво змінить ідеологію державної підтримки та державного регулювання розвитку малих форм господарювання, яка є найбільш проблемним явищем для їх економіки, оскільки розширюється коло потенційних конкурентів з технологічно розвиненим сільським господарством і захищеним ринком. За таких умов надзвичайно велике значення відіграватиме організація виробництва конкурентоспроможної і екологічно безпечної продукції, а розвиток коопераційних зв’язків між великими, середніми та малими формами господарювання набуватиме багатофункціональності у гарантуванні певного рівня доходів їх суб’єктам, вирівнюванні основних показників регіонального розвитку та сільських територій. 6. Дослідженням суті та місця малих форм господарювання у розбудові сільських поселень та економіки аграрного виробництва встановлено, що вони мають, по крайній мірі, чотири складові: домогосподарства як економічна одиниця, продукція та послуги якої використовують для задоволення власних потреб (приставлена також особистими селянськими господарствами); офіційні підприємницькі організаційно-правові форми господарювання, що діють відповідно до свого юридичного статусу і мають за мету одержання прибутку (фермерські господарства, малі підприємства тощо); малі форми господарювання у складі “тіньової економіки”, яким підпорядкована вся діяльність виробництва і надання послуг, що здійснюються без спеціального дозволу з боку влади. 7. У визначенні стратегічних напрямів розвитку сільського господарства регіону необхідно керуватися критерієм соціально-економічної ефективності різних форм господарювання, враховуючи, зокрема, вирішення проблеми зайнятості сільського населення через розвиток малих форм господарювання. Ігнорування соціального ефекту є однією з причин недієвості сучасного механізму регулювання розвитку особистих селянських господарств, який не сприяє перетворенню його на повноцінне фермерське або інше товарне формування. Розвиток спеціалізованих особистих селянських та фермерських господарств, зокрема на виробництві трудомісткої продукції тваринництва і землеробства, має суттєве значення для підвищення продуктивності сільського господарства в цілому. Прогноз ситуації на перспективу показує, що необхідність ведення малих форм господарювання сільських поселень зберігатиметься. 8. Серед малих форм господарювання в сільських поселеннях доцільно виділяти наступні групи: господарства непрацюючих пенсіонерів, які мають у своєму володінні до 0,50 га землі та виробляють різні види сільськогосподарської продукції з метою задоволення власних потреб у продуктах харчування. Такі господарства має значна частина сільського населення (50,3%) і характеризуються найслабшим потенціалом; господарства, що володіють 0,50–1,0 га сільськогосподарських угідь, до їхнього складу входять 2-3 особи працездатного і старше працездатного віку, які зайняті у сільськогосподарських підприємствах, мають певний сільсько-господарський реманент, широку спеціалізацію. Ведення господарства здійснюється з метою самозабезпечення продуктами харчування та часткової реалізації сільськогосподарської продукції на місцевих ринках (інколи вздовж доріг, так звана „вулична” торгівля); господарства з порівняно високим потенціалом, в своєму складі мають осіб працездатного (молодого та середнього) віку, а також дітей та пенсіонерів (всього 4–7 осіб); обробляють в середньому 3,65 га землі; з характерно вираженою спеціалізацією виробництва; головна мета ведення таких господарств – орієнтація на реалізацію продукції та послуг і задоволення зростаючих матеріальних потреб членів господарства (сім’ї); особисті селянські господарства, які приєднали до своїх земельних ділянок належні їм земельні паї (загальна площа землекористування сягає 10 і більше гектарів); у своєму складі вони мають 2-4 особи працездатного і старше працездатного віку, які беруть активну участь у веденні господарства; мають чітко виражену спеціалізацію, сільськогосподарський реманент, як правило, трактор, вантажний автомобіль, інколи і зернозбиральний комбайн (здебільшого один на 2-3 таких господарств). Мета даної групи господарств – чітко виражена ринкова орієнтація та забезпечення належних умов життя членів господарства та залучених на сезонні роботи працівників; невеликі фермерські господарства, що у відповідності до свого статуту мають за мету одержання прибутку та задоволення власних потреб сім’ї у сільськогосподарських продуктах. Володіє дана група господарств в середньому 15-25 га землі, має, як правило, набір сільськогосподарських машин, в тому числі: трактор, вантажний автомобіль, виробничі та господарські приміщення тощо; малі форми господарювання, що відносяться до малого бізнесу на селі (малого агробізнесу): малі виробничі підприємства, індивідуальна трудова діяльність, малі підприємства мережі громадського харчування, роздрібної торгівлі, сервісного обслуговування; невеликі сільськогосподарські кооперативи: збутові, переробні, виробничого та побутового обслуговування; сільський „зелений” туризм тощо. Основна мета господарств даної групи – виробництво та реалізація продукції і послуг переважно для задоволення потреб населення сільської території. 9. Забезпечення розвитку та ефективності малих форм господарювання вимагає удосконалення методологічних підходів до визначення факторів, які тією чи іншою мірою мають сприяти цьому. Суть їх полягає в наступному: сприйняття статусу малих форм господарювання сільських поселень як однієї із форм організації сільськогосподарського виробництва у свідомості громадян суспільства; формування та реалізацію механізму пенсійного і соціального захисту зайнятих у малих формах господарювання (як господарів, так і працюючих за наймом); розвиток кооперації та інтеграції безпосередньо між малими формами господарювання і підприємствами всіх форм власності з метою об’єднання зусиль для використання ресурсів, організації переробки продукції, її реалізації тощо; створення малими формами господарювання (самостійно або разом з іншими формами господарювання сільського поселення) спеціалізованих або багатофункціональних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів як одного із найважливіших шляхів підвищення продуктивності та ефективності таких господарств; подальший розвиток і вдосконалення функціонування елементів ринкової інфраструктури (аграрних бірж, торгових домів, дорадчих служб, сервісних центрів, виставок, ярмарок, аукціонів тощо); з методологічної точки зору є доцільним виокремлення малих форм господарювання, зокрема особистих селянських господарств, із загальної маси господарств населення та визначення їх самостійними об’єктами дослідження. Частка названої категорії у загальному сільськогосподарському землекори-стуванні країни підвищилася від 6,1% у 1990 р. до 37% у 2006 р.; удосконалення технологічного і технічного забезпечення малих форм господарювання через виробництво малої техніки, технічних засобів, запро-вадження прогресивних технологій (зокрема органічного землеробства), після-продажного обслуговування засобів виробництва з метою скорочення витрат ручної праці; опрацювання механізму державної підтримки та стимулювання розвитку малих форм господарювання (поряд з іншими формами господарювання) через пільгові ціни для забезпечення нафтопродуктами, засобами захисту рослин та тварин, добривами; пільгове кредитування для одночасної підтримки розвитку окремих сільських регіонів; розвиток консультаційного забезпечення на місцях з питань функціонування малих форм господарювання (юридичних, економічних, соціальних, технологічних, технічних тощо); розроблення конкретних заходів і механізмів щодо реалізації Державної та регіональних програм розвитку соціальної сфери села, якими передбачити, зокрема створення в сільській місцевості підприємств і організацій агросервісу, а також розвиток малого підприємництва у сферах, не пов’язаних із сільського-сподарським виробництвом (комунальне, побутове обслуговування населення, сільський туризм тощо); надання малим формам господарювання реальної можливості приймати безпосередню участь у цільових державних і регіональних програмах з проблем, які так чи інакше торкаються інтересів їх подальшого розвитку. Сприяння розвитку фінансової „самодопомоги” малим формам господарювання через кредитні спілки. Поліпшення системи і умов підготовки і перепідготовки кадрів для малих форм господарювання сільських поселень. 10. Стратегія і тактика реалізації програми соціально-економічного розвитку малих форм господарювання сільських поселень повинна мати комплексний характер. Соціально-економічну ефективність даної категорії господарств необхідно визначати з урахуванням наявності, стабільності і доступності продовольства, продуктивної зайнятості сільського населення, екологічної безпеки сільського середовища. 11. На сучасному етапі більш мобільними є малі форми господарювання на селі: особисті селянські, фермерські господарства, які можуть швидко перебудовуватися відповідно до кон’юнктури ринку. Дана категорія господарств обробляє відповідно третину сільськогосподарських угідь, взяла на себе функції вирощування трудомісткої продукції. І сьогодні, без капітальних вкладень, за відсутності комплексу сільськогосподарських машин, необхідної кількості мінеральних добрив, засобів захисту рослин та тварин, їх дорожнечу, малі форми господарювання не допустили значного спаду виробництва продукції. У середньому за 2000-2005 рр. малі форми господарювання сільських поселень виробили майже 65% валової сільськогосподарської продукції, в тому числі: 60,1% – рослинництва і 73,4% – тваринництва. Вони ведуть своє господарство беззбитково за рахунок високої мотивації щодо більш ефективного використання ресурсного потенціалу, насамперед землі й робочої сили; мають надзвичайно високу стійкість до виживання у нинішніх складних умовах. 12. Запропонована модельна структура регіональної програми підтримки та захисту малих форм господарювання ґрунтується на розроблених концептуальних напрямах трансформації державного регулювання сфери зайнятості на якісно нових засадах відповідно до Загальнодержавної комплексної програми підтримки та розвитку українського села “Добробут через аграрний розвиток”. Це дасть змогу: забезпечити спадкоємність виконавчої і законодавчої регіональної влади у регіональній політиці підтримки малих форм господарювання та зайнятості сільського населення, оптимізувати регіональні й загальнодержавні економічні інтереси; гнучко підходити до формування економічних і соціальних пріоритетів регіону. |