В результаті проведеного дослідження автор прийшов до ряду висновків, основні з яких виносяться на захист. 1. Розгляд попередніх наукових досліджень багатьох географів надає підстави констатувати, що вони обмежилися вивченням окремих питань в розвитку географічної науки. Втім сучасний етап розвитку суспільства і науки характеризується посиленням уваги до вивчення його теоретичних та методологічних основ, тому існує необхідність узагальненого розгляду географічної науки як системи знань. У дослідженні було зібрано, опрацьовано і узагальнено численні літературні та інші інформаційні джерела. Це стосується перш за все архівних джерел, зокрема тих фондів, які були введені до наукового обігу вперше. Робота над архівними фондами дозволила в якійсь мірі припідняти завісу над постатями та доробком харківських географів. 2. Дослідження недостатньо вивчених питань дозволяє констатувати : - Бурхливий розвиток Харківщини у XVII-XVIII столітті викликав необхідність використання географічних знань. Це, у свою чергу, призвело до досить швидкого в історичному плані переходу від описової географії XVII ст. до виникнення окремих напрямів географічної науки, розвитку географічної освіти, практичного використання результатів географічних досліджень у економічному та промисловому розвитку регіону у ХІХ ст. та у ХХ столітті. Потреба у науково-географічних дослідженнях призвела до становлення сталої регіональної науково-педагогічної школи. Видатними її представниками були В.Н. Каразін, Ф.І. Гізе, П.Н. Шумлянський, В.І. Лапшин, Ю.І. Морозов, А.М. Краснов, І.Ф. Леваковський, О.В. Гуров тощо. Ця науково-педагогічна школа у XVIII- на початку XX столітть впливала на розвиток географічної науки в багатьох регіонах України та Росії. - Перші системні знання з географії в ХVІІ ст. на Слобожанщині можна було отримати в Харківському Колегіумі, який, перш за все, відрізнявся своєю увагою до практичного застосування знань. Високий рівень освіти в Колегіумі дозволив багатьом його випускникам стати відомими особами свого часу. - З моменту відкриття у 1805 році Харківського університету йшов пошук змісту та форм викладання географічних знань. Результатами такого пошуку було віднесення окремих географічних наук до різних факультетів університету. Також слід відзначити безперервне збільшення географічних дисциплін протягом ХІХ та ХХ століть. - Харків’яни внесли свій доробок до географічних наук завдяки участі у роботі Російського Географічного товариства та Харківського товариства дослідників природи у ХІХ - ХХ століттях. Серед них особливо треба відзначити П. І. Кеппена, А.М. Краснова, Ю.І. Морозова, М.Д. Пильчікова, Л.О. Струве, які були дійсними членами Російського Географічного товариства. Серед членів Харківського товариства дослідників природи в різні роки були такі визначні діячі науки, як професори: А.В. Чернай, Л.С. Цековський, І.Ф. Леваковський, Ю.І. Морозов, Л.В. Рейнгард, В.В. Рейнгард, Н.Ф. Білоусов та інші. - Досліджуючи період 20-х – 30-х років ХХ століття, було виявлено, що незважаючи на попередню громадянську війну і наступну розруху в народному господарстві країни, географічна наука на Харківщині переживала період нечуваного розвитку і впровадження наукових розробок у життя суспільства. В цей час було створено велику кількість наукових установ. По кількості наукових установ, які займалися питаннями географії, Харків був на другому місці після Києва. Роботи, які виконувалися, торкалися широкого кола питань, як географії України, так і окремих регіонів тодішнього Радянського Союзу. - Висвітлюючи харківський період життя академіка С. Рудницького і діяльність Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, треба відмітити, що Український науково-дослідний інститут географії і картографії був першим на Україні вищим науковим закладом з географії, одним з основних завдань якого була підготовка фахівців-географів найвищої кваліфікації та розвиток української картографії. 3. Дослідження еволюції розвитку географічної науки надало можливість констатувати існування об’єктивної тенденції зміни одного періоду іншим. Кожний з етапів або періодів характеризується своїми особливостями формування історико-географічних уяв. Таким чином ті факти і події, кваліфіковані автором, як переломні, дозволили виділити п’ять періодів розвитку географічної науки на Харківщині у XVII – ХХ століттях: а) Етап описової географії (ХVII ст. до відкриття Харківського колегіуму у 1726 р.). б) Початок системного викладання географії в Харківському колегіумі і перша картографічна зйомка регіону. в) Відкриття Харківського університету (1805 р.). Цей етап знаменувався проведенням регулярних метеорологічних та інших досліджень. г) Четвертий етап географічних досліджень на Харківщині починається з 60-х років XIX ст. до 1917 р. Його можна охарактеризувати, як час активних гідрологічних і гідрогеологічних досліджень краю, систематичного вивчення ґрунтів, а надалі краєзнавчих та природоохоронних робіт. д) П’ятий етап розвитку географічних знань охоплює час від 1917 року до початку Другої Світової війни (1941 р.). Він характеризувався пошуком нових форм наукових досліджень (науково-дослідні кафедри, науково-дослідні інститути) та активним впровадженням наукових розробок до життя суспільства. 4. На протязі ХІХ - XX століття в Харкові працювали яскраві особистості, серед яких були і відомі вчені-географи. Це, зокрема, В.Н. Каразін, І.Ф. Леваковський, О.В. Гуров, В.І. Лапшин, Ю.І. Морозов, А.М. Краснов, Д.М. Соболев, М.І. Дмитрієв, С.Л. Рудницький та інші. Серед доробків харківської школи відомі монографії, статті, підручники та навчальні посібники, по яких викладалися географія та її окремі напрямки у загальноосвітній та вищій школі Харківщини. Наукові досягнення харківських географів сприяли підвищенню рівня викладання географічних дисциплін та методичному удосконаленню навчального процесу. В результаті цього були підготовлені висококваліфіковані фахівці, які багато зробили для вирішення актуальних проблем науки і практики. 5. Харківські географи знайшли своє місце в системі наукових комунікацій, сформували оригінальні програми наукових досліджень й творчі колективи дослідників, забезпечили спадкоємність і поступовість наукового пошуку. |