У висновках дисертаційної роботи узагальнено результати дослідження, сформульовано рекомендації щодо їх наукового і практичного використання. Зокрема на основі здійсненого аналізу визначено наступне. 1. Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що комплексна характеристика становлення органів державної влади України в контексті її євроінтеграційної політики ще не була предметом спеціального дослідження. Разом з тим, джерельна база проблеми є достатньо репрезентована для реалізації поставлених у дисертації завдань. 2. Законодавча база досліджуваного періоду репрезентована цілим комплексом нормативних актів, які відтворюють етапи становлення як української політики, так і органів державної влади. Значний масив документів досить часто носив декларативний характер, особливо в галузі проведення заходів, пов’язаних із реалізацією європейської політики України. Аналіз законодавчих та підзаконних нормативних актів показав, що у своєму розвитку вони поступово наближаються до створення максимально наближеної до європейських стандартів правової системи в державі, яка могла б ефективно вирішувати питання внутрішньої і зовнішньої політики, не порушуючи при цьому основних прав і свобод людини і громадянина. Проте залишився невизначеним на законодавчому рівні цілий комплекс питань, пов’язаних із наближенням суспільно-політичних відносин в державі до стандартів європейської спільноти. 3. Значною мірою формування законодавчої бази залежало від вступу України до Ради Європи і співробітництва з Європейським Союзом. В рамкових документах, які були підписані Україною з цими організаціями, прямо передбачалося створення відповідної до критеріїв Європи законодавчої бази. Наслідком цього стало прийняття цілого комплексу нормативних актів, які хоч і не повністю, але уніфікували законодавство України та наблизили його згідно визначених в угодах вимог. 4. Верховна Рада України відіграла значну роль у створенні демократичних засад державного будівництва. Парламент прийняв цілу низку законів, які носили основоположний характер у здійсненні зовнішньої і внутрішньої політики. У становленні парламентських інститутів з точки зору впливу євроінтеграційної політики, можна виділити три основних етапи: перший етап (1990 – 1995 рр.) – доконституційний період, який характеризувався пошуками моделей розвитку як всієї держави, так і геостратегічного напрямку у здійсненні зовнішньої політики; другий етап (1996 – 1999 рр.) – за цей період український парламент зазнав значних перетворень, в першу чергу завдяки прийняттю Конституції України, яка визначила основоположні принципи дільяності Верховної Ради України; третій етап (1999 – 2004 рр.) – період, під час якого здійснювалося удосконалення і чіткий розподіл функцій і повноважень між парламентом і урядом України. У своєму розвитку органи місцевого самоврядування в значній мірі залежали від зовнішньополітичного курсу нашої держави і, особливо, від кроків на європейському політичному, економічному та правовому полі. Виходячи з цього, автор умовно поділив становлення самоврядних інститутів в Україні на декілька етапів, які залежали саме від європейської політики. Перший етап – 1990 – 1995 рр., характеризувався визначенням зовнішньополітичних пріоритетів України. Саме в цей період було проголошено курс на європейську інтеграцію; підписано Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС, що передбачала співпрацю на регіональних рівнях; здійснювалося реформування законодавства про місцеве самоврядування: Важливою подією стало набуття членства України в Раді Європи в листопаді 1995 р., що підштовхувало нашу державу здійснювати реформи самоврядних органів згідно взятих зобов’язань при вступі до цієї організації. Другий етап – 1995 – 1997 рр., відзначений прийняттям Конституції України, в якій визначались правові засади створення та функціонування органів місцевого самоврядування. Особливої уваги заслуговує прийняття у 1997 р. нового Закону „Про місцеве самоврядування”, який базувався на положеннях Європейської Хартії місцевого самоврядування, і саме в цьому році Україна без застережень ратифікувала дану Хартію. Третій етап – 1997 – 2004 рр., який започаткував якісно новий рівень розвитку самоврядних органів. Виходячи з норм Європейської Хартії та враховуючи рекомендації Ради Європи та ЄС, було здійснено цілий комплекс заходів, направлених на підвищення ефективності роботи органів місцевого самоврядування. 5. Впродовж досліджуваного періоду відбувалося перманентне удосконалення виконавчої гілки влади – Кабінету Міністрів України, який пройшов шлях від Ради Міністрів УРСР, яка фактично не мала дійсних виконавчих повноважень, оскільки найвищим органом в системі державною влади визнавалась Верховна Рада, до ефективно працюючого виконавчого органу влади. Слід відзначити, що здійснення Україною європейської політики позитивно вплинуло на становлення структурних елементів Кабміну та інституту Президента. Запровадження нових міністерств, розподіл між ними обов’язків та ієрархія стосунків формувались безпосередньо з європейських стандартів. Що стосується визначення ролі і місця інституту президентства в державній владі, слід відзначити, що Україна реформою 2004 р. набула рис парламентсько-президентської республіки з відповідними повноваженнями Президента, що є однією з найбільш поширених європейських форм правління. 6. Аналіз становлення судової гілки влади та органів прокуратури дозволяє зробити висновки, що інституційний розвиток останнього напряму залежав від європейської політики України і наближення її стандартів судочинства до зразків „європейського права”. Основоположні принципи „європейського права” закладені в значному масиві міжнародних договорів, хартій та угод, які вимагають чіткого їх дотримання, особливо в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина. Проголосивши європейський вибір, Україна розпочала процес активного приєднання до європейських договорів в галузі судочинства, правоохоронних органів та пенітенціарної системи. Судові реформи, які проводилися протягом 1991 – 2004 рр., здійснювалися в контексті вимог, які були поставлені європейською спільнотою та нормами європейського права в галузі судочинства. 7. Узагальнення базових напрямів державної євроінтеграційної політики, насамперед у процесі впливу її на становлення і розвиток політичних органів держави, стану та перспектив їх подальшої інституціоналізації, дає змогу сформулювати низку практичних рекомендацій: у сфері зовнішньоекономічної діяльності на рівні законодавчо-нормативного регулювання необхідно забезпечити перехід до державного стратегічного планування розвитку гілок влади, залучення до розробки цих стратегій органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вдосконалення механізмів загальнодержавного і регіонального прогнозування та планування зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на соціально-економічний розвиток та зміцнення європейського міжрегіонального й транскордонного співробітництва; у політичній сфері з метою ефективного формування національних та регіональних євроінтеграційних стратегій для гармонійного розвитку інфраструктури органів влади України відповідно до європейських стандартів доцільно створити урядові та парламентські координаційні органи; у сфері управління необхідно забезпечити застосування обґрунтованої системи оцінок і показників ефективності спільних дій органів законодавчої, виконавчої та судової влади щодо створення умов для підвищення рівня соціально-економічного функціонування цих органів. Безперечно, важливість становлення державних органів України, здійснення європейської політики нашою державою є серйозною і незаперечною проблемою, і перспективи розвитку країни залежатимуть, крім інших чинників, і від того, наскільки державні органи зможуть забезпечити особі відчуття захищеності власних прав і свобод, проголошених у міжнародних документах. |
