У дисертації наведене теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукової проблеми, що полягає в обґрунтуванні науково-методологічних, організаційно-виробничих, соціальних положень, що стосуються процесу соціально-економічного становлення сільськогосподарських підприємств на пореформеному етапі розвитку. Результати виконаної роботи дозволяють зробити такі висновки: Внаслідок надміру складної ситуації, що склалася в останні роки у сільському господарстві країни і зумовлена великою сукупністю причин і обставин, незалежних у своїй основі від сільськогосподарських підприємств, більшості з них не вдалось вийти на очікуваний від аграрних реформувань рівень соціально-економічного розвитку. У кращому становищі знаходиться істотно менша частина підприємств, створених з чітким або близько до цього дотриманням офіційно визначених нормативно-правових вимог до проведення аграрних перетворень, збереження земельно-майнової цілісності реформованих підприємств або недопущення її надмірного подрібнення. Найкращих соціально-економічних результатів досягають підприємства, які, крім того, зуміли організувати високий рівень менеджменту, дбають про підтримання і збагачення соціального розвитку, здійснюють всебічний моніторинг функціонування підприємства і детальний аналіз його результатів, дотримуються орієнтації на чіткість стратегії розвитку. На розвиток загальноприйнятої етапності післярадянського розвитку сільського господарства на періоди власне реформування і пореформений в дисертації щодо сільськогосподарських підприємств обґрунтовано доцільність виділення в останньому з них трьох стадій: початкової, соціально-економічного становлення новостворених агроформувань та їх наступного утвердження як ефективно функціонуючих виробничо-господарських структур.
3. Результати дослідження дали підстави для висновку щодо того, що початкова стадія у своїй основі завершена. На ній підприємства зробили перші кроки до господарювання на ринково-підприємницьких засадах і певною мірою набули досвіду для переходу в стадію становлення. Визначальною особливістю їх виробничо-господарського функціонування стало поєднання приватної власності на землю і майно з широким розвитком орендних відносин. При цьому виявились особливості ведення господарства в кожному сільськогосподарському підприємстві. У випадках переважання позитивних тенденцій вони швидше підходили до стадії становлення. Проте це не всім вдається в однаковій мірі. 4. З огляду на погляди вчених на сутність категорії “становлення”, а також на основі власних відповідних досліджень дисертантом стосовно теми дослідження під становленням сільськогосподарських підприємств розуміється їх поступове (поетапне) виробничо-організаційне та соціально-економічне зміцнення (зростання) з метою досягнення рівня розвитку, що забезпечував би стабільне функціонування сільськогосподарських підприємств, створення в них умов праці і проживання, які перетворювали б безпосередньо підприємство і сільську територію, де воно функціонує, в соціально й економічно привабливий осередок сільського розвитку і відповідного йому способу сільського життя. До найважливіших ознак такого становлення у дисертації віднесено поступове підвищення соціально-економічної результативності господарювання; надання йому характеру стабільності і надійності; зміцнення наявних і зародження нових прогресивних тенденцій у виробничо-господарському і соціально-економічному розвитку; досягнення беззбиткового функціонування при зростанні прибутковості підприємств; зміцнення, поряд з виробничо-ресурсним потенціалом, також соціальної бази розвитку тощо. Проблема полягає в тому, що такі процеси і явища проявляються дуже повільно. 5. Третя стадія пореформеного етапу в дослідженні визначається як стадія утвердження сільськогосподарських підприємств у їх концептуально новій якості як сільськогосподарських підприємств з незворотньо прогресивними ознаками розвитку та його високою соціально-економічною результативністю. До таких ознак належать: досягнення стабільного розвитку підприємства, підвищення надійності соціального захисту зайнятих у ньому працівників, забезпечення незворотності соціально-економічних здобутків, їх примноження і стабільність розвитку на основі найновіших форм і механізмів господарювання. У сукупності це стає ключовою передумовою реалізації сільськогосподарським підприємством кінцевої мети третьої стадії – досягти достатньо високого рівня розвитку і підтримувати або й нарощувати його у подальшому. 6. Порівняльний аналіз фінансового стану обраної групи сільськогосподарських підприємств, які належать до різних організаційно-правових форм, дає підстави виділити кілька їх груп. Одні з них мають кращі показники чистого робочого капіталу, коефіцієнтів автономії, фінансування, маневреності власного капіталу, оборотності активів, фондовіддачі тощо. В інших краще виглядають показники суми чистого робочого капіталу, рентабельності активів, рентабельності власного капіталу, коефіцієнта рентабельності діяльності та чистої рентабельності. Ще в одних підприємствах кращими є показники зростання чистого робочого капіталу, коефіцієнтів ліквідності, забезпечення власними оборотними засобами, маневреності власного капіталу, оборотності активів, фондовіддачі. У зв’язку з обмеженістю необхідної інформації здійснити факторний аналіз таких явищ виявилось неможливим, тому прийшлось обмежитись найбільш загальним висновком щодо того, що цей аспект може бути предметом спеціальних досліджень. 7. За результатами перших пореформених років розвитку сільськогосподарських підприємств, у тому числі кожної окремо взятої організаційно-правової форми, встановлено, що вони знаходяться на різних рівнях розвитку – від ефективно діючих до збиткових. Як показав вибірковий аналіз, нині одночасно функціонують три умовних групи підприємств. Одні з них все ще вишукують можливості запобігти банкрутства і продовжують пошук відповідних механізмів, тобто залишаються поки що на початковій стадії пореформеного розвитку. Одночасно з цим виявлено підприємства, які вступили в стадію не лише соціально-економічного становлення, а й утвердження як ефективно функціонуючих сільськогосподарських підприємств. Достатньо підстав для висновку щодо того, що вже у найближчі роки для всіх без винятку підприємств настане стадія їх становлення при поступовому збільшенні кількості сільськогосподарських підприємств, що освоюватимуть стадію їх утвердження як стабільно і високонадійно діючих агроструктур. Такі процеси ставатимуть однією із запорук гарантування продовольчої безпеки держави. 8. Однією з найважливіших передумов прискорення і підвищення соціально-економічної результативності становлення сільськогосподарських підприємств у дисертації визначено відповідну узгодженість (синхронізацію) державних, регіональних і безпосередньо виробничих зусиль. Оскільки сільськогосподарські підприємства не в змозі реально впливати на відповідну діяльність державних і регіональних органів, а також з огляду на цільове призначення даного дисертаційного дослідження, основна увага в ньому зосереджена на проблемах наукового (науково-методологічного), соціального та організаційно-виробничого забезпечення процесів становлення сільськогосподарських підприємств. 9. У більш узагальненому вигляді сукупність науково-методологічних, організаційно-виробничих, соціальних положень, що стосуються соціально-економічного становлення сільськогосподарських підприємств, охоплює собою наступне: – сільськогосподарські підприємства Черкаської області не лише зберігатимуть за собою провідне місце у виробництві продукції, а й проявлятимуть тенденції до збільшення її частки у загальнообласному виробництві. Одночасно з цим зростатиме їх роль як системоутворюючих осередків розвитку сільських територій, у тому числі в частині їх соціального відродження; – соціально-економічне становлення сільськогосподарських підприємств повинно базуватися на настільки вмілому здійсненні всієї сукупності факторів єдиного процесу, за якого ефективна віддача кожного з них реально проявлялася б у вигляді їх сукупно-результативної синергії. Визначальною передумовою досягнення цієї мети має стати організація становлення сільськогосподарських підприємств на засадах комплексності і системності. 10. Організація становлення підприємств має здійснюватися на основі поетапного і всебічно опрацьовуваного вирішення в єдності найближчих, середньострокових і стратегічно віддалених завдань. Найближчими завданнями слід вважати подолання причин і обставин, які (якщо таке мало чи має місце) гальмували розвиток на початковій стадії. Середньострокові завдання повинні мати у своїй основі якомога швидше і надійніше виведення підприємства на рівень сталого ефективного розвитку на основі недопущення появи нових і обмеження прояву наявних негативних тенденцій, створення умов для формування позитивних тенденцій і підвищення їх виробничо-господарської та соціально-економічної віддачі. Стратегічно віддаленою метою соціально-економічного становлення підприємства слід вважати створення у кожному з них передумов для прискорення періоду настання стадії його утвердження як сільськогосподарського підприємства, у якому забезпечується незворотний прояв усієї сукупності виробничо-господарських і соціально-економічних надбань. 11. Організаційно-методологічною основою соціально-економічного становлення сільськогосподарських підприємств доцільно вважати опрацьовувану в кожному сільськогосподарському підприємстві систему пріоритетів, яка охоплювала б собою визначальний (ключовий) пріоритет розвитку підприємства, а також сукупність найважливіших соціальних, галузевих та інших пріоритетів. |