Анотація до роботи:

Алієва Л.О.

Становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-ті роки ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 17.00.01 – теорія та історія культури. – Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ, 2006.

У дисертації вперше комплексно досліджено становлення і розвиток соціології мистецтва в Україні в 20-90-і р. ХХ ст. На основі соціоісторичного аналізу становлення і розвитку західної соціології мистецтва та вивчення формування, специфіки та засад соціології мистецтва радянського і пострадянського періодів визначаються методологічні підходи і принципи дослідження історії соціології мистецтва в Україні у 20-90-і р. ХХ ст., в тому числі критерії і показники сформованості галузевої соціології мистецтва.

Ґрунтуючись на значному обсязі нововведених архівних джерел, визначаються основні етапи становлення соціології мистецтва в Україні як процес синтезування соціологічних підходів у мистецтвознавстві, естетиці та мистецьких соціологіях (театральна соціологія та ін.) у самостійну галузеву соціологію мистецтва на основі теорії середнього рівня. З’ясовано особливості кожного періоду розвитку соціології мистецтва в Україні як і специфіка нерівномірного розвитку різновидів соціології мистецтва (соціологія музики та ін.) та тенденції трансформації соціології мистецтва в соціологію художньої культури.

Особливістю розвитку української соціології мистецтва є значне охоплення її дослідженнями всієї цілісності соціально-художньої реальності у взаємодії її основних підсистем і суб’єктів не тільки теоретично, а й емпірично.

У висновках подані основні результати дослідження.

1. Вивчення теоретико-методологічних засад і досвіду західної соціології мистецтва як основи дослідження соціології мистецтва в Україні, свідчить про її розвиток у руслі загальносоціологічних процесів руху від соціологічного підходу в мистецтвознавстві і естетиці до самостійної соціології мистецтва, в процесі якого формувався її предмет і категоріальна система, проходячи періоди редукціонізму, інституціонального підходу та емпіризму. Західній соціології мистецтва властиві завершеність формування в сер. ХХ ст., своєрідність національних шкіл, спадкоємність розвитку, зближення теоретичного та емпіричного рівнів соціологічного дослідження, а в сучасних умовах – формування інституційно-інтегративного комплексного підходу, який включає відображаючий і формуючий аспекти, пошук цілісності у вимірюванні соціально-художнього. Розвиток соціології мистецтва радянського періоду, в руслі якого в основному розвивалась українська соціологія мистецтва, характеризується як соціально-стимульований, інтенсивний, марксистсько-орієнтований, прикладний та ін.

2. Обґрунтовано теоретико-методологічні засади історико-порівняльного аналізу розвитку української соціології мистецтва з західною і радянською, базовий характер вирішення проблеми співвідношення соціального і соціологічного, теоретичного і емпіричного аналізу мистецтва, визначена типологія напрямків соціології мистецтва та дотичних до неї різновидів (філософсько-естетична соціологія, соціологія мистецтвознавства та ін.). Розкрито фундаментальний характер зв’язку цих напрямків з естетикою і мистецтвознавством та їх функції, історію і логіку визначення предмета соціології мистецтва та його підсистем і рівнів. Вихідним в аналізі розвитку соціології мистецтва в Україні визначається об’єкт соціології мистецтва – соціально-художня сфера, а предметом – соціально-художня реальність, основою якої є система “художнє виробництво – художня потреба – художнє споживання”, в якій розгортається художня діяльність основних її суб’єктів (митець, публіка, критика) у взаємодії з інститутами художньої сфери, які й формують певний рівень художньої культури.

3. Розроблено показники сформованості галузевої соціології мистецтва, якими є: визначеність її об’єкта і предмета, наявність “теорії середнього рівня” у єдності з її методом, обґрунтованість системи понять і категорій, єдність теоретичного і емпіричного рівнів дослідження, попит на цю науку з боку інших наук і практики, міжпредметні зв’язки, певний рівень регулятивного впливу на суспільство, які спільно визначають її науковий і суспільний статуси.

4. Становлення соціології мистецтва в Україні характеризується значною перервністю її розвитку, пов’язаною із забороною соціології в 30-і р. Цей розвиток був відновлений у формі емпіричних досліджень у 60-і р. Соціологія мистецтва в Україні, на відміну від західної, яка сформувалася в сер. ХХ ст., в основному склалась в 70-80-і р., набуваючи певної цілісності у своєму розвитку у 90-х р. ХХ ст. Її соціально стимульований розвиток у 20-і та 60-і р. має певні спільні риси, які проявляються у відносно одночасному вирішенні завдань протосоціологічного, редукціоналістського, інституційного і емпіричного періодів, у ідейно-прагматичній направленості, яка вела до трансформації соціології мистецтва в соціологію художньої культури, певному розриві теорії і емпіричних досліджень, у логіці переходу від соціологічного підходу до соціологічного аналізу, у впливі західної позитивістської методології, у однобічностях вульгарного соціологізму, у описовості, формуванні напрямків галузевих соціологій мистецтва та ін.

5. Своєрідність формування української соціології мистецтва проявляється у особливій методологічній ролі естетики у її становленні і розвитку. у єдності з соціологічною методологією, що вплинуло на характер визначення соціоестетичних вимірів мистецтва, соціально-художній реальності в цілому, комплексному підході у вивченні художніх потреб як основи соціально-художніх відносин на базі емпіричних досліджень всеукраїнського масштабу з виходом у практику регулювання художнього життя і естетичного виховання, формуванні нових її різновидів (соціологія естетичного виховання), розкриття особливостей функціонування української художньої культури в перехідні періоди (перебудови та ін.).

6. Розкрито динаміку і нерівномірність розвитку галузевих різновидів соціології мистецтва, кожен з яких має свої особливості. Якщо соціологія літератури, соціологія театру і соціологія музики, набули в кін. ХХ ст. відносно повного розвитку, та пройшли ті ж стадії становлення, що й соціологія мистецтва в цілому, але з певним відставанням, та отримали усталений науковий і суспільний статуси, то соціологія кіно та соціологія образотворчого мистецтва тільки формуються.

Публікації автора:

1. Алієва Л.О. Із історії становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні першої чверті ХХ ст. // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2004. – № 2. – С. 112-117.

2. Алієва Л.О. Соціологічні дослідження образотворчого мистецтва в СРСР та в Україні у контексті становлення української соціології мистецтва (історичний аспект) // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2004. – № 3. – С. 118-124.

3. Алієва Л.О. Методологічні засади дослідження становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2005. – № 4. – С. 89-95.

4. Алієва Л.О. Становлення і розвиток етносоціологічного напрямку в українській музикології (історичний аспект)// Праці Центру пам’ятникознавства. Вип. 8 / Центр пам’ятникознавства НАН України та УТОПІК. – 2005. – С.291-300.

5. Алієва Л.О. Соціологічні дослідження кіно в Україні в соціокультурному контексті сучасного кінопроцесу (історичний аспект) // Культура і сучасність. – 2004. – № 1. – С. 108-114.

6. Алієва Л.О. Проблеми соціології мистецтва у підготовці митців // Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культорологічні, мистецькі виміри // Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. – К., 2004. – С. 160-162.

7. Алієва Л.О. Соціологічні проблеми кіно в СРСР, сучасній Росії та Україні // Семашко О.М. Соціологія мистецтва:навчальний посібник. – Львів; Магнолія плюс, 2005. – с.213-215.

8. Алієва Л.О. Еволюція соціологічних досліджень образотворчого мистецтва в СРСР та їх особливість в Україні // Семашко О.М. Соціологія мистецтва:навчальний посібник. – Львів; Магнолія плюс, 2005. – С.166-172.