Анотація до роботи:
Науменко О.М. Становлення і розвиток адміністративної субкультури в Україні. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. – Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського . – Одеса, 2005. Дисертація присвячена соціально-філософському осмисленню становлення і розвитку адміністративної субкультури в Україні на межі ХХ-ХХІ століття. Адміністративна субкультура – знання, традиції, звичаї, менталітет, правова, політична, моральна свідомість як специфічна підсистема загальної культури народу, виконує важливу функцію внутрішнього регулятива діяльності працівників державного апарату. Особливого значення вона набуває як соціально-духовна умова розвитку української державності і демократизації сучасного суспільства, коли все більший вплив на стан справ у країні справляє ставлення чиновників до своїх професійних і громадянських обов’язків перед народом. У дисертації досліджується генеза поняття адміністративної субкультури в історії соціальної філософії і на основі методів структурного функціоналізму й концепції соціальної дії Т. Парсонса і М. Вебера визначається структура особистих якостей, життєвих сенсів, експектацій державних службовців, співвідношення в їх діяльності конформістських, бюрократичних та інноваційних компонентів, що відкриває нові можливості для розробки диференційованих ефективних систем морального і матеріального стимулювання їх діяльності, спрямованої на добробут народу. Такий методологічний підхід дав змогу розкрити регулятивну функцію адміністративної субкультури як механізму соціалізації службовців, виявити інваріантне ядро світової адміністративної субкультури, її специфічні та національно-регіональні відмінності, обґрунтувати ідею поєднання двох моделей соціальної дії – управлінських акцій «зверху» і самоорганізації виконавців «знизу» як необхідної умови успішного проведення адміністративної реформи. Аналіз основних напрямків і засобів «етизації» державної служби дозволив зробити теоретичні і практичні висновки щодо створення відкритої, «прозорої» системи державного управління, суб’єкти якого сприймають служіння суспільству як свій внутрішній моральний обов’язок. |