Наукові дослідження ХIХ–ХХ ст., поява карт етнічної території, матеріали переписів сприяли формуванню територіального аспекту білоруського питання ще перед 1914 р. Перша світова війна надала цій проблемі нового якісного виміру, перетворивши її з предмету академічних та політичних дискурсів на один з важливих аспектів геополітичної перебудови Центральної і Східної Європи в 1914–1923 рр. Упродовж 1914–1917 рр. у середовищі білоруської інтелектуальної еліти відбувалося обговорення альтернатив державного самовизначення Білорусі. Однак серед обговорюваних проектів ідея незалежної Білоруської держави в етнічних кордонах виокремилась досить пізно і залишалася доволі слабо інституціоналізованою. І лише небажання спершу Тимчасового уряду, а потім і більшовиків сприяти хоча б мінімальному вирішенню білоруського питання, призвело до радикалізації позиції лідерів білоруського національного руху і збільшення кількості його прихильників. На проголошення Білоруської національної держави вплинули зміни геополітичної ситуації у зв’язку з наступом німецьких військ на Східному фронті та переговорів у Брест-Литовську. Тільки після проголошення своєї незалежності Білоруська Народна Республіка могла сподіватися на перегляд умов миру. БНР конституювалася в етнічних кордонах, однак насправді її територія була значно меншою. Вирішення територіального питання в БНР залежало від позиції Німеччини і результатів Першої світової війни. При створенні Білоруської РСР і формуванні її кордонів керівництво РРФСР керувалося не правом націй на самовизначення, а міжнародною ситуацією. Республіці відвели роль буфера. Сама Білорусь розглядалась як адміністративно-територіальна одиниця, а не як самостійна національна держава. Представників Білорусі не було допущено до участі в жодній міжнародній конференції. Доля білоруських територій вирішувалася виключно іноземними дипломатами. Спроби її керівництва дипломатичним шляхом вирішити територіальні суперечки з сусідами закінчилися невдачею. На встановлення кордонів між цими державами мав вплив зовнішньополітичний та воєнний фактори. Для центрального радянського керівництва територія Білорусі була лише розмінною монетою в його політичних іграх з Німеччиною, Польщею, Литвою. Заради досягнення власних політичних інтересів і збереження влади керівництво Радянської Росії жертвувало частинами території Білорусі, підписуючи договори з Німеччиною в Брест-Литовську, з Литвою – в Москві, з Польщею – в Ризі. Вищенаведене дозволяє стверджувати, що впродовж досліджуваного періоду білоруське питання було швидше об’єктом маніпулювання, ніж самостійним суб’єктом міжнародної політики. Водночас можна стверджувати, що виникнення білоруської національної державності стало результатом реалізації права націй на самовизначення, яке здобуло популярність як новий універсальний принцип геополітичної перебудови наприкінці Першої світової війни. Можна припустити, що незалежно від результатів світової війни і революції, білоруське питання було б тою чи іншою мірою територіально інституціонованим. Однак реальне розв’язання територіальної проблеми було обмовлене не лише поступальним розвитком білоруського національного руху, але й впливом численних зовнішньополітичних чинників та збігом низки випадкових обставин. | 