1. У процесі становлення й розвитку архітектурно-проектної справи в містах Слобідської України виділені чотири послідовні етапи: - поява професіоналів-архітекторів й організаційне закріплення посадової позиції архітектора (2-а пол. XVIII ст.); - структурування й організаційне оформлення архітектурно-проектної справи в рамках централізованої моделі (1-а трет. XIX ст.); - перехідний етап до децентралізованої моделі (з 1832 р. до сер. 1860-х рр.), що полягав в поділі функцій організації й керування архітектурою й містобудуванням між декількома самостійними структурами державного управління; - становлення й розвиток децентралізованої організації архітектурно-проектної справи в нових суспільно-політичних умовах, що складалися після проведення селянської реформи й у зв'язку із затвердженням на Слобожанщині інститутів місцевого самоврядування (1860-і – 1910-і рр.). 2. На початковому етапі архітектурне проектування було включено в коло найважливіших завдань адміністративної вертикалі. Архітектор був державним чиновником. Джерелом правових установлень, зразкових проектів, а також професіоналів-архітекторів, що призначалися на ключові посади, був імперський центр. Особливістю процесу відокремлення архітектури як професійної діяльності на Слобідській Україні була наявність у регіоні підготовки архітекторів уже з середини XVIII в., спочатку в Прибавочних класах Харківського колегіуму, а потім у Народному училищі. Можливість спиратися на власні сили в розробці проектів і планів, що з’явилась, істотно вплинула на характер відносин міст губернії із центром (першим губернським архітектором став випускник Прибавочних класів Харківського колегіуму). 3. На етапі централізованої організації на Слобожанщині проектування, навчання й керування виділилися як окремі області професійної роботи й закріпилися в посадовій номенклатурі (у т.ч. губернський й університетський архітектори). На цьому етапі архітектурна підготовка перейшла в Харківський університет, особливе значення набула діяльність університетського архітектора. Створення на Слобожанщині системи військових поселень додало архітектурно-проектної діяльності першої третини XIX в. характер напіввійськової організації. Підсилився зв'язок із центром, аж до особистої участі вищих державних сановників у проектах у регіоні. 4. У рамках державної організації архітектури й будівництва на наступному етапі відбувався поступовий відхід від повної централізації. Завдання проектування й будівництва розділялися між окремими міністерствами й відомствами. На території Слобідської України визначальним був вплив Військового міністерства (військові поселення й Комітет з облаштування м. Харкова) і Міністерства народної освіти (діяльність Харківського навчального округу по будівництву гімназій, шкіл і народних училищ), а також єпархіального управління (церковне будівництво). 5. На етапі децентралізації у винятковому веденні держави залишалися тільки нормативні й контрольні функції (розділені по відомчій приналежності); проектування й будівництво усе більше переходили до земських, муніципальним і приватних структур. Етап був відзначений подальшим зміцненням і диверсифікованістю архітектурної підготовки (Харківський технологічний інститут, художня школа Івановій-Раєвській, підготовка техніків і креслярів у Ремісничому училищі), а також інтенсивним розвитком приватної проектної практики, створенням приватних проектних контор, конкуренцією й одночасно творчою співдружністю між місцевими й столичними зодчими. Крім Петербурга, істотний вплив на архітектурне життя робили міжнародні контакти. 6. Порівняльний аналіз етапів розвитку архітектурно-проектної справи на Слобожанщині дозволив виявити розходження в характері структурних зв'язків у професійній сфері для кожного з етапів. Зокрема, для становлення централізованої моделі (І етап) було характерно повне зосередження професійних завдань у рамках централізованого апарата адміністративного керування й поява в регіоні архітектурної підготовки. У ході закріплення даної моделі (ІІ етап) відбувався послідовний розвиток й ускладнення системи місцевих державних органів, що проводили на місцях установки й рішення центра, а також допущення деякої ініціативи на місцях; розвиток архітектурної освіти в університеті. Централізована система використовувала чотири основні форми регламентації архітектурно-будівельної справи: (а) будівельні устави; (б) цільові укази й акти;
(в) зразкові проекти; (г) регуляційні, конфірмовані проекти планування. На етапі поступового відходу від повної централізації (ІІІ етап) характерні поділ компетенції між рівнями апарата держуправління, поступовий поділ архітектурних завдань і зосередження їх в окремих міністерствах і відомствах, поступове переміщення керівництва архітектурно-будівельною справою на губернський рівень. На етапі децентралізації (IV етап) компетенція між різними інституціями (державними, муніципальними тощо) розділялася по окремих операціях регулювання, таких як ініціатива, розробка, узгодження з територіями або відомствами, затвердження, виконання та контроль. На етапі децентралізації істотно оновилися структура й зміст нормативних документів, що регулювали архітектурно-проектну справу. Головним засобом управління розвитком населених місць стали Обов'язкові постанови по будівельній частині, вироблення й прийняття яких були компетенцією муніципальних органів. 7. Виявлено вплив зміни досліджуваних форм існування професії на поширення в регіоні актуальних тенденцій архітектурної творчості. На І етапі почалися роботи з регулювання планувальної структури міст. При цьому стильова архітектура (пізнє бароко й класицизм) почала заміщати народне зодчество. На ІІ етапі в плануванні міст утверджувалися регулярні принципи. На основі «зразкових проектів» та проектів великих громадських будівель формувалася класицистична забудова слобожанських міст. На ІІІ етапі жорстка державна регламентація, що співпала зі специфікою прийомів пізнього класицизму, втілилася в архітектурі військових поселень. Плани міст, що розроблялися, позначені притаманними офіційному стилю формальністю та геометричним схематизмом, проте в індивідуальних і зразкових проектах уже з’являлися стильові варіанти, що провіщали поступовий відхід від класицизму. Період децентралізації позначений на Слобожанщині усвідомленням архітектури як професії і як суспільного інституту, а України як особливого регіону на архітектурній мапі Європи. Вперше з'явилися завдання збереження архітектурної спадщини й виявлення місцевої самобутності. Диверсифікованість замовлення на архітектурне проектування закономірно відбилася в розмаїтті форм і стилів забудови. Пізня еклектика співіснувала зі стилем модерн, разом з яким на Слобожанщину прийшли технологічні новації. Велися дослідницькі роботи в області архітектури й містобудування. 8. Виявлено, що на поч. XX ст. на Слобожанщині розвилися «цехова» самоорганізація, суспільна й наукова діяльність архітекторів, архітектурна просвіта громадськості. Архітектурні товариства сприяли зміцненню взаємодії між професіоналами й міською громадськістю, органами міського самоврядування, державними установами. Провідну роль грали архітектурно-будівельне відділення Харківського технічного товариства та Український художньо-архітектурний відділ при Російському Харківському літературно-художньому гуртку. Як нормативний принцип життя професії затвердився вільний обмін думками з актуальних питань архітектури. | 