Вибори є найбільш суттєвим виявом демократії, критерієм загальної зрілості і цивілізованості суспільства. Вони є показником здатності держави до формування і підтримання задовільного для основної маси народу соціального порядку. У деяких випадках, вибори є найбільш надійним механізмом вибору історичної перспективи. Вибори цілком адекватні своїй внутрішній сутності. Це - передусім історичний вибір. Хоча при цьому відбувається тимчасове скасування соціального контракту: перерозподіл влади, ситуативна диференціація й консолідація, оновлення політичного режиму та пов’язана із цим нова інтеграція; розгортання і розв’язання соціальних конфліктів через політичну боротьбу тощо. Проте, будучи за своєю суттю історичним вибором, вибори характеризуються, боротьбою різних культурних моделей майбутнього та пов’язаних з ними альтернативних соціальних проектів щодо його досягнення. Тому: - вибори є водночас особливою соціальною ситуацією суспільства, моментом історичного процесу, соціальним простором міжсуб’єктної соціальної взаємодії. Вони здатні сприяти як диференціації, так і консолідації суспільства, виступаючи політичним механізмом розв’язання соціальних конфліктів, у першу чергу пов’язаних із вибором суспільством власної історичної перспективи; - найбільш вагомими групами у соціальній структурі є класи, етноси і конфесії; вони багаточисельні, консолідовані і здатні бути самостійним суб’єктом електоральної дії. З інших груп вагомими є також професійні, територіальні, поселенські, вікові і статеві групи; - найвпливовішими серед соціальних організацій у виборчій кампанії є політичні партії і профспілки; із інститутів - держава і церква. Комбінація всіх цих чинників складає електоральну структуру суспільства; - вибори є наслідком і передумовою подальшої демократизації суспільства, механізмом набуття народом постійної практики демократичної взаємодії із владою. Їх рівень визначається балансом розподілу влад, місцем і питомою вагою судової влади, характером конституційного устрою (як соціального контракту між народом і владою насамперед), незалежністю ЗМІ, освіченістю і політичною культурою основної маси населення, рівнем його соціальної активності (здатністю до соціальної роботи), характером панівного і підлеглого класів (їх “подвійної діалектики”), керівної еліти і державницької групи. Демократичність виборів залежить також від рівня “федералізації” суспільства (розподілу влади між центром і регіонами), економічного становища народної маси, яке визначає зміст, рівень і спрямованість протесту “протестного” електорату; - взаємодія основних суб’єктів виборчого процесу має конкретно-історичний і ситуативний характер. Конкретно-історичний у тому розумінні, що кожне окремо взяте суспільство, має особливу модифікацію своєї соціогрупової структури, політичної системи (впорядкованої сукупності конкуруючих за владу політичних організацій), політичного режиму (рівня демократичності), загального інституційного порядку. Ситуативний в тому розумінні, що кожні окремо взяті вибори мають свою специфіку міжсуб’єктної електоральної взаємодії, яка повністю не накладається на іншу ситуацію. І фатально не визначає змісту і напрямку історичного процесу; - домінуючим об’єктом соціологічного аналізу є виборчі технології, бо саме через вибори проявляється їх суть, внутрішня сутність чи латентна функція. У вітчизняній літературі виборчі технології розглядаються переважно з їх суто технічного, організаційно-маніпулятивного боку. Специфіка авторського підходу полягає в тому, щоб розглядати вибори як “технологію” історичного руху, соціотворчий процес, момент відносно усвідомлених і, певною мірою, контрольованих соціальних перетворень через контрольований перерозподіл влади як основного ресурсу перспективно орієнтованих історичних дій. |