Розглянуті дисертантом різні підходи до тлумачення суті діалогу (онтологічний, гносеологічний, антропологічний, герменевтичний та ін.) зведено в системну класифікацію, яка дозволила зробити висновок про те, що соціокультурний діалог є поняттям інтегральним, оскільки в ньому поєднуються ключові смисли цих підходів до тлумачення суті діалогу. Внаслідок проведеного дослідження було з'ясовано, що соціокультурний діалог як в теоретичному аспекті, так і в практичному, є єдиною альтернативою загрозі війни цивілізацій. Однак для побудови конструктивного діалогу необхідна близька або однакова логіка структурування предметного світу і мислення учасників діалогу, що якраз характерно для культур Заходу і мусульманського Сходу. У ході аналізу доведено, що існують фундаментальні історичні і соціокультурні передумови для діалогу мусульманського Сходу і Заходу, серед яких треба відзначити загальну історію взаємних культурних впливів, загальні за походженням світоглядні джерела (близькі за ідейним і сюжетним змістом священні монотеїстичні тексти, загальні джерела філософських вчень – тексти давньогрецьких філософів), та майже співпадаючі морально-етичні системи. Наявні сьогодні образи культури Іншого далекі від адекватного сприйняття – вони обтяжені безліччю упередженостей, негативних стереотипів (автономних і гетерономних) і забобонів, властивих імагінативній парадигмі сприйняття, що традиційно існувала, і опису Іншого. Для здійснення соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом необхідно будувати адекватні уявлення про іншу культуру на основі запропонованої нами когнітивної парадигми сприйняття Іншого, яка заснована не на забобонах, а на раціональному знанні і здоровому глузді, не на зіставленні «ми-вони», а на принципі домінанти Іншого. Щоб поглянути об'єктивно на сутність Іншого, потрібні і прагнення до об'єктивності, і наявність певної емпатії, що дозволяє не тільки розуміти явища Іншої культури, але і переживати їх. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що в умовах глобалізації з боку економічно розвинених країн здійснюється процес не тільки економічної, але й культурної уніфікації за американським стандартом, затверджується глобальна однодумність в сфері ціннісних орієнтацій тощо, що викликає негативну реакцію з боку національних держав і посилює фундаменталістські тенденції у всіх релігіях, в тому числі і в ісламі. Внаслідок порівняльного аналізу уявлень про поняття глобалізації у західних дослідників, а також у представників арабської думки, з'ясувалося що і ті, та інші погоджуються з думкою про те, що глобалізація містить в собі як негативні, так і позитивні сторони. Таким чином, глобалізація не є непереборною перешкодою на шляху побудови конструктивного соціокультурного діалогу за умови, що з цим процесом не буде тісно пов'язуватися загроза культурної уніфікації за західним або східним зразком, наслідком якої може стати знищення соціокультурного різноманіття. У такому випадку глобалізація як джерело поширення аутентичного знання про Інше, за допомогою сучасних інформаційних технологій і Інтернету може стати позитивним чинником у побудові соціокультурного діалогу між Заходом і Сходом. У ісламі спостерігається посилення фундаменталістських тенденцій, метою яких е огородити суспільство від нововведень і неприйнятних цінностей, що створює тимчасові труднощі для соціокультурного діалогу між Заходом мусульманським Сходом. Мусульманський «ренесанс» збігся з новим періодом, коли частина Умми знаходиться в діаспорі і вимушена жити, вступаючи в мультикультурні та крос-культурні відносини, що створює непрості соціокультурні проблеми. З іншого боку, у зв'язку з відродженням ісламу з'являються радикальні ісламістські тенденції і пов'язані з ними терористичні акти, що не мають нічого спільного з ісламом як релігією і культурною основою Умми. Не виключена ймовірність нового спалаху мусульманського «ренесансу» в зв'язку з прагненням Іранської Республіки зайняти лідируючі позиції в ісламському світі. Небезпека полягає в тому, що такі претензії уряду Ірану можуть призвести і до розколу мусульманської общини, а, значить, до сповільнення процесів інтеграції мусульманських держав і до звуження простору для соціокультурного діалогу з Заходом. Однак не виключений і той варіант, що чергова хвиля відродження ісламу в новій, модернізованій, формі може привести до того, що арабо-мусульманський соціокультурний світ буде вимушений тяжіти до побудови паритетних відносин із Заходом і Європою. Для здійснення продуктивного діалогу, по-перше, необхідно долати ті негативні стереотипи і спотворені образи взаємного сприйняття, що нагромадилися протягом довгого часу, спираючись на когнітивну парадигму взаємного сприйняття – і тут свою роль повинні зіграти інтелектуальні еліти; по-друге, всі відносини між двома соціокультурними світами необхідно будувати на нових принципах: паритетності, взаємної культурної емпатії і домінанти Іншого. Активна взаємодія і внутрішній соціокультурний діалог народів України і Криму є одним із найбільш істотних чинників сучасної історії української держави. В історії міжконфесійних відносин важлива роль відводиться взаємовідносинам представників західної і східної культури. Надзвичайно насичений культурний простір України і Криму, де розташовуються самобутні і яскраві традиційні культури, різнорідний світогляд тощо демонструє, що, незважаючи на деяку напруженість, все-таки в українському суспільстві має місце гармонійна єдність, толерантні способи спілкування, здатність і можливість будувати внутрішній соціокультурний діалог. З набору сценаріїв можливого майбутнього, серед яких більшість катастрофічних, людство має відшукати найбільш сприятливі, що забезпечують не тільки його виживання, але і сталий розвиток. Таким сценарієм, на наш погляд, є сценарій соціокультурного діалогу, побудований на запропонованих нами принципах: паритетності у відносинах, взаємної культурної емпатії і домінанти Іншого. |