В дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нові підходи до розв’язання проблем в сфері соціального захисту сільського населення. Результати дисертаційного дослідження дали змогу дійти до таких висновків: 1. Неоднозначність тлумачення категорії соціального захисту та напрацювання науковців обумовлюють необхідність запропонувати власний підхід до цієї проблеми. Соціальний захист сільського населення доцільно розглядати як «активну політику держави, що активізує та мотивує економічно активне населення до трудової діяльності, яка забезпечується правом власності на «землю» (у її грошовому вимірі) та стимулюється з боку держави в частині реалізації можливостей реального використання такого права. Саме акцентування на активні економічній політиці держави дасть змогу втілювати в життя суспільства економічні та соціальні програми, що позитивно відобразяться на загальному добробуті населення, сільського зокрема. 2. Соціальний захист повинен включати такі основні взаємоузгоджені блоки: забезпечення зайнятості, професійної підготовки, підвищення кваліфікації незайнятого населення при необхідності та перепідготовки вивільнених працівників, надання матеріальної допомоги безробітним і членам їх сімей, організація громадських робіт. Ці складові знаходять своє відображення в основних напрямах державної соціально-економічної політики, зокрема державної політики зайнятості населення. 3 . Демографічна ситуація, що склалася в Україні за всіма ознаками характеризується як кризова. Одним з основних негативних чинників її виникнення є процес депопуляції. Значні обсяги депопуляції у сільській місцевості є наслідком суттєвої деформації вікової структури сільського населення. 4. Соціально-економічні процеси, що відбувалися в країні наприкінці минулого і на початку нинішнього століть, зокрема занепад виробничої сфери і як наслідок погіршення добробуту селян, призвели до суттєвого погіршення стану соціальної захищеності українського селянства, про що свідчить серед іншого і стан соціально-культурної сфери. На сьогодні спостерігається ситуація, за якої рівень забезпеченості сільських мешканців об’єктами соціально-культурного призначення в цілому на порядок нижчий порівняно із жителями міст. 5. Рівень соціальної захищеності працюючих селян значною мірою визначається характером зайнятості та станом виробничої сфери в цілому та сільського господарства зокрема. У країнах з ринковою економікою левова частка доходів домогосподарств традиційно формується за рахунок заробітної плати, що з одного боку свідчить про високу вартість робочої сили працівників, з іншого – характеризує стан та ефективність функціонування економіки. В Україні ж оплата праці у сільському господарстві залишається значно нижчою, ніж серед працівників інших видів діяльності. Робоча сила працівників аграрної сфери оцінюється майже удвічі дешевше, ніж у цілому по економіці, що не створює надійної основи соціальній захищеності селян. 6. Формування ефективної моделі соціальної політики України нерозривно пов’язане з утвердженням соціально-орієнтованої ринкової економіки, яке вимагає тривалого періоду проходження окремих етапів з визначенням стратегічних пріоритетів. Саме сьогоднішній стан соціальної захищеності зумовлює необхідність формування соціально-економічного середовища, який у комплексі має поєднуватись із законодавчо-нормативною базою, цивілізованим ринком землі сільськогосподарського призначення, державним моніторингом за дотриманням чітких та прозорих правил обігу землі, та має на меті мотивацію сільського населення до економічної діяльності та, як наслідок, до покращення власної захищеності як у соціальній сфері, так і на ринку праці. 7. Основними напрямами мотивації економічної активності сільських мешканців мають бути: формування сприятливого фінансового клімату, створення ефективного інституціонального середовища та формування належного інфраструктурного забезпечення. 8. Модель формування соціально-економічного середовища визначає формування адекватної ринковим умовам законодавчо-нормативної бази, ринку землі сільськогосподарського призначення, державний моніторинг за дотриманням правил обігу землі та має на меті мотивацію сільського населення до економічної діяльності та самостійного підвищення рівня його соціальної захищеності. |