У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сутності соціального контролю як чинника розвитку та саморегуляції суспільства. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином: 1. Проблема соціального контролю в соціально-гуманітарній літературі є мало досліджуваною, тематично розпорошеною в окремих галузях гуманітарного знання. Основну увагу науковці зосереджували на з’ясуванні сутності та виявленні головних ознак соціального управління, на аналізі характерних рис управлінських рішень, співвідношенні влади і контролю. Поза увагою фахівців залишилася проблема дослідження соціального контролю в умовах розгортання глобалізаційних процесів і становлення інформаційного суспільства, а також людиновимірчий аспект зазначеної проблеми. 2. Використання в дослідженні діалектичного, синергетичного, системного, феноменологічного підходів дозволило розглянути соціальний контроль як процес вирішення протиріччя між реальним станом соціальних процесів і нормативною формою, яка є загальнообов'язковою в даному соціумі, як результат впливу стану організаційної культури суспільства на спрямованість і зміст реформування соціуму та соціальної активності особистості. 3. Соціальний контроль виступає невід’ємною складовою суспільства і містить у собі соціальні інститути, норми, що регулюють суспільні відносини та життєдіяльність соціальних суб’єктів. Соціальний контроль є синергією діяльності держави та інституцій громадянського суспільства, спрямованою на раціоналізацію соціального буття, збереження цілісності суспільства, організацію колективних дій, що ведуть до гармонізації взаємовідносин людей між собою і з навколишнім світом. Соціальний контроль, виступаючи механізмом підтримки соціальної рівноваги і здійснюючи процеси саморегуляції суспільства, вдосконалюється разом із соціальними змінами, що відбуваються в суспільстві. Він покликаний регламентувати й консолідувати діяльність усіх соціальних суб’єктів суспільства, забезпечуючи його стале, рівноважне, стабільне функціонування і соціальний розвиток. Реалізуючи свої функції, соціальний контроль виступає фактором вирішення суспільних протиріч, у тому числі протиріч між завданнями демократичного розвитку соціальної системи та формами реалізації соціальних відносин, що існують сьогодні в українському суспільстві. Соціальний контроль – це цілеспрямований та дієвий вплив соціальних суб’єктів на поведінку агентів соціальної взаємодії з метою оптимізації функціонування всієї суспільної системи в рамках реалізації суб’єкт-суб’єктних відносин, закріплених на всіх рівнях функціонування соціальної системи, починаючи із законодавчого закріплення та закінчуючи рівнем самосвідомості конкретної людини як члена суспільства. 4. У первісному суспільстві соціальний контроль здійснюється через покарання людини за порушення культу тотема і табу і спрямований в основному на біологічне виживання людства. В античні часи суспільство впроваджує правове регулювання суспільних відносин і контролює полісну діяльність своїх співгромадян, їх приватне життя, розширюючи простір для реалізації античною людиною індивідуальної свободи через участь у народних зборах, управлінні державою, у праві володіння землею та рабами. У середньовіччі домінувала релігійна форма соціального контролю, церква підпорядковувала і контролювала стан суспільних відносин за допомогою інтердиктів, Папських енциклік, індульгенцій. Контроль всередині прошарків середньовічного суспільства здійснювався за допомогою правил і норм, прийнятих у них: в середовищі бюргерів існували цехові правила і обмеження, лицарі застосовували правила честі. В епоху Відродження соціальний контроль здійснювався за дотриманням господарського способу життя, міри у витратах і накопиченні, що сприяло генезису капіталізму в суспільстві. З періоду Нового часу контроль за дотриманням невід’ємних прав людини (свободи, права на власність, соціальну безпеку тощо), підтримку демократичності соціуму все частіше бере на себе держава. Контроль за діями держави бере на себе громадянське суспільство. В новітній історії людства соціальний контроль пов’язаний з ґенезою інформаційної цивілізації і характеризується все більшим переміщенням соціального контролю з економічної сфери в сферу політичну; зі сфери контролю за капіталом і працею в інформаційну сферу і створенням системи стримувань і рівноваги між державним і громадянським контролем суспільних процесів. 5. Соціальна взаємодія у процесі реалізації соціально-контрольних відносин передбачає становлення громадянського суспільства як самостійної соціальної підсистеми, базового елемента сучасного контрольного процесу. Громадянське суспільство є регулятивним механізмом, природна сутність якого обумовлює реалізацію завдання розширення контрольних повноважень суспільства. Це дає змогу змінити логіку контрольних відносин і розширити кількість реальних суб’єктів соціального контролю. Однією з основних функцій соціального контролю є діяльність по гармонізації соціальних інститутів, тобто щодо найбільш повного й глибокого поєднання інтересів різних суб’єктів, їх інтересів з інтересами суспільства, формування усталених норм і цінностей. Сьогодні концептуальний характер громадянського суспільства суттєво змінюється. Його принципова схема набуває вигляду “громадянин – громадянське суспільство”, за яким стоять життєві смисли людини та суспільства як системи, що самоорганізується, єдність приватного і публічного життя людей; певна система координат, що забезпечує зв’язок вертикальних і горизонтальних суспільних відносин, однією з форм яких і виступає система соціального контролю. 6. Людиновимірчий аспект підвищення ефективності соціального контролю полягає в тому, що він найбільшою мірою може сприяти позитивним зрушенням, реальним відчутним змінам і процесам суспільного розвитку, збагаченню соціального капіталу нації і людини, загальному прогресу України. Головною метою діяльності всіх суб’єктів соціального контролю має стати людина, створення умов для самореалізації її особистісного потенціалу, свободи вибору нею напрямів і форм самоствердження у сфері суспільного буття. Людина, її всебічний розвиток, добробут, соціальна безпека, права та свободи є найвищою цінністю сучасного суспільного прогресу і будь-якої контрольної діяльності. 7. Сучасним вектором здійснення соціального контролю виступають такі цінності, як екзистенціально значущий порядок у суспільстві, зростання масштабу свободи соціальних суб’єктів, формування соціально-конструктивних світоглядних орієнтацій особистості, створення умов для розвитку її підприємницької ініціативи і реалізації творчих потенцій. Закономірною є тенденція, яка проявляється в тому, що з розвитком громадянського суспільства, підприємницького інтересу, зумовленого вдосконаленням ринкового механізму господарювання, зростає синергія організації та самоорганізації в здійсненні соціального контролю, посилюється вплив громадських форм контролю на всі сфери життєдіяльності суспільства. 8. Недостатня ефективність соціального контролю в сучасному українському суспільстві зумовлена невизначеністю соціальної стратегії розвитку українського суспільства, наявністю низки політичних, соціально-економічних та ідеологічних проблем українського соціуму (правовий нігілізм, тінізація економіки, корупція, низький життєвий рівень, маргіналізація значної частини населення, безробіття тощо). У цих умовах індивід посилює активність задля власного вітального і матеріального забезпечення, захищаючи, перш за все, особистісні інтереси, іноді порушуючи норми (правові, моральні, корпоративні) сумісного співіснування. Це сприяє соціальній дезорганізації суспільства і робить нагальною проблему впровадження нової парадигми соціального контролю. |
