Анотація до роботи:

Воронова Ю.В. Соціально-психологічні детермінанти віктимної поведінки неповнолітніх жертв сексуальних злочинів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.06. – юридична психологія. Національний університет внутрішніх справ. МВС України. Харків, 2005.

У роботі здійснений аналіз соціально-психологічних та правових факторів, які впливають на формування та прояв віктимності у жертв сексуальних злочинів. Визначено, що умови виховання неповнолітніх від 14 до 18 років, їхні взаємовідносини з батьками та однолітками, це фактори, які впливають на рівень їх віктимності. Встановлено, що діти, які живуть в сім’ях з низькою культурою, рівнем матеріального достатку та освіти батьків мають занижену самооцінку і при цьому у них високий рівень віктимності. Однак дівчата, які живуть в сім’ях з гарним матеріальним достатком та освітою батьків мають завищену самооцінку і теж достатньо високий рівень віктимності.

Результати дослідження свідчать про індивідуально-психологічні умови та фактори віктимності. До них належать ціннісні орієнтації, комунікативна, мотиваційна та емоційно-вольова сфера і Я-концепція. Чим вище рівень віктимності, тим в більшій мірі згадані психологічні фактори відрізняються від контрольних показників.

В дисертації доведено, що визначення рівня віктимності слід проводити у осіб, які ще не постраждали від сексуального злочину і у них немає негативних змін в психіці.

Встановлено, що зґвалтування неповнолітніх приводить до виникнення у них посттравматичних стресових розладів, які проявляються і через рік після скоєння злочину.

Дається обґрунтування методів боротьби з сексуальними злочинами; приводяться сучасні технології соціально-психологічної та правової профілактики віктимності неповнолітніх.

1. У результаті теоретичного аналізу встановлено, що проблема віктимності неповнолітніх жертв зґвалтування тільки починає розроблятися. Переважна більшість авторів вважають: чим вище рівень віктимності неповнолітніх, тим більше ймовірність того, що вони можуть стати жертвою сексуального насильства. Вважається, що наслідком останнього є розвиток у них цілого ряду негативних змін у психіці. Однак у більшості досліджень рівень віктимності визначається вже у жертв зґвалтування, тобто після здійснення злочину, який сильно травмує психіку. Тому, якщо вважати, що потенційні жертви мають високу віктимність, то її рівень потрібно визначати до скоєння злочину, а не після нього. Причому, для реалізації такого підходу необхідно підібрати й апробувати такі методи дослідження, які дозволили б визначити параметри, що змінюються в результаті злочину в найменшій мірі.

2. Для визначення рівня віктимності у неповнолітніх, які не постраждали від зґвалтування, найбільш об'єктивну інформацію дозволяють отримати наступні методи: карта Д. Стотта (методика програмованого спостереження), причому з 16 її симптомокомплексів для визначення віктимності працюють тільки шість. Тому її діагностику необхідно проводити за цими шести симптомокомплексами. Осіб, у яких показники за ними вище чотирьох балів треба відносити до групи ризику, тому що у них рівень віктимності високий.

За методикою «Підлітки про батьків» при показниках вище чотирьох балів за шкалами директивності, автономності, непослідовності і ворожості цих осіб можна вважати з високим рівнем віктимності. При використанні методики «Діагностика особистісної тривожності», якщо за кожним видом тривожності у конкретної людини буде більше 20 балів, а загальний рівень тривожності більше 70 балів, то це також показник високого рівня віктимності даної особи.

Крім названих методів для визначення віктимності можна також використовувати шкалу мотивації школярів, FPI, методику САМОАЛ, діагностику Я-концепції, опитувальник 16 PF Кетела.

3. Встановлено, що параметрами, які в найменшій мірі змінюються після зґвалтування неповнолітніх, є умови їх життя, виховання, відносини з батьками й однолітками в школі. Тому ці параметри потрібно визначати в першу чергу. Показано, що формування і ступінь прояву віктимності у неповнолітніх визначається сукупністю взаємодії соціально-психологічних факторів. До них відносяться умови в родині підлітка: неповна родина, низький матеріальний рівень життя, нервозність, брутальність, непристойність, ворожість, автономність і непослідовність батьків у відносинах з дітьми – це основні фактори, які деформують соціалізацію неповнолітніх та збільшують ступінь віктимізації особистості.

Однак до складу зґвалтованих неповнолітніх з високим рівнем віктимності входять особи, які живуть у заможних родинах та високим рівнем освіти батьків. При цьому, за оцінками підлітків і за результатами бесід з ними, встановлено, що в цих родинах батьки дуже мало уваги приділяють вихованню дітей: у них низький позитивний інтерес до їх життя, до кола спілкування, до захоплень. Автономність і директивність батьків спричиняє відсутність психологічного контакту і рідкий прояв щиросердечної теплоти до дітей. При цьому, чим гірше рівень виховання в родині, тим у більшому ступені у дітей виявляється дратівливість, тривожність, депресивність, тим більше сформована соціальна боязкість і залежність від обставин.

Тому аналіз сімейної атмосфери, виховання й у цілому рівня соціалізації неповнолітніх – це один з основних факторів і умов об'єктивного визначення віктимності їх поведінки.

4. До психологічних факторів, що впливають на формування і прояв віктимності у неповнолітніх, відносяться: ціннісні орієнтації, комунікативна, мотиваційна й емоційно-вольова сфера, Я-концепція.

Ціннісні орієнтації потерпілих від насильства неповнолітніх деформовані в порівнянні зі своїми однолітками. Жертви зґвалтування орієнтовані на одержання «гострих» відчуттів, на малу потребу в пізнанні і навчанні, у творчості; основними цінностями для них є: погоня за задоволеннями, новими емоціями, враженнями, бажання подобатися; для них характерно сексуально орієнтована поведінка, тому що одна з найважливіших потреб у цих осіб – це взаємини з представниками протилежної статі, до яких виявляється підвищений інтерес.

5. Зґвалтування неповнолітніх викликає у них зростання різних видів тривожності, у порівнянні з контролем, у 2-2,5 рази. Особливо збільшуються показники міжособистісної тривожності: для осіб з контрольної групи у 14-15-літніх - 13,1 балів, у 16-17-літніх - 15,6 балів; в експериментальній групі – у перших – 28,7 балів, а в других – 27,2 балів. При цьому, загальна тривожність у 14-15-літніх жертв сексуального злочину дорівнює 109,7 балів, у 16-17-літніх - 97,7 балів, проти контролю, відповідно, 55,1 балів і 62,7 балів.

Встановлено вікові розходження в прояві самооцінної, міжособистісної, магічної і загальної тривожності в зґвалтованих школярок. Так у 14-15-літніх ці показники на 1,5 – 2 бали вище, ніж у 16-17-літніх, тобто негативний вплив зґвалтування на психіку в перших більш інтенсивний, ніж у других. Показано, що потерпілі з високим рівнем тривожності (більше 20 балів) відносяться до групи ризику і мають потребу в психологічній корекції і психотерапії, тому що вони можуть зазнати психічних і соматичних захворювань.

6. У структурі особистості неповнолітніх, які отримали психічну травму в результаті сексуального злочину, відбувається деформація мотиваційно-потребової сфери. Так, показники за всіма шкалами у потерпілих менше в 2 – 2,5 рази, ніж у їхніх однолітків із групи контролю. Вікові розходження в зміні мотивації після зґвалтування зводяться до того, що на 16-17-літніх цей акт діє сильніше, у плані зниження показників мотивації (крім тривожності, яка збільшується у 14-15-літніх жертв).

Встановлено, що в 14-15-літніх потерпілих четвертий рівень мотивації, тобто для них властиве переживання «шкільної нудьги» або негативне відношення до навчання. Для 16-17-літніх характерний п'ятий, найнижчий рівень мотивації, який відповідає різко негативному відношенню до навчання.

7. Я-концепція зґвалтованих неповнолітніх також змінюється: рівень самооцінки у жертв сексуального злочину може бути як заниженим (у 2,5 рази), так і завищеним (у 3 рази більше, ніж у контролі). Як правило, особи з родин з малим матеріальним достатком і рівнем культури батьків мають низьку самооцінку, вони визначаються як «залежні», а дівчата з родин з високим достатком самооцінку завищують – це «незалежні» особи. Відрізняються вони також за шкалою зовнішність: у перших показники за нею низькі, а в других – високі.

На підставі Я-концепції в обох підгрупах досліджених формуються дезадаптивні взаємини з оточуючими і негативне відношення до своєї діяльності, при цьому вони виявляють підвищену віктимність у своїй поведінці. Так, особи з завищеною самооцінкою («незалежні») характеризуються прагненням звернути на себе увагу (F₈), бажанням нових контактів, дуже високою довірливістю (F), прагненням добре проводити час, широко жити, при цьому вони виявляють підвищене занепокоєння, дратівливість (F₁), схильність до ризику (F).

Поведінка дівчат із завищеною самооцінкою характеризується зухвалим стилем спілкування і зовнішності, демонстрацією своїх переваг, краси – вони мімікою і поглядом запрошують до спілкування, схильні до авантюрних вчинків.

Дівчата із заниженою самооцінкою («залежні») мають високу підозрілість (L), прагнення до домінування, як способу особистісного захисту, лабільність настрою, складність контролю над своїми емоціями, високий рівень депресивності (F₃) і тривожності (F₁₁), проблематичність в спілкуванні з оточуючими (F₈).

Особливості їхньої віктимної поведінки виявляються у невпевненості в собі і своїх діях, в агресивності (F₂), у боязкості і беззахисності. Саме підпорядкованість (E), конформність (Q₃) – це ті якості особистості неповнолітніх, які в кримінальній ситуації і при наявності «тиску» на них ґвалтівника приводять до відсутності опору і до здійснення сексуального злочину. Надмірно занижена чи завищена самооцінка є прогностичним фактором у визначенні ступеня віктимності потенційної жертви зґвалтування.

8. Зґвалтування неповнолітніх дівчат приводить до виникнення в їхній психіці негативних змін, що надалі трансформуються в типові посттравматичні стресові розлади, які виявляються у формі симптомів трьох основних симптомокомплексів: вторгнення, уникання і гіперзбудження. При цьому інтенсивність і тривалість прояву симптомів посттравматичного стресового синдрому зґвалтування згодом, через 3 - 6 і 12 місяців після зґвалтування, змінюються неоднозначно. Симптомокомплекси вторгнення і гіперзбудження слабшають: від 4,86 балів через 3 місяці, до 7,86 через 6 місяців і через рік до 7,41 балів. Гіперзбудження міняється таким чином: через 3 місяці – 8,32 балів, через 6 місяців – 7,21 балів, а через 12 місяців – 6,72 балів.

У той же час симптомокомплекс уникання і сумарна оцінка впливу травматичної події кількісно ростуть: перший – від 5,44 балів (через 3 місяці) до 7,14 балів (через 6 місяців) і, нарешті, до 9,45 балів (через 12 місяців); а другий – від 18,62 (через 3 місяці), до 22,21 балів (через 6 місяців) і до 23,58 балів (через 12 місяців).

Діагностика ступеня впливу зґвалтування на психіку неповнолітніх дозволила установити зниження в часі травматичних переживань, таких як: почуття жертви під час злочину (А), спогади про те, що трапилося (В), труднощі спілкування з оточуючими (С), порушення емоційно-когнітивного і мнемічного характеру (F).

Однак оцінка власне посттравматических розладів психіки жертв сексуального насильства згодом після нього зростає: від 7,14 балів (через 3 місяці) до 11,48 балів (через 6 місяців) і до 13,24 балів (через 12 місяців). А загальний індекс посттравматичної події, у порівнянні з контрольною групою, у потерпілих більше в 3 рази. Отже, сумарні негативні зміни в психіці жертв сексуального насильства дуже істотні і виявляються вони навіть через рік після здійснення зґвалтування.

9. Для психологічної корекції негативних змін у психіці зґвалтованих неповнолітніх рекомендується застосовувати наступні технології. Поведінкові методи: занурення в ситуацію травми і систематична десенситизація.

Когнітивно-поведінкові методи: зупинка думок, керовані самодіалоги, схована репетиція. Можна також використовувати раціонально-емотивні і групові методи психокорекції, особливо у випадках стійкого прояву симптомів посттравматичного стресового синдрому зґвалтування. Усі методи психокорекції необхідно проводити, попередньо навчивши пацієнтів релаксації та саморегуляції.

Правові основи боротьби із сексуальними злочинами повинні базуватися на знанні неповнолітніми головних положень діючого законодавства, усвідомленої необхідності виконувати юридичні вимоги, а при здійсненні злочину – знати, коли і як правильно заявити в правоохоронні органи про те, що трапилося.

Психологічну основу профілактики віктимності неповнолітніх жертв сексуальних злочинів складають встановлені соціально-психологічні фактори віктимності їхньої поведінки і психолого-правових наслідків зґвалтування. Розроблена психолого-правова профілактична програма може використовуватися в навчально-виховних закладах для превентивної роботи з батьками та неповнолітніми, які складають групи ризику: потенційними ґвалтівниками і потенційними жертвами зґвалтування.

Публікації автора:

1. Воронова Ю.В. Состояния и свойства личности несовершеннолетних жертв изнасилования // Вісник Харківського університету. – Харків, 2003. - № 599. – С. 75-78.

2. Воронова Ю.В. Значення самооцінки особистості неповнолітніх жертв сексуального зґвалтування // Наукові записки Харківського військового університету. – Харків, 2004. - № 45. – С 191-195.

3. Воронова Ю.В. Соціально-психологічні особливості особистості неповнолітніх, які були зґвалтовані // Право і безпека. – 2004. - № 3’4. – С. 202-205.

4. Воронова Ю.В. Вплив сексуального насильства на особистість неповнолітніх // Наука і освіта. - Спец. вип.: ”Психологія особистості: досвід минулого, погляд у майбутнє”. – Одеса, 2004. - № 6-7. – С. 52-55.

5. Воронова Ю.В. Дослідження відхилень у поводженні жертв сексуального зґвалтування // Формування та розвиток особистості в умовах вищих навчальних закладів МНС України. – Харків: Академія пожежної безпеки України, 2003. – С. 16-18. (І міжвузівська науково-практична конференція, Харків, 2003).