1. Аналіз науково-методичних літературних джерел свідчить, що проблему профілактики наркоманії серед підлітків засобами фізичної культури та спортивної підготовки майже не вивчено. Ті дані, що представлені вітчизняними та зарубіжними авторами, носять декларативний характер і мають багато побажань, а не наукової аргументації. У вітчизняній теорії та методиці фізичної культури недостатньо досліджені проблеми змісту і співвідношення форм використання засобів фізичного виховання та спортивної підготовки в процесі соціальної реабілітації підлітків із соціальним типом поведінки. Зовсім невивченим є питання розроблення тренувальних програм з легкої атлетики з урахуванням індивідуального морфофункціонального розвитку дітей та підлітків з девіантною поведінкою, які б сприяли підвищенню ефективності профілактики означеного негативного явища. 2. Основними факторами, що впливають на поширення наркоманії серед дітей та підлітків, є: - ситуація, коли підліток не може впоратись з біологічними проблемами свого віку, у результаті чого виникає затримка в становленні особистості, соціальній адаптації підлітка до суспільства. і таким чином виникають умови для формування асоціальної поведінки; - дуже низький рівень ефективності вітчизняних технологій профілактики наркоманії серед учнівської молоді; не враховується те, що підлітковий вік є сенситивним у формуванні ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції, світосприйняття і свідомого ставлення до навколишньої реальності; - організаційні та фінансові ускладнення в реалізації своїх бажань займатись тим чи іншим видом спорту, досуговою діяльністю; - дуже низький рівень фізкультурної освіти, реалізації знань з питань здорового способу життя, загартування, сучасних технологій профілактики серед підлітків психічного перевантаження, невпевненості в собі, стресу тощо; - низький рівень фінансування державою та органами самоврядування різноманітних програм профілактики наркоманії, шкідливих звичок серед учнівської молоді; - віковий період першого знайомства з наркотиками складає 11– 13 років. Кожен четвертий школяр цього віку психологічно готовий до вживання наркотичних засобів. У 14–17 років істотно збільшується кількість учнів, що вживають наркотичні і токсичні речовини. Одним з важливих соціальних факторів, що сприяють уживанню наркотиків, є формування структури й функціональної насиченості дозвілля підлітків, що, у свою чергу, залежить від рівня навколишнього культурного середовища, готовності особистості включитися в нього, гнучкості мотиваційних орієнтацій. 3. Заняття фізичними вправами подобаються багатьом (88,9%) учням молодшого шкільного віку, причому їхня частка неухильно зменшується з віком. Тільки окремі (17,7–20,6%) учні вказали норми добової рухової активності для свого віку, небагато підлітків уявляють, як протистояти стресу (23,5–26,7%), як відновлюватися після фізичного (30,1–37,4%) і особливо розумового навантаження (20,3–30,6%). Знають засоби психорегуляції і психопрофілактики не більше 20% контингенту, а більшість (76,4–89,3%) підлітків демонструють повну неспроможність у виборі адекватної поведінки при конфлікті з дорослими й однолітками. Тільки окремі школярі володіють методикою використання різних видів рухової активності (10,3–21,4%), самостійно займаються фізичною культурою (15,6–27,5%), беруть участь у спортивно-масових заходах (26,4–30,3%). 4. Навчально-виховний процес з корекції поведінки групи соціального ризику з використанням засобів і методів фізичної культури і спорту необхідно починати вже в молодшому шкільному віці, здійснюючи в три етапи: спонукальний вік (11–12 років), формуючий – (13–15 років), удосконалюючий – (16–17 років). Найбільш сприятливим до різних видів відхилень є вік 13–15 років, коли ще не склався світогляд і підлітки більш піддані негативним впливам навколишнього середовища, особливо однолітків. 5. Показники морфофункціонального розвитку і фізичної підготовки 11–17-річних учнів з девіантною поведінкою з віком специфічно змінюються. Ці зміни носять гетерохронний і нерівномірний характер, багато показників варіабельні. За даними показниками, в 11–13 років виявлено кількісну перевагу підлітків „групи ризику”, а в 15–17 років – учнів з „нормативною поведінкою”. 6. Показники розвитку рухових здібностей у школярів з девіантною та „нормативною”поведінкою істотно відрізняються. Сумарний внесок рухових здібностей учнів з девіантною поведінкою в результативність різних вправ з віком знижується. Школярі з „нормативною поведінкою” мають перевагу в реалізації рухового потенціалу. 7. Найбільш важливими напрямками в корекції і нормалізації девіантної поведінки підлітків засобами фізичної культури і спорту варто вважати: залучення широких мас до державних освітніх програм фізичного виховання; створення мережі загальнодоступних підліткових спортивних клубів; підвищення вагомості фізичної культури в системі цінностей підлітків; формування стійкої дидактико-реабілітаційної мотивації; комплексне використання засобів і методів корекції фізичного, морального і психоемоційного стану; пропагування нетрадиційних видів спорту; рекламу популярних і авторитетних у молодіжному середовищі особистостей в галузі фізичної культури і спорту; розширення та насичення інформаційного простору якісним, привабливим, цікавим матеріалом, який пов'язаний з фізичною культурою і спортом; створення популярного, модного іміджу сильного, здорового, красивого тіла. 8. Сформованість психофізичної культури підлітка, що забезпечує готовність протистояти наркоманії, включає такі компоненти: індивідуально-освітній, який формує позиції престижності особистого рівня фізичного вдосконалення, різнобічної фізичної і моторної підготовки, що сприяє формуванню необхідних рухових умінь і навичок; програмно-руховий, що забезпечує тренувальне спрямування підготовки, сприяє корекції рухової сфери підлітка; продуктивно-значущий, що формує особистісні показники здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості, здатності протистояти факторам ризику, вміння самостійно приймати рішення і діяти в різних ситуаціях. 9. Найбільш ефективною організаційною моделлю профілактики наркоманії засобами фізичної культури і спорту є педагогічна форма, що включає чотири блоки: навчально-інформаційний, організаційний, навчальний і мотиваційно-підтримуючий. Основними соціально-педагогічними умовами протинаркотичної фізкультурно-профілактичної програми є: оздоровчо-профілактичне і спортивне спрямування педагогічного процесу; застосування засобів і методів фізичного виховання, адекватних особистісним особливостям учнів; формування інтересу і потреби до занять фізичною культурою, виховання морально-вольових і моральних якостей; корекція психічних відхилень; формування цінностей фізичної культури, цілеспрямоване використання фізичних вправ навантажень та інших навчально-тренувальних факторів в аспекті загальнофізичної, технічної, спеціальної, функціональної, тактичної та морально-волевої підготовки юних спортсменів; організація роботи в освітніх установах і в сфері дозвілля за місцем проживання, спільних заходів з батьками. 10. Антинаркотична фізкультурно-профілактична програма позитивно вплинула на інтереси, поведінку та рухову сферу школярів, підвищила на 13,6%, (р<0,05) рівень їхнього здоров'я і фізичної підготовленості: так, показник кистьової динамометрії в експериментальній групі (ЕГ) збільшився на 22,8% (р<0,05), у контрольній (КГ) тільки на 3,8%. ЖЄЛ в ЕГ збільшилася на 21,7% (р<0,05) а в КГ на 14,1%. Результат стрибків у довжину з місця в ЕГ покращився на 26,9% (р<0,05), а у КГ цей показник склав 11,5%. Показник підтягування на поперечині збільшився в ЕГ на 74,6% (р<0,05), а в КГ тільки на 12,4%. Показник човникового бігу 310 м в ЕГ збільшився на 34,0% (р<0,05), а в КГ тільки на 12,6%, результат 6-хвилинного бігу в ЕГ збільшився на 10,4% (р<0,05), у КГ тільки на 2,8%, показник метання набивного м'яча в ЕГ збільшився на 26,9% (р<0,05), а в КГ збільшення склало тільки 5,1%. Експериментальна програма сприяла адаптації учнів до реального життя (75,3%); сформувала у них здоровий поведінковий стиль, підвищила стійкість до різних негативних соціальних явищ, збільшила кількість підлітків з позитивним ставленням до виховних заходів (з 23,4 до 55,3%) і навчальної діяльності (з 17,0 до 46,8%), знизила показники загальної тривожності (з 74,5 до 48,9%), збільшила (з 14,9 до 80,9%) кількість підлітків, які займаються спортом. 11. Розроблена програма фізичної та соціальної реабілітації підлітків з АСТП засобами фізичної культури і спорту забезпечує оптимальний підхід до корекції та нормалізації рухової та психічної сфер означених підлітків і може бути широко використана для оцінки їхніх рухових можливостей, обдарованості щодо занять відповідними видами спорту, що відкриває перспективу подальших наукових досліджень. |
