У дисертації здійснено соціально-філософський аналіз передумов становлення національної суспільної свідомості на підґрунті етнорегіональної культури, який дозволив зробити відповідні теоретико-методологічні узагальнення. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином: 1. Національна суспільна свідомість історично виникає й формується на передумовах культуротворчості та духовного розвитку українського суспільства з прадавніх історичних часів. У своїх витоках вона феноменологічно проявляє себе в світоглядному сприйнятті буття, у його ціннісному життєрозумінні та „волі до культури”. Через динаміку змін духовно-базисних засад протоукраїнського суспільства й становлення конкретно-історичних форм національної свідомості. 2. Соціофілософський аналіз дозволив встановити, що цей процес носить природно-історичний характер і відбувається на основі послідовної зміни способу духовного відтворення суспільних цінностей і прогресивного розвитку культурно-формаційних систем з відповідною суспільною свідомістю історичної спільноти. 3. Історично національна свідомість первинно репрезентує себе як творчо-відтворювальна й представлена способом духовного відтворення національного світогляду на основі зміни духовного базису суспільства та його світоглядних засад. 4. Свого зрілого визначення філософія української національної свідомості набуває на зламі нової і новітньої історії, коли вона з „романтичної” аспектації переводиться в план осмислення професійною українською філософською думкою: відтоді українська національна свідомість репрезентується як така, що втілює й духовно синтезує в собі історичну пам’ять прадавньої та новітньої екзистенційності українського народу, інтегрує в собі єдиний етнокультурний зміст і сутність у генералізованому „духовному просторі” й у „життєвому пориві” до історичного націогенезу українства. 5. Генеза національної суспільної свідомості виявляє її етнорегіональний, національний і світовий вимір: у кожному форматі й вимірі вона не втрачає своєї сутності, хоча й переживає відповідні історичні трансформації – від плацентарних духовних означень культурогенної інтенції до новітнього глобально-ноосферного мислення. 6. Сутність національної суспільної свідомості в її соціофілософській репрезентації полягає в безпосередній суб’єктивній трансценденції цінностей знання й екзистенційності, в об’єктивній цінності культури. Її історичні форми: синкретична свідомість, ведологічно-правословна, поліетнічна і генералізована, антично-кополічна, відтворювальна і відроджувальна, які зараз зазнають відповідного оновлення і модернізації в сучасних формах. 7. Соціофілософський підхід виявляє духовно-практичну означеність національної суспільної свідомості; для всього суспільства це нове соціофілософське світосприймання постає, як духовно-базисне для культуротворення духовно-практичної свідомості від її синкретично-ведичних передумов до сучасної громадянської свідомості глобального макрорівня. На цій основі виявляється об’єктивна цінність і значення національної суспільної свідомості в націогенезі не тільки українського народу, але й інших національних спільнот. 8. Соціофілософський критерій ступеня розвитку культури національної свідомості представлений виховним впливом на розвиток світогляду сучасної української молоді; нові підходи у виховній роботі з молоддю можуть розвиватися в комунікативно-семіотичній, ціннісно-смисловій, когнітивно-психогенній та творчо-реалізаційній площинах з відкриттям для молодих громадян перспектив світоглядного бачення й світорозуміння, що відповідає суспільству XXI століття. |