Удосконалено методологічну модель етичних парадигм функціонування державної служби, що складається із "системи еволюційних мір" (міра, домірність, помірність, доцільність, адекватність, толерантність); деяких положень синергетики (неврівноваженість, біфуркація, вибір), в яких значну роль визначено за моральним суб'єктом. Проаналізовано соціально-етичний потенціал державної служби. Визначено, що його основними характеристиками є джерела, можливості й засоби. “Джерела” характеризують “ресурсний” аспект потенціалу, фіксуючи вже набуту ним на попередніх етапах розвитку потужність.
До джерел соціально-етичного потенціалу державної служби віднесено суспільно-історичний професійний досвід; професійну підготовку; використання надбань національної культури; включеність у процеси розвитку суспільної моралі. Близьким до джерел елементом характеристики потенціалу є “можливості”, через які описується спектр вірогідних впливів потенціалу на суспільство. Формалізовано можливості зафіксовані в нормативно-правовій базі, а їх змістовність виявляється в етичній площині як авторитетність і соціальна значущість. “Засоби” є конкретизацією впливів соціально-етичного потенціалу державної служби і в них найбільш яскраво виявляється ступінь відповідності нормам моралі. Розглядувана в аспекті джерел державна служба розкриває свій суспільний потенціал як елемент соціуму, що знаходиться в постійному розвитку, який здійснюється на основі накопиченого і є одночасно ресурсом для здійснення коригуючих впливів для подальшого розвитку суспільства. Що стосується “можливостей” як характеристик соціального потенціалу державної служби, то йдеться про вірогідність спектра впливів на суспільство, що здійснюються в межах чинного законодавства і є характеристикою її функціонування. Витлумачений з погляду “засобів” суспільний потенціал державної служби характеризується легітимними впливами на суспільство і є уточнюючим параметром у відношенні до “можливостей”. На історичних прикладах доведено, що:
стабільною є зовнішня і внутрішня безпека держави, виконавчий апарат якої відрізняється високою моральністю, а структура державності і схема здійснення управлінських рішень відповідають принципам помірності, домірності, доцільності й адекватності. У теоретичних розробках, моральних нормах, етичних кодексах розглянутих держав зафіксована необхідність морального самовдосконалення "чиновництва" як фактора державотворення. теоретичні погляди на етичні аспекти функціонування інституту "чиновництва" й вимоги щодо етики здійснення ним владних повноважень формувались у суспільствах, світоглядні ситуації яких характеризувалась поліфонізмом світобачення й гармонійним поєднанням кількох філософських напрямів, які у своїй єдності створювали потужний потенціал. безпосередньою є залежність рівня розвитку державності від рівня етизації інституту професійних управлінців. Вдосконалено визначення державної служби як соціально-етичного феномену, що зумовлюється суспільно-історичними процесами, виконує функції державного управління, здійснює визначальний вплив на моральність громадян країни й виконує функції національної еліти за умови наявності морального авторитету. Продемонстровано визначальну роль морального самовдосконалення державних службовців, що виступає актуалізацією соціально-етичного потенціалу державної служби в процесах державотворення. Доведено, що самовдосконалення є необхідним елементом моральнісної структури особистості державного службовця, а основні риси, необхідні професійному управлінцю, передбачають постійне моральне самовдосконалення як необхідну компоненту. Визначено, що авторитетність державної служби є важливим чинником підвищення ефективності її впливів на суспільство і має досягатись головним чином через процес морального самовдосконалювання державних службовців. Специфіка феномену авторитетності у державній службі полягає у необхідності співпадіння позитивних домінант, передбачених законодавством, в першу чергу Конституцією України; особистих моральних установок державного службовця і ціннісних очікувань його оточення. Феномен авторитетності виявляє себе через явище соціальної еліти. Визначено, що здійсненню державною службою функції еліти українського суспільства сприятиме моральне самовдосконалювання державних службовців як її носіїв. Сформульовано основні чинники підвищення ефективності функціонування державної служби, до яких належать моральність, професіоналізм, формування стратегії поведінки державних службовців, запобігання стресогенних ситуацій, а також домірність ритмам поступального розвитку суспільства; доцільність функціонування державної служби з погляду забезпечення реалізації еволюційних завдань суспільства; рівень морального саморозвитку державного службовця як носія державної служби; помірність як ознаку діяльності державних службовців; толерантність як спосіб світосприйняття, і засіб зняття стресогенних ситуацій; адекватність як спосіб запобігання стресогенним ситуаціям; дотримання правил етикету як похідного відносно норм етики. Виявлено, що проблеми реалізації "Програми підтримки малого підприємництва" криються, крім економічної, в етичній площині, а відтак, мають долатися засобами етики – забезпечення дотримання в регулюючих впливах носіїв державної служби на суб’єкти малого підприємництва принципів помірності, домірності, доцільності, адекватності, толерантності.
Здійснений у дисертаційному дослідженні аналіз соціально-етичного потенціалу державної служби дозволяє висловити ряд практичних рекомендацій, урахування яких сприятиме більш інтенсивній розбудові української державності на сучасному етапі, зокрема по: створенню робочих експертних груп, що складатимуться із професійних фахівців з етики, з метою здійснення науково обґрунтованої етичної експертизи законодавчих актів з питань державної служби України; запобіганню стресогенних ситуацій шляхом здійснення постійної етичної експертизи з метою підвищення ефективності функціонування державної служби; включенню до повноважень координаційних рад з питань розвитку підприємництва, створених при органах місцевої влади, етичної експертизи взаємодії носіїв виконавчої влади й суб’єктів малого підприємництва; розширенню обсягу викладання курсу “Етика державного службовця” в навчальних закладах, що готують фахівців з державного управління. |
